Про що у тексті:
За три місяці нового маркетингового року (починається 1 липня) Україна експортувала 6,5 млн тонн зернових та зернобобових (дані Держмитслужби на 29 вересня). Це на 2 мільйони тонн менше, аніж було на кінець вересня 2022. Якщо ж порівнювати експорт лише за вересень, то різниця ще більша. З 1 по 29 вересня цього року Україна експортувала 1,95 млн тонн зернових і зернобобових, тоді як з 1 по 30 вересня минулого року – 4,27 млн т.
При цьому якщо до повномасштабного вторгнення основний валютний виторг Україна отримувала від експорту металургії, то за сім місяців цього року на чорні метали припало менш як 10% експорту. На товари рослинного походження припало 33%.
Фото: Держстат
"Можна сказати, що зараз курс гривні напряму залежить від зерна, – каже голова Центру досліджень продовольства та землекористування Київської школи економіки Олег Нів’євський. – Загалом є багато факторів, які впливають на курс національної валюти. Основне – це потоки валюти в Україну і з України. І тут нам важливий експорт, бо це надходження валюти в країну. Кожен відсутній долар через непродане зерно – це послаблення гривні. І його потрібно покрити коштом чогось іншого. Зараз це донорська допомога. І якщо її не буде, то, в принципі, це призведе до послаблення нашого обмінного курсу".
Через гучні зернові суперечки між Україною та Польщею, складається враження, що саме Польща є основним покупцем українського збіжжя. Експорт зерна до Польщі й через Польщу справді зріс, але він не може замінити дунайські та чорноморські порти.
"У нас арифметика експорту така: через Дунай наразі можна перевалювати максимально 3 млн тонн агропродукції. Залізницею – це 1,2 млн тонн в місяць. І автотранспорт – 800 тисяч тонн. Але ці 2 млн тонн, які можна експортувати залізницею та вантажівками – це не лише через Польщу, а усі п’ять країн-сусідів, – каже Олег Нів’євський. – Тобто, в цілому виходить, що через Дунай та західні переходи й "шляхи солідарності" можна експортувати максимум 5 млн т на місяць".
До порівняння, за прогнозами Української зернової асоціації, у цьому маркетинговому році Україна зможе експортувати 48 млн тонн зернових та олійних. Аби їх вивести з країни до наступного урожаю, треба щомісяця експортувати 4-5 млн тонн.
"Для нас важливий і експорт до Польщі, і транзит через Польщу, оскільки він відкриває шлях до Італії, Іспанії, Німеччини, інших країн Західної Європи, – каже Олег Нів’євський. – З іншого боку, ситуація з війною показала, що і в Польщі, і в інших країнах ЄС теж залюбки споживають наше зерно. Там значно зросли обсяги експорту: є попит з боку їхніх споживачів, переробних підприємств, тваринників, бо у них м’ясна промисловість і тваринництво зростають".
Через сухопутні шляхи українське продовольство вивозять до румунського порту Констанца або до балтійських портів Польщі, насамперед до Гданська, та Німеччини (Росток). Однак є проблема з дефіцитом вагонів-хопперів для перевезення зерна. Скажімо, найбільший хоппер Крюківського вагонобудівного заводу вміщає 79 тонн. Натомість один балкер-зерновоз може вміщати 20-30 тис. тонн.
При цьому Олег Нів’євський зазначає, що за останні півтора року як з українського боку, так і з боку країн-партнерів проробили колосальну роботу, аби збільшити пропускну спроможність альтернативних шляхів експорту українського продовольства.
"Зараз основне питання – не суперечки з Польщею, а безпека портів. Нам треба ППО ставити, щоб захищала порти, бо Росія мало не щодня лупить по Одещині. Це наша основна проблема", – каже він.
Заборона Польщі на експорт зерна з України – це приклад того, як політична логіка перемагає економічну, вважає Олег Нів’євський.
