Прагнення Путіна “денацифікувати” Україну і українців — це також про мене, громадянина Польщі, українця за походженням. Мета Росії - знищення української держави і національної спільноти, зі стиранням самих назв України і українців. Отож, або в Росії вийде і вона знищить українців, Україну і мою церкву. Або в неї не вийде.
Вибір дуже простий - бути на боці жертви агресії або на боці агресора. Проміжної опції не існує. Не один я переконався, що для Папи і Апостольської столиці правда лежить десь посередині, тобто між Росією і Україною. Для мене це є настільки кришталево чистим релятивізмом, що не хочу мати нічого спільного з таким католицизмом.
Емоції відхлинули після прочитання інтерв’ю Франциска для Corriere della Sera від 3 травня. Текст дав можливість систематизувати вже відоме і поставити діагноз викликові, на який у контексті війни в Україні перетворився Папа Хорхе Бергольйо. Проблеми душпастирської (Папа, як очільник Церкви і духовний провідник вірних), доктринальної, політичної (питання справедливої війни, Церква і Україна, Європа та Росія) та екуменічної (стосунки католицизму з православ’ям).
Коментатори висловлюють думки, що маємо справу з ексцесами кінцевого етапу понтифікату Франциска (дай йому, Боже, довгих літ!) Але це не так. Позицію у питанні війни в Україні Папа сформулював у Гаванській декларації, підписаній 12 лютого 2016 року разом з патріархом московським Кирилом. Двоє уклали своєрідний союз на підставі спільної оцінки сучасного світу і Папа старається з усіх сил, аби зберегти вірність тому союзові.
Почну з трьох застережень. Лунають аргументи, що Папа хвора, старша людина і має специфічний стиль комунікації. По-людськи це зрозуміло і варте співчуття, але зараз не підходящий час для аналізу стану римської курії на кшталт картинки з фільму “Маємо Папу!”, режисером якого є Нанні Моретті. Також мене мало хвилюють підрахунки, скільки у Бергольо є від вихідця з Латинської Америки, а скільки від європейця. Мільйони католиків в Україні і поза її межами мають право очікувати від єпископа Риму правди, опори і свідчення.
Не ставлю під сумнів компетенцію Найвищої та Повної юрисдикції Церкви, а також Папи, як її головного розпорядника, у справах віри і моралі. Визнаю догму про непомильність Папи у тих питаннях, але політичні справи, у тому числі ставлення до війни і миру та дипломатія, не належать до них. Його вчинки цілком доступні для обдумування, осуду і критики.
Франциск — Намісник Христа на землі, але залишається людиною, отож, грішним. Зрештою, на початку понтифікату висловив відому думку: “Якщо хтось є гомосексуалістом і шукає Бога, маючи на те добру волю — хто я такий, щоб його засуджувати?”
Мій гнів не стосувався політики. Уникання Папою називання Росії та Путіна агресорами від біди я визнавав частиною прийнятної ціни, яку Апостольська Столиця, як квазідержава, мусить платити за присутність на міжнародній арені. Церква діє в усьому світі, у демократичних і диктаторських державах, серед католиків та інших християн, а також серед тих, які її переслідують або готові розпочати переслідування. Отож, мусить пристосовувати свою політичну стратегію і тактику до актуальних умов.
Змальовування Папою “дзявкання” НАТО біля російських воріт, як справедливої причини агресії проти України - кличе про помсту до неба за повторення кремлівської пропаганди. Але неприязнь Хорхе Бергольйо до великих держав Заходу якось ще можна зрозуміти. Війни, які США з союзниками розпочали в Іраку та Афганістані, мали колоніальні риси, які нагадували інші операції західних країн на Близькому Сході і в Північній Африці. Християни гинули там масово, сотні тисяч були змушені втікати з домівок, для них стало неможливим визнавати свою віру. У Гаванській декларації Папа і патріарх присвятили ситуації у тих регіонах п’ять з тридцяти пунктів. Європи ж, “ялової бабці”, Папа не любить і це його почуття постійне. У декларації релігійна ситуація Старого Континенту змальована темними барвами.
