Спочатку кілька слів особистого характеру. Ідея створити у Львові "Центр свободи і демократії" народилася в Гданську, в Європейському центрі солідарності. Кілька років тому я виступав на одній із конференцій, організованих Центром. Був під великим враженням як від самого місця, так і від колективу під керівництвом мого друга Базиля Керського.
Ми з ним багато говорили про досвід роботи Центру, подібні осередки в Європі, діяльність яких об’єднує пропагування свободи, демократії та європейських цінностей. Ми спільно зауважили, що в цій європейській мережі прогалина, бо відсутня Україна. Це при тому, що на початку ХХІ століття саме моя країна стала не лише "брамою Європи" - як свій синтез історії України назвав професор Сергій Плохій - але й справжнім "полем битви", в якій вирішується сьогодення та майбутнє Європи.
Герої Небесної сотні, які загинули під час Революції Гідності 2013-2014 років, були першими європейцями, що віддали свої життя за шанс бути громадянами Європейського Союзу. Українські воїни, які стали на захист своєї Батьківщини з 2014 року, стали також першими солдатами ЄС і НАТО.
Знищення європейської спільноти - неприхована мета Путіна. Так само як ліквідація НАТО як оборонного альянсу демократичних держав Європи і Північної Америки. Ультиматум, який у грудні 2021 року Кремль направив до США та Альянсу, є цьому переконливим підтвердженням.
Героїчний спротив Збройних сил України та всього українського народу в протистоянні з російською фашистською державою великою мірою поламав ці плани, віддаливши - принаймні в Європі - смертельну загрозу, яка над нами нависла.
Ми не маємо права зупинятися на досягнутому, бо агресор чекає нашого розслаблення та сповільнення. Однак ми всі бачимо майбутнє за Україною, Європою та всією спільнотою демократичних країн, а не за авторитарними режимами.
З Базилем нас поєднала любов до Львова - міста, в якому я народився й виріс, з яким пов’язана моя політична, громадська і медійна активності. Міста, минуле якого, традиція і дух наскрізь європейські. Настільки, що плануючи сьогоднішню війну, Путін був готовий віддати його Польщі. Бо для "русского міра" - імперської та геноцидної ідеології – Львів є чужорідним тілом, саме існування якого руйнує плани загарбника.
Для мене справжнім відкриттям стала книжка Філіпа Сендса "Східно-західна вулиця. Повернення до Львова". Він розповідає про відкриття своїх родинних зв’язків з нашим містом, а також про діяльність двох провідних правників першої половини ХХ ст.: Герша Лаутерпахта і Рафала Лемкіна. Запропоновані ними терміни "злочини проти людяності" та "геноцид" включили до судової практики під час Нюрнберзького процесу. Вони стали вагомими підвалинами світової правової системи післявоєнного періоду.
Спосіб мислення і наукова діяльність двох правників ґрунтувалися на засудженні нацистської ідеології та невідворотності покарання відповідальних за злочинну практику Третього Рейху, зокрема Голокост. Лемкін мав на увазі також злочини тоталітарного СРСР, зокрема, Голодомор 1932-1933 років.
Отже, повертаючи місце Львова на ідейній мапі сучасної Європи, таким чином закріплюємо ціннісний фундамент сучасної Української держави. Із засудження двох тоталітаризмів XX століття, а також нового тоталітаризму путінської Росії. І намагаємось продемонструвати витоки нашої сучасної європейської ідентичності з проєкцією на європейське майбутнє.
Львів — це традиція міста на перехресті цивілізацій, культур, релігій і народів. Після 1945 року місто стало символом українського опору колоніальній політиці Москви, відіграючи роль "українського П’ємонту". Львів укорінений у національній традиції й одночасно відкритий до інших - в їхній національній, культурній та релігійній різноманітності.
Саме зі Львова розпочалися процеси нашого відродження, яке постало з проголошенням Незалежності та боротьбою із реваншизмом російської неоімперії. Львів відіграв велику роль під час українських революцій початку XXI століття. Наше місто стало еталоном європейськості нашої держави та природного характеру нашої інтеграції з ЄС і НАТО. Тут слова "свобода", "демократія", "гідність", "справедливість" звучать особливо природно.
