Інцидент з ракетою, яка вбила в Польщі двох людей, на щастя, не став прологом до Третьої світової війни. З іншого боку, надзвичайно важливий момент, який напружив дуже багатьох експертів по різні боки океану, – це певний розсинхрон у попередніх заявах з боку президентської адміністрації Сполучених Штатів і президентської адміністрації української. Будемо сподіватися, що слідство розставить крапки над «і».
Це є найприкрішим, і цим дуже добре скористалася російська пропаганда. Точка зору, на якій зупинився зараз колективний Захід, яка була заявлена в Раді безпеки, – що в будь-якому разі винна Росія, яка розв’язала цю війну, а Україна має право захищати свою територію всіма засобами, політично нас задовольняє. Мене засмучує те, що це спрацювало на Москву в тому сенсі, що весь фокус світової суспільної уваги кілька днів було відвернуто саме на цю подію, коли грандіозною подією є відновлення після 15-денної перерви програми геноциду українського народу, знищення інфраструктури України. Ці дні потрібно було використати для максимальної мобілізації Заходу й усього вільного світу й наших союзників саме на осуд цього воєнного злочину Росії, який було названо воєнним злочином після першої хвилі цих атак у заяві Великої сімки, яку я назвав свого часу Великою вісімкою, 12 жовтня.
І схарактеризувати це як воєнний злочин, і розробити адекватних заходів захисту України від цієї загрози, а саме: надання систем ПРО і більш радикальне вирішення проблеми – надання далекобійних ракет, які стримуватимуть Росію від подібних атак.
Коли Росія знатиме, що за атаку на Київ вона може отримати атаку на Москву, – оце важливіше наразі завдання, ніж продовження з’ясовування деталей польського інциденту.
Те, що зараз намагається запустити Кремль, є безпосереднім геноцидом. Уже в Кремлі навіть не стидаються й не приховують цього, вони говорять, що це має бути інструментом тиску. Тобто вбивство мирних цивільних українських громадян у своїх домівках від холоду – це мало б бути інструментом тиску на наше військово-політичне керівництво.
На мою думку, у них уже немає ілюзій. Розпочалася ця кампанія 10 жовтня, мета була – примусити Україну піти на переговори. Які переговори? Українська армія наступає, збільшує наступальний потенціал, а переговори – це означає зупинити наступ української армії та, можливо, покласти край постачанню озброєнь. 5-та колона кричатиме: дамо миру шанс! Чому вони відновилися минулого понеділка – тому що більше тижня, від 5 до 14 листопада, була сила-силенна фейків, витоків, інтерв’ю про так звані переговори про велику угоду, про малу угоду, про компроміси. Почалося це все з візиту Саллівана.
Підхопив цю естафету ще в ЦРУ Вільям Бьорнс, який злітав до Туреччини, і після того розпочався його візит в Україну. І він якраз зачепив масовані обстріли, зокрема й по Києву.
Весь цей тиждень Москва сподівалася двох речей: успіху Саллівана й Бернса в цих переговорах та приходу трампістів до палати з великою перевагою. Усі трампістські кандидати, яких він особисто призначав, відсторонюючи традиційних республіканців від участі у виборах, провалилися. Тепер у Республіканській партії перемогло її традиційне рейганівське крило. Дуже різкі висловлювання проти Трампа більшості лідерів партії, включно з його прихильниками. Я можу сказати, що він точно вже ніколи не буде номінований Республіканською партією. Тепер республіканці мають невелику, набагато меншу, ніж вони сподівалися, через невдачі Трампа, у трампістів більшість у палаті і вони атакуватимуть президента Байдена щодо української позиції. Але атакуватимуть за недостатню підтримку України, а не так, як робили Трамп і його команда під час нинішніх виборів. Цей дрібний мерзотник, його синок, учора оприлюднив такий твіт: «Україна напала на нашого союзника по НАТО – Польщу. Доколи ми витрачатимемо мільярди доларів на цю агресивну державу?» Ось така лінія Трампа. Вона зазнала поразки. Але й колективний Байден, отримавши результати зондажу Бернса й Саллівана, зрозумів, що це не має сенсу. І останні заяви Байдена й Столтенберга не можуть нас не радувати. Байден, піднімаючись трапом на літак, який возив його на Балі, сказав: "Єдиний спосіб зупинити війну – Путін має вивести всі свої війська з території України". А Столтенберг, несподівано для нього, зробив таку бойову заяву, коли на нього накинулися з питаннями такі ж прихильники переговорів, він сказав: "Знаєте, більшість воєн закінчуються не за столом переговорів – результат війни вирішується на полі битви".
І тут питання: що сказав третій незримий учасник відповідного процесу – комуністичний лідер Китаю Сі Цзіньпін. Зустріч із Джозефом Байденом – безсумнівно, історична зустріч в історичний переломний момент світової історії.
