Під цією сваркою мається на увазі не тільки розбіжності між самими політиками, але й гризню між президентом України Володимиром Зеленським та головнокомандувачем ЗСУ Валерієм Залужним. Видання стверджує, що атмосфера у стосунках президента України, який також є верховним головнокомандувачем Збройними силами нашої країни, і головнокомандувача ЗСУ є дуже напруженою з багатьох причин.
Перша з них повʼязана з тим, що наступ ЗСУ видався не таким, на який очікували у Києві, і, звичайно, зараз є пошук відповідального за те, що прогнози на наступ виявилися не такими реалістичними, як вийшло насправді. Як відомо, у перемогах багато батьків, а у поразки, як правило, хтось тільки один відповідальний і ніхто не бажає бути ним.
Також підкреслюється, що Залужний не поділяв занадто оптимістичних очікувань українського президента щодо наступу, і що з апаратної точки зору йому варто було б бути більш розсудливим. Однак сперечатися з ним в українському керівництві щодо тверезих оцінок ситуації, яка склалася, ніхто не міг.
І це викликало ще більше роздратування, адже, як відомо, найбільше роздратування у людей, які воліють жити у світі власних ілюзій, викликає саме правдива оцінка інформації. Це знаю за власним професійним досвідом. Саме тому оцінка часопису The Economist мене не дивує. Українська політика, суспільне життя, уявлення громадян про реальність завжди складалася з самих ілюзій.
Ще досить важливий момент, про який говорять у часописі, - це політичні ревнощі. Довіра до головнокомандувача Залужного залишається стабільною, а довіра до президента України Зеленського зменшується з кожним днем. "Економіст" посилається на певні закриті опитування, але, як відомо, і та соціологічна інформація, якою ми володіємо поза джерелами часопису, може свідчити про слушність таких оцінок. Звичайно, зараз говорити про якісь електоральні цифри не варто - війна Росії з Україною продовжується, і ми бачимо нові й нові підтвердження того, що РФ навіть не думає про перемирʼя з ненависною Володимиру Путіну державою і готова воювати стільки, скільки буде потрібно, щоб довести Україну до зникнення з політичної мапи світу і до остаточної капітуляції, а нам доведеться цьому пручатися, боротися з цим довгі й складні роки.
Попри те, що реальність є очевидною, політики все одно думають про якісь вибори, які вже стали такою самою політичною фантастикою, як саме мирне життя в Україні. Тому, звичайно, будь-яка висока довіра до когось, хто може бути уявним конкурентом на виборах президента України дійсно може викликати подібні емоції, адже не забуваймо, що не тільки звичайні громадяни, але й ті, за кого вони голосують, воліють жити в ілюзіях, які ніколи не стануть реальним життям.
Звичайно, ця стаття в The Economist є небезпечною саме з точки зору громадської думки й думки тих, хто допомагає Україні, від кого Україна залежить. Як би ми не сприймали реальність, але Україна є сьогодні з точки зору свого майбутнього виживання повністю залежною від цивілізованого світу. Україна воює західною зброєю, має можливість підтримувати певний рівень своєї економіки завдяки грошам західних платників податків. І ця ситуація може не змінитися довгими непростими роками. Тому з точки зору реальних дій українського керівництва головне, що воно мало б демонструвати своїм західним союзникам, - це єдність, відсутність політичної колотнечі, готовність прислухатися до порад тих, від кого воно беззастережно залежить у намаганні зберегти державу і націю.
Очевидно, якщо така демонстрація єдності існувала, якби певні представники української влади й суспільства перемістилися зі світу безглуздих ілюзій до світу реальності, такого незручного, холодного і жорсткого, але іншого світу немає і найближчими роками, а, може, й десятиріччями не буде, це було б нам на користь. Не зʼявлялися б такі тексти, які дуже важко спростовувати на тлі відомих пропозицій народної депутатки України від панівної партії "Слуга народу" і заступниці профільного комітету Марʼяни Безуглої, яка відверто закликала до відставки головнокомандувача Збройних Сил України.
Як бачимо, ніякої офіційної реакції на цей заклик, ніяких спроб з боку хоча б фракції партії "Слуга народу" спростувати ці заклики, я вже не кажу про офіційні заяви, відмежуватися від них, підкреслити, що існує повна єдність між Зеленським і Залужним - нічого цього немає. Це ще більше розбурхує непотрібні пристрасті у суспільстві й дозволяє з певним подивом дивитися в бік України нашим західним союзникам.
Так що питання навіть не у тому, якими є насправді стосунки між президентом України та очільником ЗСУ. Питання в тому інформаційному тлі, яке створюється не без зусиль тих, чиєю задачею давно було демонструвати єдність, створити уряд національної єдності, перетворити Україну на зразок такої єдності, а не на дивовижний приклад країни, в якій перед проваллям люди думають не про збереження держави, а про збереження примарної влади в країні, де вже немає реальної економіки та ніякого іншого завдання, окрім виживання у війні.
Саме це завдання має стати головним завданням українського керівництва, Збройних Сил, суспільства і всіх нас. Збереження держави й народу, виживання і є зараз пріоритетом номер один. Але якщо комусь політична конкуренція, колотнеча, сварки і боротьба, то все це закінчиться тільки одним — катастрофою.
Про автора. Віталій Портников, журналіст, лауреат Національної премії України ім. Шевченка
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.