"У Польщі дуже багато дрібних фермерів, і це значна частина електорату. Десь бачив, що для партії “Право і справедливість” фермери становлять близько 16-17% виборців. Це дуже велика електоральна сила, яку вони просто не можуть ігнорувати – таку частку не можна ігнорувати, – каже Олег Нів’євський. – У Польщі середній обсяг фермерського господарства – 11 га. У нас в селі в середньому народ тримає стільки городу. Тому фермерів там багато і, грубо кажучи, вони живуть у теплиці – для них це хобі, яке підтримується дотаціями. Їх не можна назвати справжнім бізнесом, орієнтованим на прибуток. У нас сільське господарство – і дрібні фермери, і агрохолдинги – це справжній бізнес, певною мірою дикий, який уміє боротись у дуже складних умовах. І через це вони бачать сильну конкуренцію з боку нашого агробізнесу, і намагаються захиститися".
15 жовтня у Польщі пройдуть вибори. І далі тамтешня влада має врахувати, що попри те, що фермери – це велика частина електорату, в економічному плані це лише 2% ВВП.
"Кількісно фермерів багато, але економічно – це 2% ВВП. Харчова промисловість – це більша частинка ВВП. Цих підприємств менше, вони консолідованіші, тому в електоральному плані вони не такі цікаві. Але економічно переробники потужніші, і їм потрібно наше зерно для того, щоб виробляти конкурентно спроможну продукцію, – каже Олег Нів’євський. – Насправді Польщі потрібен імпорт з України, аби подолати продовольчу інфляцію. Тобто і політично їм також вигідно буде мати дешевшу продукцію від нас. Я не сумніваюся, що ця турбулентність більше пов'язана з виборами, і економічний інтерес все-таки переможе. Уже зараз ситуація переходить у конструктивне русло".
Фото: reuters
Насправді від ситуації, що склалась з експортом зерна, найбільше потерпають українські фермери. Через проблеми зі збутом цього року багато аграрії заявляють, що скорочуватимуть площі під озимими.
"Наразі прогнозів, наскільки меншими можуть бути посіви озимих через проблеми з експортом, я не бачив. Але очікування, що вони будуть меншими. В Україні уже другий рік поспіль середні ціни на зернові менші за собівартість виробництва. Другий рік поспіль фермери на нулі або в мінусі, і дуже важко такий тиск витримати, – каже Олег Нів’євський. – Така низька ціна в Україні через те, що логістика дуже дорога. Урожай немає куди вивозити. Я говорив з другом, який працює на 5000 га. Він каже: кукурудза перезимує в полях, подивлюсь, чи буду збирати її, а сіяти озиму не буду. Фермери переорієнтовуються на олійні культури, вони дорожчі, тож меншу частку забере логістика. А більше у нас і нема на що переорієнтовуватися. Ягоди чи ще щось? Це, по-перше, впирається в ринок, народ біднішає, менше людей собі може дозволити купувати дорожчі продукти".
Єдиний, хто зараз на коні – виробники курятини: зерно дешеве, цикл виробництва курятини доволі короткий, відкритий ринок ЄС.
"Цикл виробництва свинини трішечки довший, але коштом дешевого зерна є всі шанси там наростити виробництво. Але це дуже такий контрольований бізнес. Маленьким фермерам робити фактично немає що. Знайти капітал, щоб його розвивати можуть хіба що середні та великі виробники, – каже Олег Нів’євський. – Заявляти, що нас врятує переробка, можуть хіба комуністичні економісти або політики-популісти. Що таке переробка чи те ж тваринництво? Це, по-перше, дуже ризикове виробництво. Якщо зерно там посіяв, зібрав, поклав, і воно лежить, то за тваринами треба доглядати. Технології дорожчі. А якщо якась хвороба бабахне, все стадо потрібно вирізати. А куди збувати? На внутрішньому ринку купівельна спроможність падає".