Світ накрило справжнім цунамі захоплення Україною — вже вкотре за останні місяці. Kalush Orchestra зуміли по максимуму використати підкреслено аполітичну подію в інтересах України. Вони пройшлися по лезу ножа, зумівши і закликати до порятунку бійців Азова, і залишити цей меседж передовсім гуманітарним.
Вони дали привід багатьом європейським лідерам в один голос скандувати "Слава Україні!", вітаючи нас із перемогою. Так, що це було схоже на репетицію привітань із перемогою у війні. А головне, що тріумф "калушан" добряче дошкулив багатьом рашистам. Виття на болотах не стихає й донині — а це є найкращим свідченням того, що їх зачепило за живе. Проте за їхнім лементом стоїть дещо більше — одвічне прагнення росіян заперечити суб’єктність України. Як це працює та чому насправді є повною маячнею, а також яка насправді частка політики в нашій перемозі на Євробаченні — читайте далі.
Якщо вам простіше сприймати інформацію в відеоформаті, дивіться відео:
Як рашистських пропагандистів бомбить від нашої перемоги
Те, наскільки дико розізлив рашистів наш тріумф на Євробаченні, було видно з цілого спектру реакцій від їхніх чинуш, селебрітіз і пропагандистів. Деякі ЗМІ, щоб не травмувати своїх читачів, навіть вдалися до банальної брехні, стверджуючи, що переміг взагалі британець, а Україна посіла лише четверте місце. Тут ми спостерігаємо класичний приклад повного заперечення реальності, властивий цій не над-, а радше недодержаві.
Інший маніпулятивний прийом — знецінення — до виступу Калуш Оркестра застосувала "прес-алкаше" МЗС росфедерації Марія Захарова, пишучи про "дві баби яги на струнних, брейк-данс і кричалки про Азовсталь". Зневажливий тон, яким вона описує виступ — класика цього психологічного методу.
До нього вдається й інша чиновниця — Єлєна Драпєко, яка опікується культурою в Госдумі, що саме по собі виглядає як насмішка. Так от, вона йде ще далі, ніж Захарова, знецінюючи сам конкурс. Мовляв, він уже не має стосунку до мистецтва, це чиста політика. Але її висновок нам мав би сподобатися: за її словами, Росія має назавжди забути про Євробачення. Так, ніби їх туди хтось взагалі кличе.
Тіна Канделакі до мотиву знецінення самого Євробачення — мовляв, воно перетворилося на фейк — додала інший показовий мотив: відсилку до руху Black Lives Matter, щодо якого на росії велася окрема дискредитаційна інформкампанія: "В цьому світі можна звести з глузду цілу націю, привчивши її, що їй усі винні. Експеримент з Black Lives Matter, вочевидь, був розминкою", — написала пропагандистка.
Цю ж тезу підхопив іще один топ-чинуша, віце-спікер держдуми Борис Чернишов, намагаючись впихнути в свій гейт-спіч і ботів, і накрутку, і політику водночас. Ну а потім до справи долучилися кремлівські ботоферми…
Пісенька про те, що перемогла політика, а не музика, стала основою для меседжів роспропаганди. Приспівом у цій пісеньці стало знецінювальне твердження, нібито калушани могли просто вийти на сцену — і вже цим перемогти. Такі штамповані, явно скопіпащені з методичок тези пішли гуляти і в коментарях від ботів.
На підсилення цієї маніпуляції почали накидати й тези, ніби перемозі Kalush Orchestra не завадила навіть політична заява Псюка. Про це, зокрема, написав генерал пропагандистських військ Владімір Соловйов. Хоча ми з вами, як і представники Євробачення, бачимо в цьому цілком очевидний гуманітарний сенс. Тільки відбиті рашистські зомбі можуть стверджувати, буцімто війна й трагічні смерті — це "політика".
Таке виття на болотах, в яких відтінках і маніпулятивних прийомах воно не виражалося б, доносить традиційну тезу руссопропаганди. Нібито за Україну вже все вирішено. Нібито від України нічого не залежить. Нібито ми можемо нічого не робити — і нам просто так віддадуть перемогу. Тобто ми — знову ж таки — не суб’єкт, а об’єкт, пасивний та ні до чого не придатний.
Чому тези роспропагандистів — звичайна підміна понять?
