Днями я запитала у свого друга, відомого українського митця Івана Семесюка: "Хто такі українці?" Після довгої паузи він упевнено сказав: "Українці — це кшатрії Європи".
Бути оборонцем усієї європейської цивілізації нелегко, особливо, коли більшість благородних народів вирішила бути торговцями й рахувати золото у купках за криваву російську нафту. Більшість українців до недавнього часу теж не підозрювала в собі таку історичну місію, але варто було росіянам з білорусами вдертися у наші сади — і ось ми прокинулися. Втілили у життя знаменитий фольклорний сюжет із козаком Мамаєм — коли ти різко встав, взяв шаблю, сів на коня і поїхав рубати непроханого гостя. Для багатьох українців із притлумленим розумінням самих себе, своїх предків — нині прискорений курс самоідентифікації. Боляче, що проходити його треба в евакуації з одним рюкзаком і дітьми за руку — без можливості повернення назад. Там, де був дім, там лишається купка будівельного сміття. Неймовірно бачити уроки мужності, які щодня проходить Харків, де медики під обстрілами рятують людей, а далі все по колу. Неможливо лишатися байдужим, коли учорашній модний хлопець став волонтером по розбору братських могил у Бучі — і його нажахане обличчя в сльозах стане цілим збірним портретом всього покоління українців.
Ми без перебільшення пишемо історію, яка змінить цивілізований світ. Хто забув про Спарту, Фермопіли — той має вивчити подвиг полку "Азов", наших морпіхів і нашої поліції — які спільно 56 діб поспіль боронять Маріуполь. Зараз чимало хто захоче приписати собі міжнародну підтримку і нарешті узгоджене рішення про передачу нам тяжкої зброї, яку Україна просила ще на початку березня. Але головні тут — оборонці Маріуполя, а ще 7-річний Макар, 4-літня Аліса із підземель "Азовсталі" зробили все аби світ нарешті схаменувся. І зрозумів, хто є концентроване добро, а хто істинний Люцифер. Це на їхні персональні історії в першу чергу відреагували неповороткі уряди дружніх держав. А далі в діло вступили професійні дипломати та спеціалісти з озброєнь.
"Редіс" (командир полку Нацгвардії "Азов", - ред.), Калина (заст.командира полку Нацгвардії "Азов") і Волина (Сергій Волина, командир 36-ї окремої бригади морської піхоти, - ред.) у недалекому майбутньому стануть в один рядок із Виговським, Сагайдачним і Богуном - ви врятували мільйони українців від червоних гвоздик, пам’ятників Леніна, склепаних із того, що знайшли в урнах. А головне — саме подвиг цих людей потицяв патичком приспаних за газпромівські гроші європейських політиків. І тому зараз вони почали давати танки, артилерію і продавати нам озброєння. Дещо запізніло — надто багато крові, надто багато руйнувань, надто багато свіжих могил у передмістях Києва. Це наша жертва за остаточне звільнення від 350 років російської колонізації. Вона неймовірно страшна, але інакше цей демон нас би не відпустив — він і не думав, що ми будемо кусатися, відбиватися і з холодною головою вірно рубати голови.
Свіже звернення командира 36-ї бригади морпіхів Волини до України, США, Туреччини й Великої Британії неможливо дивитись без болю. Він просить не за себе — за поранених, жінок і дітей із підземелля. Якраз за Алісу, Макара та пару сотень інших дітей, які винуваті лише в тому, що є українцями, незламними юними маріупольцями й просто дітьми оборонців української землі.
Я не знаю, як саме складеться з Маріуполем. Уже багато людей на словах хотіли його врятувати. Від французького президента Макрона до міністра МЗС Греції Нікоса Дендіаса та президента Туреччини Ердогана. Я уже мовчу про пропозиції Міжнародному комітету Червоного Хреста та Папі Франциску проявити християнську милість і врятувати бодай дітей та жінок до свята Великодня — серйозних відповідей не було з жодного офісу, бо бути нейтральною стороною в європейському офісі, коли чинять геноцид над українцями, набагато легше.
Я точно знаю, що Путін, особливо після знищення нашими силами крейсеру "Москва" — флагману і гордощів Чорноморського флоту — мріє про реванш. Мріє про кров невинних українців у небачених масштабах. От чому Харків щодня люто поливають "ураганами". От чому миколаївців позбавили доступу до питної води — і місто ходить з пластиковими бутлями до колодязів. Путін хоче крові львів’ян, бо місто стало тиловим фундаментом — і саме тому не шкодували ракет по вокзалу. Він хоче, щоби люди скніли від голоду і просили гуманітарку в обмін на волю — от чому в заручниках тримають Мелітополь і Херсон. А найголовніший приз, який він хоче показати російському плебсу — стертий Маріуполь і трупи його оборонців. Смертешанувальники хочуть цього — бо для них вся Україна є бандерівцями — від немовлят до столітніх.
Я хочу підготувати психіку наших людей до того, що б не сталося, куди б не зайшли окупанти — Україна уже не відступить. Не підпише ніякі угоди з РФ, якими нам виламуватимуть руки.
Що б не сталось, якби боляче не було, як би тяжко щоранку, наче стружка яблука під гострим ножем не різали знову наше серце — не треба сліз. Ні відчаю, ні паніки. Іде війна на знищення, і Україна не програє вже просто тому, що не може програти.
Якщо відчуваєте як сили покидають — видихніть, заспокойтесь і підготуйте руки знову для точного фінального удару. Ми не здамося — бо ми і є військо Архистратига Михаїла, недарма його так любили й поважали наші предки козаки. І наше військо зараз має скинути Люцифера у саме пекло — щоби у Росії надовго відпало бажання кошмарити наші міста.
Окремо сподіваюсь, що із нашого життя підуть безтолкові салюти, жарти над ветеранами й діалоги в маршрутках в стилі "я тєбя туда нє отправлял". Це спільна трагедія, яка урешті переплавить наше населення в один народ — тому не плачте. Ворог любить сльози. І не любить точні постріли з холодною ненавистю в серці.