Це неймовірно, я б не повірив ще кілька тижнів тому, що це можливо – Байден і Сі, лідери біполярного світу. До речі, Москва дуже незадоволена тим, що Сі радо наголошує на формулі не багатополярного світу, а саме біполярного, немає там жодних путіних. Ці дві людини, між якими досить непрості відносини – на межі ворожості, виступили зі спільною заявою, яка, по суті, засуджує Путіна й попереджує про неприпустимість застосування ядерної зброї у війні в Україні. Мало того, товариш Сі пішов навіть далі, ніж Байден.
Америка обмежилася лише цим, а Сі, оскільки краще розуміє психологію диктаторів, уже у своїй заяві з Шольцем, і так само в спільній заяві з Байденом, і він ще за своєї ініціативи включив це в колективну заяву Великої двадцятки, що не лише проти використання – неприпустима навіть загроза ядерної зброї, ядерний шантаж неприпустимий.
Тому що Путін ніколи не застосував би ядерну зброю, він боягуз, він чудово знає, що йому за це буде. Але він використовував, і досить майстерно, уже 15 років залякуючи Захід, саме загрозу ядерної війни. Дуже важливе доповнення товариша Сі про неприпустимість застосування ядерної зброї та загрози використання ядерної зброї. Тобто тему ядерної зброї закрито. От у Путіна й не залишилося нічого після всіх цих грандіозних поразок, адже він великі надії покладав на цей ударний тиждень – перемога трампістів, натиснути на Зеленського, а тепер усе провалилося. Ми ще не згадали про одне з найголовніших – здачу Херсона, звільнення Херсона українськими військами. Це має колосальне воєнне значення, відкриває можливість наступу на Мелітополь, на вихід до узбережжя, утворення кримсько-херсонського величезного казана. Але ще більше значення – психологічне й політичне.
Давайте розширимо цей кейс: уже наш Генштаб славний повідомив, що наші Збройні Сили вийшли на береги Дніпра. Це означає, що вони триматимуть під вогневим контролем лівий берег – ті чи інші ділянки, зокрема логістичні кремлівські розв’язки. Але ключовий момент – це також зіграє у внутрішньо кремлівських розкладах. Який зараз розпочнеться сценарій?
Зараз немає в Росії жодної людини, яка не усвідомлювала б, що війну програно. І психологія поведінки бункера, психологія людей різко змінюються. Всі ці люди – імперці, вони ненавидять Україну, вони із задоволенням її знищили б, але зараз це неможливо. Їм зараз ближче до тіла інша проблема – як самим зберегти владу і власність у країні, яка зазнає поразки. Саме цим займатимуться ці люди. І в кожного свій сценарій, у генералів один, у Пригожина другий, у Кадирова третій, у Ковальчука, єдиної людини, до якої дослухається Путін, – інший. Їм не до того зараз, аби думати про знищення України, вони дбають про власну шкуру – владу, власність і життя. Невипадково за цей тиждень, коли розганялися чутки про можливі переговори, ми бачили кілька різних варіантів того, що вони називали «велика угода», «мала угода». В усіх цих варіантів збігався один пункт, який вкидали саме кремлівські ініціатори угоди: звільнення від відповідальності. План миру Зеленського – це не план миру Зеленського, це ультиматум Великої вісімки. Цей план міститься, усі чотири пункти, у заяві по Україні Великої сімки, чи, як я її називаю, Великої вісімки, від 12 листопада. 4-й пункт – притягнення до суду головних воєнних злочинців. Це основний пункт плану, який всі російські переговірники через Ердогана доносили: жодних судів, жодної відповідальності. Вони вже думають про це. Дуже знаменний був діалог на пропагандистському каналі Скабєєвої, нашому «улюбленому». Вона прокоментувала останній американський «Рамштайн»: можливо, у американців своя зброя закінчується? На це їй відповів воєнний експерт Ходарьонок, такий своєрідний тип у них є, полковник генштабу у відставці, який перед початком цієї кампанії паралельно з генералом Івашовим оприлюднив велику статтю, у якій передбачив провал цієї операції. Він їй відповів: ви знаєте, у них стільки зброї на складах, що якби вони захотіли, вони всю цю війну закінчили б у найкоротші строки. Тобто весь генштаб російський розуміє, що американці за бажання можуть усе це закінчити за два-три тижні. Уявіть собі, що завтра буде передано, приміром, сотню танків, 20 літаків F-16, далекобійні ракети до «хаймерсів», «скалпів». Про що тут казати? Розумієте їхній стан? Для нас Ходарьонок не сказав нічого нового, але ж це каже обличчя генерального штабу. І промовляв він це якось різко, з гіркотою, тобто він визнавав, що доля війни, генерального штабу, усього путінського режиму, усієї так званої великої Росії залежить від чого – від маленького рішення дідуся Байдена.
