"Ця рана назавжди залишилася в нашій пам’яті": біженці з Маріуполя через Росію дістались до Ірландії

Мешканці Маріуполя, які не мали змоги потрапити на територію, яка підконтрольна Україні, були змушені тікати від війни через Росію

Про це пише The Irish Times. 

Видання повідомляє, що Росія розповідає, що вивезення біженців - гуманітарний жест, але насправді це відбувається для того, щоб відфільтрувати тих, хто, на їхню думку, може допомогти українським військовим.

Найкоротша відстань автомобільним і залізничним транспортом між Маріуполем і Таллінном (столицею Естонії), становить 2500 кілометрів. 31 український біженець, які прибули до Дубліна вранці в неділю, 22 травня, пройшли таку відстань, а іноді й більше.

Їм допомогла організація під назвою "Рубікус", яка має волонтерів в Росії. Видання зазначає, що вони ризикують власною безпекою, щоб допомогти біженцям. Ірландським етапом подорожі керували Том МакЕнені та перекладач Маргарита Калініченко від імені Flights for Freedom. Це організація, створена туристичним підприємцем Полом Нортоном, щоб забезпечити перельоти українських біженців до Ірландії.

"З огляду на те, що ця конкретна група біженців родом із Маріуполя, вижила під час бомбардування й облоги протягом тижнів, а потім була зібрана й загнана в російські табори, для мене була особливим привілеєм можливість допомогти їм дістатися до безпечного місця", – сказав МакЕнені. 

Олег та Олена Слободяники кажуть, що ніколи не повернуться до Маріуполя. Росіяни зруйнували їхній будинок, і вони перебували у підвалі. Коли вони вийшли з підвалу за снігом для питної води, їхній 19-річний син Григорій загинув від російського ракетного удару, а Олена отримала важкі поранення.

Мати Олени Світлана, та дві дочки виїхали до Ірландії два тижні тому. Але Олег та Олена не поїхали з Маріуполя, бо хотіли поховати сина на цвинтарі. Жінка розповіла, що цієї п’ятниці йому виповнилося б 20, і він з нетерпінням чекав роботи на промисловому заводі, де працював його батько.

"Він не бачив життя. Дуже важко і боляче це згадувати, серце болить і ця рана назавжди залишається в нашій пам’яті і в серці", – сказала Олена.

Серед біженців, які прибули, була 86-річна Мая Суховей. Видання зазначило, що жінка своєю невтомною енергією та гарним гумором заперечувала свої роки та досвід, який вона пережила.  Пані Суховей, яка народилася в Баку (Азербайджан), є дочкою льотчика, який воював у Другій світовій війні.

Вона відмовилася покидати Маріуполь на початку війни, бо не хотіла їхати без свого кота, а пішла до будинку свого брата. Вона провела місяць у підвалі під вогнем, коли над ними літали російські ракети. Маріуполь – російськомовне місто, і багато мешканців, які живуть там, мають родинні зв’язки з Росією.

Майя Суховей сказала, що найважче прийняти, що її племінник служить в армії самопроголошеної ДНР і воює разом з росіянами. На відміну від багатьох інших біженців, вона має надію, що колись зможе повернутися до Маріуполя.

Наймолодший з біженців – однорічний Володимир Прядкін, який разом із батьком Василем, мамою Ірою та братом Сашком їде до Ірландії  Василь працював інженером з безпеки в Харкові до того, як сім’я переїхала до Маріуполя шість років тому. Їхню квартиру на першому поверсі знищила російська ракета.

Василь вийшов по воду і не зміг повернутися через російську військову діяльність. Його затримали окупанти, які відібрали у нього всі гроші. Згодом сім'я возз'єдналася в Росії.

"Ми хочемо влаштуватися на роботу і віддати дітей до школи. Ми чуємо, що ірландці дуже доброзичливі. Ми не очікуємо швидкого повернення до Маріуполя", – сказав Василь.

Видання повідомляє, що в Ірландії перебувають 30 тисяч українських біженців. МакЕнені тепер сподівається створити мережу ірландських волонтерів, які базуються в Естонії, щоб привезти більше біженців, які пройшли через Росію. Це коштує лише 250 євро на біженця, оскільки вони мають угоди на авіарейси, а все інше зроблять волонтери в Естонії та Ірландії.

"Одне з питань, з якими я борюся, — як називати людей із цієї конкретної групи. "Біженець" якось не здається достатнім, а депортований не є правильним, враховуючи, що вони були вимушені покинути свою власну країну, що кваліфікується як військовий злочин. Я вважаю, що "цивільний військовополонений" є, мабуть, найбільш підходящим терміном", - сказав він.

Стежте за подіями в Україні та світі разом з Еспресо! Підписуйтесь на Telegram-канал: https://t.me/espresotb