У ставленні Франциска до України найважливішими є душпастирські та моральні наслідки, які Папа робить з власної “теології війни і миру”. Яка суперечить науці Церкви про право жертви агресії на опір та фундаментальними основами міжнародного устрою, опертого на справедливості. Ці проблеми ще поглиблюються дивовижною і обурливою сліпотою Папи щодо російського погляду. Власне кажучи, немає такої ціни, яку він не готовий заплатити за, образно кажучи, “месу у Москві” - продовження союзу з Кирилом і клопотання про зустріч з Путіним.
Багато хто пояснює собі ставлення Папи до війни в Україні “тотальним пацифізмом”, який сформульовано в енцикліці Fratelli tutti. Франциск заявляє в ній, що важко дотримуватися раціональних критеріїв, напрацьованих протягом попередніх століть, щоб говорити про можливість “справедливої війни”. Він заявляє — “Більше ніколи ніякої війни!” Застерігає, втім, що правда, що Катехізис Католицької Церкви каже про “можливість справедливого захисту за допомогою зброї”, але негайно додає, що дуже легко потрактувати це право аж надто широко. Бо ж власне “таким чином пробують виправдати також “превентивні” атаки та можливість застосування ядерної зброї, так як і хімічної чи біологічної, а також новітніх технологій”. Що, в підсумку дає війні “неможливу для контролю силу знищення, яка б’є по багатьох невинних цивільних мешканцях”.
Опис критеріїв цілковито відповідає війні в Україні. Росія напала на сусідню країну “превентивно” (востаннє Путін казав про це 9 травня), лякає застосуванням усіх згаданих видів зброї, до того звірство російських вояків вдарило по мільйонах невинних цивільних. Одначе, у цьому питанні Франциск викручується просто безсоромно.
На запитання, чи слід надавати Україні зброю, Папа заявив: “Не знаю, що на це сказати, я занадто далеко”. Хммм... Війна триває вже понад вісім років, з Риму до України не так вже далеко. У Києві перебуває папський нунцій. В Україні недавно гостювало двоє кардиналів, спеціальні посланці Папи. Отож, Франциск поінформований цілком достатньо, якщо все ж відчуває дефіцит відомостей, нема нічого простішого, ніж поїхати самому. Але Папа насамперед прагне поїхати до Москви, щоб зустрітися з Путіним.
Папа заявив, що у середині березня (”після двадцяти днів війни”) передав президентові Росії, що готовий прибути до Москви. “Ми не отримали — сказав журналістам “Corriere della Sera” — поки що жодної відповіді і надалі наполягаємо, хоч побоююся, що Путін не може і не зможе зараз брати участь у такій зустрічі”. Метою приїзду є “стримання брутальності”. А в Україну їхати не хоче, оскільки “Не можу зробити чогось, що поставило б під загрозу вищу мету, якою є завершення війни, перемир’я або щонайменше гуманітарний коридор”.
Франциск справді демонструє sancta simplicitas (святу простоту), очікуючи, що розмова зупинить жорстокості Путіна. Диктатор Росії вважає тих, хто хоче заглянути йому в очі і побачити там людяність, правду і милосердя, корисними ідіотами. Путін не є заблукалою вівцею, а ворогом людства і злочинцем-убивцею. Його може зупинити тільки сила — опір армії і мобілізація українського суспільства, а також допомога Заходу, яку привів у рух католик Джо Байден. Сила також означає успішне позбавлення Кремля бажання ставити світ на межу ядерного апокаліпсису.
Тепер про “вищу мету”. Відмовляючись приїхати в Україну, Папа намагається приховати аксіологічну порожнечу і моральний фальш власних концепцій. У Бучі, Бородянці чи Харкові Франциск був би, зрештою, змушений засвідчити правду — вказати на винуватців страждань невинних жертв і засудити їх. Українських єпископів обох обрядів мусив би зміцнити в переконанні, що чинять правильно, мобілізуючи вірян до спротиву і посилають в українську армію капеланів. А загал українців мав би почути від нього, що чинять належним чином, обороняючи власні сім’ї, домівки і Вітчизну перед російською агресією. Папа міг би також закликати: “Пане Путін, зупини цю неспровоковану нічим, агресивну і тільки твою війну!”