Байден рано чи пізно буде змушений піти на подібне рішення. Ми не знаємо, що може статися, що стане символічним жестом чи символічним моментом в історії, як свого часу стало потоплення німцями «Лузитанії». Відповідно, після того думка у Сполучених Штатах стала кардинально чіткою й безкомпромісною: кайзера треба «пускати на дно».
Дуже доречно. Я часто згадував знаменні слова Черчилля, у якого були ті самі проблеми в 1940 році. Він один протистояв Гітлеру й Сталіну, адже Сталін постачав Гітлеру все, чого він потребував для битви за Англію. Американці теж допомагали, але недостатньо, не так, як Черчиллю хотілося. І він сказав тоді фразу: «На американців можна покладатися, вони завжди приймуть правильне рішення, але лише після того, як випробують решту». На мою думку, зараз саме цей момент. Американці вже випробували всі рішення, які випливають із формули Саллівана «ми не повинні допустити поразки України», і тепер мають прийняти правильне рішення за формулою Остіна «ми повинні забезпечити перемогу України».
Сталася подія, яка свідчить не просто про деградацію, дегенерацію Росії як держави, а про те, що Путін і його внутрішні силові блоки стримування втрачають реальну владу: днями було вбито кувалдою пригожинця – колишнього зека, якого відправили на фронт в Україну в обмін на свободу. Радше за все, він потрапив додому в Російську Федерацію через обмін полоненими, але вони показали це жахливе відео. Насправді воно свідчить про те, що в Росії вже закінчилася держава як така. Це надзвичайно показовий факт. З одного боку, Путін починає гратися в свою улюблену гру з представниками Заходу, типу «дивіться, я, можливо, не такий уже й поганий» та «ви бачите, які сили насуваються мені на заміну». А з другого боку, можливо, в них уже не залишилося інших аргументів, щоб застрашувати свої військові й політичні еліти. Це ж була публічна страта, якщо вона справді мала місце бути, з певною метою.
Та ні, це вже не гра «дивіться, який страшний», це справді втрата основної функції держави – монополії на насильство. У нас уже є загони Кадирова, загони Пригожина. Генерали, яких кожен день клянуть Пригожин і Кадиров, мабуть, також формують свої загони спецпризначення. Російська псевдодержава, недодержава, уже готується до дуже серйозних внутрішніх конфліктів. А ось, до речі, свіже повідомлення: сьогодні Путін підписав указ про зміну ради з питань прав людини.
Каляпіна звідти викинули.
Сванідзе, загалом системних лібералів. Поставили це чудовисько – легендарного кореспондента Коца, воєнного злочинця. Я гадаю, українське правосуддя його дістане. Основний коментар сьогодні в інтернеті – а чому ж не ввели Пригожина? Пригожин з кувалдою – це ж стало б символом нинішньої путінської ради з прав людини.
Але ж Пригожин та його ставленик Суровікін безпосередньо відповідають в очах російського суспільства за Херсонську битву, яку Російська Федерація програла. Тобто Херсон повернувся в рідну гавань, але вони вдають, що нічого немовби й не сталося.
Коли ця формула «непростого рішення» виникла? Коли нам показали цього олігофрена Суровікіна, як він по складах читав якийсь текст, доповідав Шойгу. Він тоді перший сказав про «непросте рішення», і вся аналітична спільнота дебатувала, що мало б означати це «непросте рішення» – застосування атомної бомби? чи здачу Херсона? Виявилося, що все ж таки здачу Херсона. Що показує, що Путін – не шахід і не божевільний, він тільки вдає божевільного, але розуміє воєнні реалії й на них зважає.
З Путіним треба розмовляти дуже конкретно, від ядерного шантажу він відмовився після серйозних попереджень про те, якою буде американська відповідь, зокрема, що його особисто приберуть.
Зараз на порядку денному відповідь і попередження, що з ним станеться, якщо він продовжить ще атаки на інфраструктуру. Парадоксально, але цей епізод з падінням у Польщі ракети уповільнив цю реакцію. Усі думки міжнародної спільноти сконцентрувалися на цьому інциденті, почалися розмови про Карибську кризу, «Лузитанію» тощо. А проблема насправді дуже проста: Путін на очах усього світу здійснює жахливі злочини. День за днем. Колективний Захід має йому сказати, що так чинити недобре. І виголосити, яке саме покарання на нього чекає за це. Найпростіша реакція – «атакмс» и «скалпс», які можуть дістати аналогічними ударами Москву, Вороніж, Ростов, Краснодар. Не для того, аби бити по цих містах, а щоб росіяни не наважувалися бити по українських. Зупинити геноцид українського народу Захід мусить - незалежно від того, чи долучиться Китай до вирішення цієї гуманітарної проблеми, хоча це було б дуже непогано. Ось це питання потрібно піднімати перед нашими західними союзниками, а не сперечатися з ними, яка ракета впала в Польщі.