Ці особисті міркування допомогли мені тезисно представити відповіді на проблеми, порушені організаторами нашої панельної дискусії та конференції загалом. Я виокремив чотири блоки, пов’язані з чотирма базовими викликами, які постали перед Україною, її партнерами й союзниками.
Перше, Європа, щоб залишитися собою і відігравати позитивну роль у світі, має продовжувати власну траєкторію розвитку. Тут і далі повинні залишитися базові цінності, які лягли в основу створення Європейського Союзу. Отже, не менше Європи, а більше, зокрема у сфері безпеки. Європейська інтеграція має поглиблюватися, а не послаблюватися. ЄС має розширятися, а не звужуватися до західноєвропейського ядра.
Друге. У минулому європейські імперії були колоніальними й тому зробили багато зла у світі. Так само суперечливою (м’яко кажучи) була політика Америки з насаджування демократії силою. Але ця епоха закінчилася у 2021-2022 роках із виходом США і союзників з Афганістану, а перед тим із Сирії.
Президент Джо Байден твердо заявив, що Америка більше не буде посилати своїх солдатів, щоб в якійсь країні інсталювати демократичний устрій. США будуть допомагати тим, хто готовий за демократію боротися. І саме такий підхід вони втілюють стосовно України, допомагаючи нам озброєнням, грошима і гуманітарними проєктами. На особливому рахунку – лідерство Вашингтона у створенні проукраїнської коаліції.
Саме такий підхід визначатиме роль Америки як вільної демократичної держави в світовій політиці у найближчій перспективі. Днями міністр оборони США Ллойд Остін заявив, що війна Росії проти України - приклад для Тайваню в тому, як протистояти більшій армії. Очевидно, що за цими словами проглядається солідарність Сполучених Штатів із демократичним Тайванем у протистоянні з авторитарним Китаєм.
Третій блок питань. Війна Росії проти України - це відкрита спроба реінкарнації Російської імперії та колоніального панування над нашою країною. З використанням давніх засобів імперіалізму та колоніалізму: повного знищення будь-яких форм української державності та геноциду української нації. Із прямою загрозою перенесення цих методів і на інші регіони, куди кине оком неоімперська Москва.
За 15 місяців "великої війни" це мало б стати очевидним для всіх держав світу, особливо з Глобального Півдня. Але значна частина з них не підтримує Україну або ж стоїть осторонь. Напевно, намагаючись отримати максимальну вигоду від дешевих російських енергоносіїв і нехтування антиросійськими санкціями, мета яких - не дати Росії продовжувати війну.
Російська агресія проти України вже вплинула на енергетичне становище в світі та на продовольчі ринки Близького Сходу і Північної Африки. Внаслідок цього десятки мільйонів людей постали перед загрозою голодної смерті.
Зберігається і ризик планетарного виміру. Американські та британські високопосадовці відкрито попередили, що Путін кілька разів планував застосувати проти України ядерну зброю.
Проте, в цей же час, із Глобального Півдня лунають зойки про західний колоніалізм і спричинені ним травми. Із Глобального Півдня ми чуємо заяви про "спадок європейського колоніалізму" і "загрозу американського імперіалізму".
Насправді це голоси тих, хто не хоче побачити очевидного: якраз поразка України на полі бою або замороження війни через невигідне нам перемир’я та різного роду "мирні ініціативи" стане перемогою імперіалізму та колоніалізму. Активність убивць із "групи Вагнера" в Україні, Лівії, Сирії, Малі чи Судані - більш як промовисте цьому підтвердження.
Четверте. Цінності та ідеї мають вирішальне значення. І тому маємо відстоювати свободу, демократію і права людини. Свого часу західні еліти зачарували тези про перемогу свободи над комунізмом та успіх ліберальної демократії, про "кінець історії". Однак насправді комунізм почувається дуже добре у Китайській Народній Республіці та низці азійських держав. У Росії комунізм перетворився на гібрид імперського месіанства "русского міра" з кривавим тоталітаризмом епохи Сталіна.