Не закличе. Після того, як відкрилися звірства російських солдатів у Бучі під Києвом Франциск перебував у скорботі за жертвами, але одночасно заявив, що за війну відповідальні “всі”. В очах багатьох тим самим зрівняв жертв і катів. Якби ж то тільки йшлося про зґвалтованих і вбитих, а також їхніх катів! Логіка “усі винні” веде до визнання, що за вибух війни відповідають також “усі”, тобто ніхто. Навіть Путін і будь-який наступний розпалювач війни.
А, отже, відступ від права на оборону для жертв агресії означає “розгрішення” тих, хто розпалює війну. Безумовно і назавжди, бо так сказав Намісник Христа на землі. Дивовижна моральна теологія зі скасуванням вільної волі та індивідуальної відповідальності за наші вчинки, за які нас спитають на Страшному Суді. Одночасно це знищення підстав міжнародного права (засудження і переслідування агресора), без жодних шансів на відновлення справедливості і відшкодування завданого зла.
Фьодор Достоєвскій, чию творчість Папа знає і цитує, стверджував, що раз “Бога немає, то все дозволено”. Папа Бергольйо перевернув цю думку догори ногами. Бог існує, але після первородного гріха людський рід є грішний за своєю природою. Звідтіля беруться війни і в тому злочині винуваті ми усі через сам факт свого існування. Бідолашні невинні жертви, але бідні і ті, хто приніс війну в чужий дім.
Я здивувався, коли Франциск назвав “бідолахами” російських вояків, хоч не назвав подібно українських військовиків. Задумувався також, звідкіля ця різниця. Відповідь прийшла після розмови Франциска з московським патріархом 16 березня.
Кирило двадцять хвилин зачитував офіційне обґрунтування війни в Україні, на що Папа зреагував: “Брате, ми не державні духівники, не можемо використовувати мову політики, тільки мову Ісуса. Ми пастирі того самого Божого люду. Мусимо шукати шляхів до миру. Патріарх не може бути послушником Путіна”. У повідомленні про розмову обоє підкреслили, що “рахунки війни сплачують люди, тобто російські вояки і люди, які гинуть під бомбардуваннями”.
Двома днями пізніше під час виступу у московських Лужніках Путін зацитував Євангеліє від св. Івана: “Немає любові більшої, аніж коли хто кладе життя своє за друзів своїх” (Івана, 15:13). Зробив це, аби підкреслити “жертви” російських солдатів і виправдати за допомогою Євангелія їхньої присутності в Україні. Багато хто вирішив, що “цар” вчинив блюзнірство.
На жаль, Путін відчув себе заохоченим до блюзнірства Римським Папою.
Шлях до зустрічі Франциска і Кирила у Єрусалимі 14 квітня вів через Хресну дорогу (13 стація) у римському Колізеї. Подруги, українка і росіянка, мали нести хреста і молитися за поєднання поміж їхніми народами. Свій протест оголосили папський нунцій у Києві, український посол при Апостольські Столиці, єпископат римо-католицький і греко-католицький. Патріарх Святослав Шевчук, очільник УГКЦ, висловився відверто: аби поєднатися, треба спершу пережити.
Папа зателефонував до кардинала Конрада Краєвського, який перебував тоді зі спеціальною місією в Україні, з проханням про його думку, що робити у ситуації, яка склалася. “Він сказав мені: „Стій, нехай вони не читають тієї молитви. Українці мають рацію, навіть якщо ми її до кінця не розуміємо”. Отож мовчали”. Українка і росіянка несли хрест, але не проказали жодної молитви.
Спробую пояснити рацію українців за допомогою фільму “Місія” Роланда Йоффе, який Ватиканська конгрегація у справах віри зарахувала у 1995 році до п’ятнадцяти найважливіших фільмів у історії кіно, які показують релігійні цінності. Фільм розповідає про трагічну долю єзуїтських місій серед індіанського племені гуарані у Південній Америці наприкінці XVIII століття. Європейські держави прийняли рішення про конфіскацію майна єзуїтів, отож присланий Папою кардинал Альтамаріно передав місію португальцям, які були работорговцями. Кардинал захоплювався діяльністю єзуїтів, захоплювався євангельською простотою гуарані і розумів, що чинить зло. З тим злом не хотіли згодитися єзуїти. Двоє організували збройний спротив племені, третій, хоч не взявся за зброю, не засуджував своїх співбратів. Різноманітність позицій, зрештою, не мала жодного значення, бо члени Ордену і всі гуарані загинули за винятком кількох дітей, які започаткували нове життя свого племені. Без європейців, єзуїтів і Церкви.
