Ми поспілкувалися з авторкою.
Ірина Коваль, авторка та ведуча теле- і радіопроєктів, волонтерка, мама трьох дітей, дружина учасника АТО:
Обрати Героїв було складно. Оскільки я впевнена, що набагато більше полеглих за Україну Героїв гідні того, щоб про них відзняти фільми. Я спілкувалася з друзями, учасниками АТО/ООС, вивчила майже на пам’ять “Книгу пам’яті”, щоб знайти героїв для екранізації. Але в процесі роботи я знайшла більше тих, про кого тепер хочу розповісти світу.
Найдовше я шукала кіборга Сергія Колодія. Історію військового мені розповів знайомий. Він не назвав ім'я та прізвища, тільки сказав, що цей кіборг врятував більше 20 своїх побратимів і героїчно загинув.
Ми з редакторкою проєкту розпочали пошуки. Спілкувалися з учасниками АТО/ООС та дружинами полеглих. Потім почали писати запити до МОУ, ЗСУ та до різних підрозділів. Але відповіді були невтішні - ніхто не знав про такого кіборга.
Я так захопилася цією історією, що він мені снився. Приходив уві сні і запитував: “Ну що - шукаєш?” і я відповідала, що шукаю. Він говорив: “Ну, шукай!”
Я не втрачала надію і, вкотре перечитуючи “Книгу пам’яті”, натрапила на нього.
Сергій Колодій — це кіборг, який здійснив справжній подвиг. Він врятував життя багатьом воїнам, які були з ним в аеропорту. За це удостоєний звання Героя України, але про нього не знято жодного фільму.
Я переконана, що його подвиг достойний не лише нагороди, а й того, щоб про нього дізнався весь світ.
Але найголовніше - я дуже хотіла здійснити мрію Сергія Колодія, який віддав своє життя, захищаючи Україну.
Адже головна мета проєкту - не просто розповісти про тих, хто виборював свободу та незалежність України, та передати майбутнім поколінням історію і об’єднати українців заради захисту своєї країни у всіх сферах. Я прагнула перемістити акценти з трагічного опису війни та смерті на розповідь про життя та становлення вольової особистості, а в результаті здійснити мрію головного героя фільму, що стане своєрідним продовженням його життя.
Тож після довгих перемовин та написання запитів, мрію Сергія Колодія було здійснено і присвоєно йому звання майора. Адже все його життя - це військова служба, і саме про це він мріяв.
Всі Герої, про яких ми розповіли, дуже різні. Наймолодшому Оресту Квачу назавжди залишилося 23 роки, він ровесник Незалежності. Мріяв він про те, щоб всі діти в Україні мали вільний доступ до спорту. Адже в його рідному місті Заліщики у гімназії, в якій він навчався, не було спортивного майданчика. Мрія Ореста здійсниться вже до кінця 2021 року, зараз ведеться робота з встановлення спортмайданчика.
Найстаршому Герою проєкту “Живі мрії. АТО. Історії Героїв в обличчях” назавжди залишилося 54 роки. Олександр Романенко (позивний “Скіф”) служив в Афганістані. Після повернення зі служби ще більше почав цінувати свою Батьківщину і розповідав друзям, що найближчий сусід прийде на нашу землю і потрібно бути до цього готовими. Він став селищним головою рідної Старої Синяви. А коли його давні прогнози справдилися і в Україну вторглися російські загарбники, політик взяв відпустку і пішов добровольцем на Схід. Олександр був впевнений, що потрібен Батьківщині і його бойовий досвід допоможе швидко звільнити Схід. Загинув, рятуючи побратима від кулі снайпера. Зараз ми на шляху здійснення мрії “Скіфа”. Він хотів перейменувати центральну площу в Старій Синяві на площу Полеглих за Україну і встановити на ній пам’ятник. Скульптор Петро Старух працює над створенням проєкту і щойно ми будемо знати скільки потрібно коштів на його реалізацію, оголосимо спільнокошт. Домовленості із місцевою владою вже досягнуті.
Є в нашому проєкті і серія про людину, яка довгий час була інкогніто. Це Денис Волочаєв, позивний “Бахус”. Полковник (посмертно) Служби безпеки України, оперативний співробітник відділу Центру спеціальних операцій «А». Герой України (посмертно).
Денис народився в Луганську і тому вважав, що це його особиста війна. Він мріяв про звільнення свого рідного міста і все для цього зробив. “Бахус” був одним із найкращих снайперів України - здобув переможні і призові місця на міжнародних змаганнях зі снайпінгу серед військових і правоохоронців. Його побратими пообіцяли, що обов’язково здійснять його мрію. А ми змогли здійснити дитячу мрію Дениса яку він сподівався втілити після закінчення війни на Сході.
Історія Андрія Аболмасова з позивним “Док” була найемоційнішою. Такі відгуки написали наші глядачі. Андрій врятував більше 8 побратимів, зробивши лише один рух під час обстрілу. Він був фельдшером, і мрії його про те, як допомогти людям. Він хотів, щоб військові мали гідну реабілітацію.
Одна з серій присвячена жінці. Катерина Носкова - одна з перших жінок, які пішли на Схід. Старший солдат Збройних сил України 17-го окремого мотопіхотного батальйону (57-а окрема мотопіхотна бригада). Народилася у Знам'янці Кіровоградської області. Мешкала та працювала листоношею у відділенні Укрпошти в селищі Знам'янка Друга. Виховувала сина. Нагороджена орденом «За мужність» III ступеня (посмертно) та відзнакою "Народний Герой України" (посмертно).
Вдома у неї залишився 3 річний син, якому вона наостанок пообіцяла мандрівку до моря. Але не встигла її реалізувати… Ми здійснили її мрію і відправили бабусю разом з хлопчиком на закордонний відпочинок.
Це перший за всю історію України проєкт, створений для того, щоб завершити те, про що мріяли наші захисники, але не встигли зробити за життя. Цим ми віддаємо Героям шану. А також розповідаємо іншим про те, що люди, які здійснили подвиг ціною власного життя, жили серед нас - вони так само будували плани, мали сім’ї, свої захоплення і мрії, але в певний момент прийняли рішення, яке зробило їх Героями. Це проєкт-нагадування усім, хто живе в Україні, що тут триває війна. І герої між нас.
Я точно знаю, що героями не народжуються. Ними стають. На конкретних прикладах ми показуємо як це відбувається: як від самого дитинства формується характер воїна, гартується мужність та рішучість, які переломні моменти в житті стають вирішальними.