Ця книжка допоможе тому, хто схоче критично осмислити проблему сучасної ситуації в Україні, але навряд чи тому, хто мріє про знищення росіян як народу, а Росії як держави. Оскільки це можливо лише в межах якоїсь ефемерної "України для українців", яку ми програли ще у 1920-х, а не для тієї, що бачить себе в Європі, яка живе за своїми законами, і де питання знищення будь-якого народу навіть не розглядається. Тож у "Тривожних розмовах про перемогу" Олени Солодовнікової (Х.: Віват) - збірці інтерв’ю українських та іноземних інтелектуалів, дипломатів, режисерів, акторів, музикантів, військових – мова лише про суто риторичні питання. Наприклад, чи доцільно після звірств окупантів вибудовувати дипломатичні відносини з державою-терористом? За допомогою яких механізмів впливати на росіян, якщо санкції майже не працюють? Яких помилок припустилася світова спільнота, дозволивши повномасштабному вторгненню відбутися? Чи повернуться біженці на батьківщину після перемоги? Щоправда, іноді щось таке "автохтонне" проривається назовні, як-от у відповіді експрезидента Польщі Леха Валенси. "За чотири дні до початку агресії ви заявили, що в разі нового воєнного нападу Російської Федерації на Україну потрібно негайно відповісти Путіну, атакувавши Москву. – нагадують йому, і він відповідає, хоч і цілком політкоректно, без будь-якого вищезгаданого "знищення": - Я гравець, який завжди виходить наперед — на противника. Коли він скаже, що хоче атакувати Київ, то я нападу на Москву. Треба зробити все, щоб Москву атакували. Я кажу не про людей, а про палаци, Кремль. Як можна дозволити собі руйнування столиці України? І тому я боровся б по-іншому і вже знищив би Кремль". Сьогодні, під час геноциду українського населення, здійснюваного Москвою, це звучить достоту так само невинно, як стара пісня Захара Мая з 1980-х, де були такі ж "крамольні" рядки: "Когда наши танки войдут в Москву, / Мы повесим многих!"
Ця книжка не лише розвінчує поширені міфи, що стосуються питань статі, гендеру та сексуальної поведінки, а й розкриває методи, якими сучасні ЗМІ, навчальні заклади та академічні установи поширюють їх. Тож у дослідженні "Кінець гендеру. Розвінчання міфів про стать та ідентичність" Дебри Со (К.: Наш Формат) нам нагадують, що постулати про існування лише двох статей — чоловічої й жіночої — які, здавалось би, ще вчора вважалися очевидними істинами, сьогодні багатьма ставляться під сумнів і вважаються застарілими. І будь-яке дослідження статі, гендеру та сексуальної поведінки перетворилися із суто наукової діяльності на сферу політичної боротьби, а гендерна ідеологія стала певним культом. "Спершу я й гадки не мала, що все буде так погано, — зізнається авторка. - Я була цілком упевнена, що нинішні політичні настрої, зокрема заперечення науки, дотичної до цих питань, зміни стратегії, ментальність натовпу, осоромлення і безпідставна мова ненависті, будуть лише тимчасовими явищами. Досі маятник довго рухався лише в один бік. Він однозначно повинен повернутися назад". У такий спосіб у своїй провокативній книжці її авторка - нейробіолог та сексолог - розвінчує популярні міфи про стать і гендер, що просуваються в сучасному суспільстві, — зокрема й ті, які стосуються виховання дітей. Авторка також звертає увагу на те, як гендерна ідеологія на Заході придушує академічну свободу, та й свободу висловлювань загалом, адже ставити дозволяється лише політкоректні запитання, які не ображатимуть почуттів та переконань окремих вибраних груп. Однак факти залишаться фактами і ніколи не переважать ідеологічних уподобань. Ну, наче у вищезгаданій збірці "інтелектуальних" інтерв’ю про Україну.