Франциск додивився расизму у тому, як європейці, особливо поляки, приймають біженців з України. Причина? Подібного співчуття не було видно у випадку біженців з-поза Європи. Я не один, хто мав враження, що його вдарили обухом по голові.
Що таке сидить у голові в Папи, думав я собі, що замість визнання заслуги тих, хто прийняв мільйони українських жінок і дітей, засуджує їх? Яка причина стигматизації українських жінок і дітей, з огляду на їхню расу? Хоча, додам задля “расового” порядку, серед них є тисячі людей з позаєвропейським корінням.
Хтось може сказати, що і справді є різниця у ставленні до українців і ставленні до попередніх хвиль біженців. Якби Франциск хотів чогось навчити свою отару на тому прикладі, то мав би зганити тих, які показали “расовий” підхід щодо втікачів з Близького Сходу. Тобто, між іншими, Віктора Орбана — чемпіона з “расового” підходу у 2015 році. Втім, нічого подібного! Новий-старий угорський прем’єр вирушив з першим візитом до Ватикану, але під час розмови з ними Папа розмовляв не про біженців, а щодо його думки щодо війни в Україні. І почув від Орбана, що Путін планує завершити війну до 9 травня.
Неймовірно, але здається, що Папа міг у таке повірити.
Зустріч Франциска і Кирила у Єрусалимі була перенесена, бо такими були рекомендації ватиканської дипломатії. “То була б — казав Папа про реакцію Кирила — наша друга зустріч віч-на-віч, яка б не мала нічого спільного з війною. Але навіть тепер він погоджується з тим, що варто зупинитися, бо це може бути неоднозначно витлумачено”. Таки справді, двозначність зустрічі вражала б.
Відповідаючи на заклики однозначно засудити війну в Україні, Папа відповів: “Я не капелан Заходу”. Ніхто не пропонував і не запропонує Папі таких повноважень, бо війна в Україні є “священною” тільки у вигадках російських пропагандистів у контексті “захисту русского мира” і пов’язана з цим необхідність знищення “нацизму”.
Навіщо, одначе, Папа Бергольйо вибрав собі співрозмовником для розмови про світові справи “мовою Ісуса” патріарха Гундяєва, який не відчуває проблеми у тому, щоб бути “путінським капеланом”? У Єрусалимі обоє не розмовляли б про війну? Тоді про що, якщо можна запитати. У Апостольській Столиці твердо вирішили вважати віруючих остаточними дурнями.
У Гаванській декларації справам України присвячено пункти 25-27. У першому з них викинуто “метод уніатства”, що спричинило обурення греко-католиків і гостру реакцію патріарха Святослава Шевчука. У 27-му пункті висловлено надію на перемогу над схизмою в українському православ’ї, “згідно з обов’язковими канонічними нормами”, тобто проголошено належність України до канонічної території Московського патріархату.
Пункт 26 присвячено війні в Україні, яку назвали “конфліктом”, закликаючи усі його сторони до “розважливості, суспільної солідарності і дій, спрямованих на досягнення миру”. Папа і патріарх зобов’язали православну і католицьку церкви в Україні “працювати над будуванням суспільної згоди, утримання від участі в сутичках та непідтримування подальшого розвитку конфлікту”. Починаючи з 24 лютого, усі ми свідки того, наскільки Кирило переймається підписаними власною рукою словами.
В інтерв’ю “Газеті Виборчій” кардинал Маттео Жуппі, архиєпископ Болоньї, наголосив: “Під час цієї страхітливої війни у Європі мусимо вірити в універсальну місію миру Папи. Мир є альпінізмом на прямовисну гору - неймовірно, але цей старенький Папа є самотній у тій мандрівці”.
