Однак міністр закордонних справ Росії наголосив, що не може відповідати за дії українського президента Володимира Зеленського, який “у своєму прагненні утриматися при владі будь-якою ціною” готовий “потурати неонацистам і радикалам”.
Це і є зараз головна політична лінія Москви - створення міфу про “агресивну Україну”. Немає ніякого значення, що сам Зеленський постійно говорить про мир і закликає до зустрічі з Путіним. Має значення тільки “непередбачуваність” українського президента і його готовність задовольняти політичні бажання міфічних “неонацистів”.
Можна, звичайно, поблажливо посміхнутися з приводу такої риторики. Ми ж, мовляв, чудово розуміємо, що Зеленський не збирається починати широкомасштабну війну з Росією. І якщо він не збирається і Росія не збирається - так чого хвилюватися?
Але розмови російських чиновників про “непередбачуваність” Зеленського і його готовність до великої війни - це підготовка російської і світової громадської думки до того, що така війна є можливою. І для її розв'язання зовсім не потрібні ніякі дії Зеленського. Москві досить влаштувати провокацію на лінії розмежування на Донбасі, на адміністративному кордоні з Кримом або просто на кордоні України і Росії. І звинуватити у цій провокації Україну - у кращих традиціях Сталіна чи Гітлера, цих двох зразків для наслідування для сучасної російської політичної еліти. Зрештою, хіба окупацію Криму Росія не виправдовувала міфічним “поїздом націоналістів”, який відправлявся на півострів? А що такого потяга ніколи не було, ніякого значення не має. Важливим є міф, важливою є пропаганда, важливим є привід для війни, який може вигадати сам агресор.
Тому прагнення російського керівництва всупереч фактам і здоровому глузду продовжувати говорити про “агресивного Зеленського” і про те, що до великої війни готується Україна - найкращий доказ того, що до такої війни готується сама Росія. Що це Росія шукає привід для такої війни. А якщо привід не знайде - так російські спецслужби цей привід просто вигадають.