Як продавчиня стала снайпером, де живе сімейка Адамсів і що їли гетьмани – 5 книг незвичайного чтива
Герої цих книжок живуть у паралельних реальностях, що не дивно, коли мова про історичну вигадку чи казку. Але якщо це трапляється у нашому сьогоденні, то варто замислитися, чи всі ми – не статисти у чийомусь романі про його власне життя? Замислитися над цим таки варто
Олена Стяжкіна. Смерть лева Сесіла мала сенс. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2021
Це перший роман авторки українською, хоч і не повністю, але розрив і смерть російської мови, про яку вона каже, не уникненні. Суто технічно все розпочинається російською, згодом трапляються українськомовні фрагменти, кількість яких збільшується, аж поки весь текст стає українським. Про що роман? Війна на Донбасі, історії кількох родин й окремих героїв, яких звела доля у Донецькому пологовому будинку в 1986 році. Загалом час не дуже важить у цьому романі, і мова про 1990-ті, 2000-ні та 2014-й, який став переломним, розвівши героїв по різні боки барикад. Утім, магія тексту все об’єднує, перетворюючи незнайомців на гілки генеалогічного дерева - і вони врешті стають родиною, головна в якій - маленька дівчинка. А ще в романі безліч переходів: стоматолог стає воєнним хірургом, цап - сапером-собакою, боягузливий радянський чиновник набуває рис янгола-охоронця, продавчиня косметики перетворюється на інструктора зі снайперської стрільби. Що ж до Сесіла у назві книжки… "Якщо я б хотіла надбати читачів-анімалістів, то сказала б їм, що ця книжка не тільки про лева, а ще й про собаку, який у минулому був козлом, про кота, який певний час жив у психлікарні, та про кобилу, яка не могла розродитися… - пояснює авторка. - Якби я хотіла приманити читачів фентезі, то сказала б їм, що ця книжка про двох привидів, на яких заслуговують ті, хто ні в кого й ні в що не вірить. Якщо не ховатися за те, що у мене не виходить респектабельна презентація, й не шукати глупства, то я точно знаю, що хотіла написати книжку про перехід. Про його можливість, неочікуваність, спонтанність, запрограмованість, добровільність й примус, про застигання в процесі або про ривок, про різну швидкість й про іноді неймовірні результати. А ще про те, як зникає й вмирає російська, а українська постає скрізь й навіть там, де вона - смертельно небезпечний символ свободи".
Наріне Абгарян. Симон. – К.: Рідна мова, 2021
Пригадуєте у Слуцького в "Оптимистичных похоронах": "Никогда так хорошо Дриз не одевался! / Никогда так хорошо Дриз не издавался!" Таке саме "загробне" життя, а насправді – життя не після смерті, а в серцях ближніх (і коханих) пропонує відома авторка у своєму новому романі. За сюжетом, у маленькому вірменському містечку інсульт обірвав життя каменяра Симона на вісімдесятому році, але його історія на цьому не урвалася. І ми живемо не лише доти, доки живе пам’ять про нас, але у даному випадку – ще й ті, хто цю пам’ять береже і множить в онуках і правнуках, як, у випадку з героями цього роману. Уявіть собі сцену: помер чоловік, біля труни сидить його дружина, яка саме збирається побиватися за любим чоловіком, і тут з’являються і всідаються поруч чотири жінки – чотири великі кохання небіжчика, і починається чи то фарс, чи то трагікомедія. "Останньою прийшла Овдовіла Сільвія, яка вдало віддала дочку заміж у Росію. Попри жовтневу теплінь, вона прийшла в короткому кожушку з чорнобурки та бірюзовому фетровому капелюсі. Вона стала спиною до вікна (аби денне світло не лягало на «опале обличчя», затее вигідно підкреслювало пишність вбрання) і, роблячи красномовні проникливі паузи, прочитала сумні вірші про розлуку. Поезія була останньою краплею".