Уся ця недалека маніпуляція руйнується просто, ніби картковий будиночок. Адже росіяни застосовують дуже просту підміну понять. Вони бачать політику там, де є щира солідарність, а також колективне захоплення і талантами наших музикантів, і — ніде правди діти — опором наших громадян. Адже найбільшу кількість балів нам принесли прості глядачі країн-учасниць, а зовсім не оцінки національних журі.
А от якраз на ці оцінки політика вплинути могла — причому не на нашу користь. Наступного дня після конкурсу з’явилася новина про те, що журі Грузії та Азербайджану поставили 12 балів не Сполученому Королівству, а Україні, але їх представники "з технічних причин" не змогли оголосити результати в прямому ефірі, а в їхніх результатах замість дванадцяток навпроти України з’явилися шістки. "Як же так сталося?" — бідкаються Грузія та Азербайджан. Організатори розводять руками.
Пізніше Європейська мовна спілка викотила пояснення, мовляв, вони помітили в результатах голосування журі деяких країн підозрілі патерни і тому замінили їх агрегованими результатами, інакше кажучи, намалювали їх від руки. Грузія та Азербайджан — саме з таких країн. Таке враження, що організатори хотіли намалювати перемогу учаснику з Британії, бо Сполучене Королівство щось давно вигравало. Але, вочевидь, голосування глядачів зламало систему.
Європейські лідери привітали Україну, але й тут — без політики
Насправді політики тут виявилися хіба що статистами, як-от Борис Джонсон, чия заява з приводу нашої перемоги — дуже показова: "Це очевидне свідчення не лише вашого таланту, а й непохитної підтримки вашої боротьби за свободу", — написав він у Twitter. До британського прем’єра долучилися й інші європейські топ-чиновники, на чиєму тлі виття на московських болотах видається радше тарганячим шарудінням.
Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн, вітаючи Kalush Orchestra та Україну, написала, що їх перемогу святкують у всьому світі. Привітав Kalush Orchestra та Україну з перемогою і високий представник ЄС з питань зовнішньої політики і політики безпеки Жозеп Боррель. "Хай живе музика! Хай живе Європа! Слава Україні", — написав він. Це ж миле нашому серцю гасло, вітаючи Україну, повторив і президент Литви Гітанас Науседа.
Але хіба ці заяви топ-чиновників не є підтвердженням тези про нібито політичну домінанту цьогорічного Євробачення, можете запитати ви? І тут я знову закликатиму не плутати політику, як її розуміють на росії — тобто щось нав’язане і спущене згори, — із солідарністю, тобто щирою і всезагальною підтримкою України в усьому світі, від топових політиків до простих громадян.
Будьмо відвертими — росіяни нам просто заздрять, причому чорною заздрістю. Війна, яку вони розв’язали — це також один із наслідків цієї заздрості. Саме тому вони намагаються нас знецінити, заперечити нашу перемогу.
Але скажіть: якби "Стефанія2 була просто прохідним треком — хіба вона викликала б стільки щирого захоплення в усіх простих глядачів, які коментують пісню й наш виступ на Євробаченні? Чимало коментаторів підкреслює, що сама пісня — бомбезна. Причому це пишуть зі всього світу, від Гонконгу і до Загреба, від Азербайджана до Казахстана. Та що там… навіть жінки того непотребу, який зараз гине на наших землях, записують під "Стефанію" тіктоки.
Те, що намагається знецінити російська пропаганда, відібрати у нас неможливо. Зімітувати цю любов усього світу до України, до наших талантів — просто нереально.
Хіба ви самі цього не відчули, коли ведучі оголошували результат глядацького голосування? Пам’ятаєте це тепло, яке розлилося по всьому тілу від усвідомлення, як сильно підтримують нас люди в різних країнах? Ось це і є солідарність. Для цих людей такі оцінки на конкурсі поп-музики — найпростіший спосіб зізнатися, як вони захоплюються Україною, нашою культурою, нашою боротьбою врешті-решт. Нашою стійкістю в боротьбі з агресором.
Ясно ж, що саме це завдає болю росіянам, змушує їх плюватися отрутою в наш бік та знецінювати нашу перемогу. Але ми з цього можемо хіба що посміятися. І нехай цей щирий сміх стане ще одним передвісником нашої перемоги. Цього разу — у війні.