Я готовий віддати усі багатства світу, аби лише Папа Бергольйо і справді був самотнім у тій мандрівці. На жаль, вибрав собі за супутника московського патріарха і його помічника — російського президента.
У червні 2016 року на Криті відбувся Всеправославний Собор. Зосереджуся на одному. У документі Собору “Місія Православної Церкви у сучасному світі” написано: “Церква Христова, з самого початку розглядаючи війну, як наслідок зла і гріхосності світу, підтримує всілякі ініціативи і зусилля, спрямовані на запобігання війні і її припинення за допомогою діалогу та інших можливих форм. Якщо, одначе, війна неуникненна, тоді Церква триває в молитві і по-батьківськи дбає про своїх дітей, які беруть участь у війні з метою захисту власного життя і свободи, заодно докладаючи всіх зусиль для якнайшвидшого відновлення миру і свободи (...)
Засуджуються війни, які спалахують з причин націоналізму, ведуть до етнічних чисток і зміни державних кордонів та захоплення територій”.
На відміну від Гаванської декларації Кирило не міг поставити свій підпис під таким документом, цілком слушно вважаючи з власної точки зору, що вона містить оцінку російської агресії проти України, яка розпочалася з анексії Криму. Ця війна мотивується націоналістичними поглядами і спричинила етнічні чистки, зміну кордонів і захоплення територій. Українці, отже, мають право оборонятися, бо йдеться про їхнє життя і свободу.
У жовтні 2018 року Синод Російської Православної Церкви розірвав євхаристійне єднання (не можна співслужити Літургію) з Константинопольським Патріархатом. Причиною стала підготовка до надання патріархом Варфоломієм Православній Церкві в Україні автокефалії, яка саме завершувалася. З того часу Кирило робить усе, аби тільки ослабити позиції Варфоломія.
У питаннях війни в Україні та позиції Кирила Екуменічний Патріарх висловлюється просто: “Не можна вимагати, щоб тебе визнали братом іншого народу, одночасно благословляючи війну, яку веде твоя країна. Не можна стверджувати, що Україна належить до твоєї церкви, а одночасно допускати загибель віруючих, приналежних до структур, які визнають зверхність Москви, а їхні святині бомбардували російські літаки. Хіба що розраховуєш на те, що військова агресія розв’яже твої церковні проблеми”.
У середині березня кількасот православних теологів з усього світу опублікували декларацію в справі війни в Україні. “Підставою підтримки війни в Україні президента Володимира Путіна зі сторони значної частини Московського Патріархату — зазначалося — є один з варіантів православного релігійного фундаменталізму, який означується назвою етнофілетизму. Він має тоталітарний характер і відомий під назвою “русского мира”. Ця єресь є “ганебною і нікчемною наукою без жодних підстав, глибоко неправославна, нехристиянська і ворожа людству”.
Папа Бергольйо та Святий Престол заткнули вуха, аби не чути цих голосів. В інтересах Церкви і людства краще було б, якби відкрили свої вуха та перестали прикидатися. Франциск і його курія стоять перед вибором: визнавати своїм братом Варфоломія - єпископа Нового Риму чи Кирила - єпископа Третього Риму, як його називають в Росії. Tertium non datur.
Протягом кількох років світ шукає відповідь на питання про причини виняткового замилування Дональда Трампа російським диктатором. Від однієї лише згадки імені Путіна очі американського президента набирали масляного виразу. Останні заяви Папи також викликали питання щодо прихованих джерел його дивної пристрасті до кремлівського сатрапа.
Я вважаю спекуляції на цю тему безплідними, тому що суть проблеми в іншому. Війна в Україні змусила багато держав і політиків переглянути підхід до Росії. Це також мають зробити Папа Франциск та його курія, бо вклали свій авторитет у відносини з Московським Патріархатом та Путіним і хочуть їх продовжувати – незважаючи на ціну, – маючи за фундамент слова записані у Гаванській декларації. За аксіологічну і теологічну основу цих відносин взяли вчення про війну і мир, життя і смерть, жертву і справедливість, провину і покарання. Однак, як показала спроба його практичного застосування, це вчення хибне.
Газета Виборча, 24 травня 2022 року