Ніл Ґейман. Зоряний пил. – К.: КМ-Букс, 2021
У цій книжці відомий майстер паралельних реальностей зовсім інакший, оскільки дотримується традиційних правил жанру. З іншого боку, які можуть бути правила, якщо мова про Ґеймана? Тож не дивно, що й ідентифікують його "Зоряний пил", який був свого часу екранізований за участі Роберта Де Ніро і Мішель Пфайфер, по-різному. Іноді як казку для дорослих, майже завжди – як збірку історій. І в першому, і в другому випадку – не зовсім точно, оскільки казка має щасливий кінець, а фентезі – не завжди. Плюс дорослі, які займаються цілком пристойним, але зовсім не «казковим» сексом. Що ж до зібрання історії, то всі вони складаються у спільну оповідь, мало не повість з романом в новелах. Хоча, за сюжетом, це сповнена іронії притча про пошуки справжнього кохання. Тут є і вікторіанська романтика, і куртуазний єдиноріг, і готичні чорно-білі примари... Причому таке враження, ніби наш світ розташований зовсім поряд з чарівним, паралельним, альтернативним: крок убік - і ти вже в старій добрій Англії. Не дивно, що книжка одразу стала бестселером.
Йон Колфер. Артеміс Фаул. Книга 1. – Х.: Ранок, 2021
Минулорічна екранізації цієї історії, яка насправді складається з серії пригод головного героя, була не найкращою ідеєю в сенсі популяризації самої книжки. Зазвичай все було спрямовано на екшн, інакше, яке ж це кіно, натомість суть тут зовсім в іншому. Тут навіть "жанрової" магії небагато, бо мова про життя героя і здолання ним усіх труднощів на шляху до власного становлення - щось середнє між "Сімейкою Адамсів" і "Нікчемним Я". Справа в тому, що Артемісу Фаулу всього дванадцять років. Він вундеркінд, а можливо, навіть геній. Його улюблене заняття - розробляти підступні плани. Його сім'я - справжня легенда злочинного світу. За багато поколінь Фаули заробили купу грошей, мають статок і репутацію,, але в кінці XX століття їх положення неабияк похитнулося. Батько Артеміса - між іншим, головний винуватець сімейного краху - зник у невідомому напрямку; мати з горя захворіла і не впізнає власного сина. Загалом, від колишньої величі сім'ї Фаул залишилося, прямо скажемо, не так вже й багато. Тому Артеміс сповнений рішучості виправити помилки батька і повернути родині втрачену славу і велич. Причому він має намір зробити це найбільш незвичайним способом, який тільки можна уявити. Для досягнення мети Артемісу потрібно золото - і чимало. А де ще знайти золото, окрім як у чарівного народу? Тому юному спадкоємцю сім'ї Фаул доведеться ближче познайомитися з ельфами та лепреконами.
Олексій Сокирко. Кулінарна мандрівка в Гетьманщину. – К.: Темпора, 2021
Що ми знали до недавнього часу про кухню козацьких часів? Окрім, звісно, боршу, горілки, сала й галушок. З літературних джерел пригадується сама лише «Енеїда» Котляревського, де їли: "Свинячу голову до хріну / І локшину на переміну, / Потім з підлевою індик; / На закуску куліш і кашу, / Лемішку, зубці, путрю, квашу / І з маком медовий шулик". Утім, чи справді це відповідає історичній дійсності й чи можна поставити знак рівності поміж тогочасним стилем харчування й козацькими традиціями? У будь-якому разі, у цій книжці точно можна дізнатися про секрети й таємниці староукраїнської кухні середини XVII–XVIII століть з автентичними рецептами, адаптованими сучасним кухарем-технологом. А також про те, які страви були доступними більшості, а які — виключно еліті. Як у згадані часи змінювалися смаки й уявлення про здорову й нездорову їжу. Зрештою, що саме з гастрономічного та бакалійного арсеналу минувшини безслідно загубилося, а що таки лишилося в нашій сучасній кухні? Загалом ця книжка - не лише дослідження з історії гастрономії Гетьманщини середини XVII–XVIII століть, де на першій же сторінці рецепт "Ляща у щавлевому соусі", але й спроба подивитися крізь неї на ширший контекст епохи. Тобто поглянути на їжу як маркер соціального статусу, заможності, освіченості, культури, моди. Авторський текст доповнюють автентичні старовинні рецепти, адаптовані для приготування в сучасних умовах, а також словник староукраїнської гастрономічної термінології, мір ваги й об’єму.