Автор цієї книжки так само розвінчує чимало міфів, які створюються в системі дитячого виховання. Загалом "Ваша компетентна дитина. Шлях до нових цінностей вашої сім’ї" Єспера Юля пропонує нову ціннісну основу взаємин між дітьми й дорослими, побудованих на рівноцінності, коли особисту цілісність обох сторін поважають і сприймають серйозно. Бувши виданою ще 1995 року, книжка здійснила революцію в базовому уявленні про дитину та її розвиток. Відтоді була бажаною допомогою для батьків, дідусів і бабусь, а також фахівців. Ще й досі ця праця завдяки детальним описам і конкретним прикладам навчає нас, як узяти на себе особисту, рівноцінну й чітку відповідальність за наших дітей, не порушуючи їхньої цілісності й не ігноруючи фундаментальних дитячих потреб. "Часткова місія цієї книжки – розповідає автор, - пояснити, що більшість того, що розуміють під вихованням, зайве і шкідливе заразом, адже є не лише нездоровим для дітей, а й блокує сам людський ріст і розвиток дорослих та врешті-решт згубно впливає на контакт між дітьми й дорослими. Отак вимальовується замкнуте коло, що також впливає на наше розуміння педагогіки раннього дитинства, навчання, соціальної педагогіки, лікування, а також дитячої і сімейної політики".
…Всі вважають, що двотисячні (нульові) роки – це був чудовий час веселих авантюристів, райдужного постмодернізму і веселих гіпстерів. Насправді не завжди і не всюди. Наприклад, у консервативній Англії – зазвичай не дуже. В Америці, ясна річ, набагато краще. Що ж до Франції, в якій мешкає автор цього роману, то тут культурні традиції, де снобське вино замість демократичного пива, ще довго давалися взнаки, і гарячі 99 франків так само довго фігурували у назві світового бестселера, перш ніж перетворитися на безликі євро. У щойно виданому дебютному романі Фредеріка Беґбедера "Спогади неврівноваженого молодика" (К.: Лабораторія) на початку так само маємо незмінні "французькі" національні цінності на зразок великого носа і ковбаси на столі. "Я пригадую, що ми часто тинялися, - згадує герой роману. - Траплялися дощові пополудні, коли забігали друзі. Траплялися свята і дівчата, які дихали. Можна було виразно бачити, як повітря заходить у їхні легені, надимає їм груди й виходить крізь ніздрі. Була мода на картаті сорочки і постмодерністський нігілізм. У вазі у вітальні стояли тюльпани, а на столі лежала дошка з нарізаною товстими кружальцями ковбасою". Щоправда, далі - все як завжди, дарма що цінники не вистрибують на екрані, як у вищезгаданому бестселері, за яким був поставлений не менш культовий фільм. Цього разу автор дотримується свого неповторного стилю, будуючи фундамент для образу розкутого і відвертого письменника, який не зважає на жодні умовності. А найцікавіше — створює у персонажі власного літературного двійника. Що з цього правда, а що вигадка — залишається лише здогадуватися, адже головний герой роману Марк Марроньє — достатньо заможний юний француз, який в захваті від вечірок, алкоголю, наркотиків і сексу. Цинічний, саркастичний, а моментами навіть жорстокий, він віддається насолодам, які щедро пропонує життя. Але що насправді стоїть за ідеальною картинкою? І хто ховається за типово маскулінним образом, адже варто нагадати, що назва роману "Спогади неврівноваженого молодика" Беґбедера відсилає до "Спогадів розгубленої дівчини" відомої письменниці-феміністки Сімони де Бовуар.
На початку цієї книжки автор пише не тільки про розвінчання якихось міфів, а взагалі про жорстоке розчарування. Слід додати, що "І наостанок" Генрі Марша (Л.: Видавництво Старого Лева) взагалі доволі драматичне чтиво. "Можливо, я очікував, що вигляд власного мозку тільки посилить те моє зачарування нейронаукою, яке колись привело мене в нейрохірургію, наповнить відчуттям піднесення. Як же це було марнославно з мого боку! - згадує автор. - Просто на моїх очах у чорних та білих пік селях розгорталася картина старіння із вже наявними початковими ознаками смерті та розпаду. Переді мною було зображення власного зморщеного та висохлого сімдесятирічного мозку. сумна та зношена копія того, яким він колись був". Тож автор книжки - нейрохірург із багаторічним стажем, перебуває на пенсії. Він боровся за людські життя, а тепер сам опинився в ситуації, що може стати його смертним вироком. У цій книжці він пише про заплутаний шлях від лікаря до пацієнта, бо тепер він — уже не в лікарському халаті, а на картці хворого — його прізвище. Автор нотує спогади про минуле та розмірковує про справи, які треба завершити. І зараз він більше, ніж будь-коли, зачарований таємницями науки й мозку, красою світу природи та любов’ю до своєї родини. Тож перед нами елегійна, відверта, світла і пронизлива книжка про життя, смерть і те, що, зрештою, має значення.