У спільній декларації Сі Цзіньпіна і Путіна від 4 лютого 2022 року про "дружбу, яка немає меж" поставлена масштабна мета – покласти край домінуванню США і всього Заходу. На заміну покликана прийти їхня власна гегемонія із встановленням нового світового порядку.
Я вражений геноцидом уйгурської нації в КНР, який набрав велетенських масштабів у 2017 році, майже одночасно з агресією Росії проти нашої держави. Так само вражений застосуванням у Китаї сучасних технологій для повного контролю над суспільством. Ми дискутуємо про загрозу від штучного інтелекту, натомість китайці не мають подібних вагань.
Нурі Тюркель - уйгур, уйгурський еміграційний діяч і американський чиновник - написав, що в сучасному Китаї поєднано два попередження про тоталітаризм нового зразка від Джорджа Орвелла та Олдоса Гакслі.
Процитую: "китайські громадяни мають змогу завантажувати в Тік-Ток нескінченні розважально-танцювальні кліпи та відео з котиками, вони можуть створювати власний бізнес і ставати надзвичайно заможними, але все це - за умови дотримання головного принципу нового суспільного договору: ніколи не піддавати сумніву дії Комуністичної партії. Бо тоді миттєво включається орвеллівський варіант".
Після недавнього візиту до Китаю міністерка закордонних справ Німеччини Анналена Бербок визнала, що вона "шокована" наступальністю та агресивністю цієї держави. І це та реальність, з якою нам довгий час доведеться жити.
Польську "Солідарність" надихала ідея "Nie ma wolności bez solidarności" ("Свободи не існує без солідарності"). Ця думка після запровадження воєнного стану 13 грудня 1981 року передавала істину, що свобода в країні можлива лише після відновлення легальної діяльності профспілки. Як ми знаємо, насправді вона була значно більшим - національно-визвольним і демократичним рухом.
Однак в цьому гаслі була прихована значно глибша ідея: свобода можлива тільки тоді, коли фундаментом окремих держав, суспільств і світу загалом буде солідарність. Тобто справедливий суспільний лад, із розподілом багатств між багатими і бідними, рівними шансами для всіх, зокрема молодого покоління.
Ці ідеї були визначальні для "батьків-засновників" Об’єднаної Європи. Солідарність була одним з ключових визначень, які під час своїх відвідин Польщі використовував папа Іван Павло ІІ - палкий прихильник європейської інтеграції. Він цитував Апостола Павла з "Послання до галатів": "Носіть тягарі один одного".
Відзначаючи вражаючі успіхи ЄС у покращенні життя сотень мільйонів громадян його держав, маємо пам’ятати про солідарність як вимір процесу європейської інтеграції. Після 24 лютого 2022 р. Польща, інші європейські та неєвропейські країни проявили вражаючу допомогу українським жінкам, дітям і літнім людям, які рятувалися від війни.
Ви показали, що Європа сильна, відкрита і міцна у своїх цінностях. І тому перед Європою велике майбутнє. Важливо, що Європа не сама, бо війна в Україні відновила силу євроатлантичної спільноти. Президент Байден повторює, що рішення та дії впродовж найближчих 4-5 років окреслять майбутні рамки світу, в якому житимемо ми, наші діти й онуки.
Виступаючи в листопаді 1989 року перед американським Конгресом, Лех Валенса зауважив, що США асоціюються в Польщі зі свободою та демократією, з великодушністю і жертовністю, з людською дружністю та дружньою людяністю. Хоч він і розуміє, що так про Америку не думають у всьому світі. Він додав, що американці - люди ідеалістичні, але й практичні. І що вони особливо цінують успішність.
Рух "Солідарності" показав, що він успішний. "Солідарність" засвідчила, що вона успішна, так само як впродовж минулих 34 років Польща підтвердила, що вона успішна держава і нація.
Війна Росії проти України продовжується десятий рік, тобто третину нашої незалежності. Нам не давали шансів у протистоянні з Росією, але ми вистояли і захистили самостійність, національну ідентичність, свободу і демократію. Маємо всі шанси звільнити окуповані території та перемогти.
Отже, ми продемонстрували, що українці - успішна нація. А одним із знаків нашої успішності хочемо зробити львівський "Центр свободи і демократії".