Залужний вважає, що така позиційна війна може піти на користь Росії, дозволить їй відновити свою військову міць і загрожувати не тільки ЗСУ, а й самому існуванню української держави. Для того, щоб так не відбулося, Залужний окреслює програму воєнної допомоги Україні з боку західних союзників. Це насамперед повітряна міць, тобто отримання українською армією контролю над небом - це і пілотовані літаки, і безпілотники, адже зараз Росія продовжує зберігати значну перевагу над Україною в небі.
Інший важливий пріоритет - засоби радіоелектронної боротьби. Ще один важливий елемент допомоги - контрбатарейна боротьба, яка допоможе знищити ворожу артилерію. Четверта потреба Збройних сил України - мінно-вибухові технології, а пʼятий пріоритет - нарощування резервів, можливість тренування резервів ЗСУ на території інших держави або самої України. Росія може завдати ударів по навчальних центрах і з цієї точки зору значно обмежити можливості Збройних сил України.
Головнокомандувач ЗСУ підкреслює, що можливості України є досить очевидними з погляду того, що їй вдалося звільнити від російської окупації значну частину власної території. Але й Росію не варто недооцінювати. Попри те, що ворог зазнав великих втрат і витратив багато боєприпасів, він може мати перевагу в зброї, обладнані, ракетах та боєприпасах упродовж значного часу, а оборонна промисловість РФ збільшує обсяги виробництва попри безпрецедентні санкції цивілізованого світу.
Позиційна війна, як підкреслює Валерій Залужний, це тривала війна, яка несе величезні ризики для Збройних Сил України та держави. Якщо Україна хоче запобігти цій пастці, їй потрібна перевага в повітрі, значно досконаліші можливості електронної війни та контрбатарейного протистояння, нова технологія мінування і можливість отримати більше резервів. Також сучасне командування та контроль над ситуацією, щоб рішення ухвалювалися швидше, ніж це було дотепер.
Отже, як ми розуміємо, це за великим рахунком історичний текст, який підбиває підсумки цих місяців виснажливої боротьби між Росією й Україною. Місяців, під час яких була і спроба захоплення Росією контролю над Києвом та північними територіями України, наступ на сході й півдні, під час яких було звільнення Херсона і значної частини Харківщини, окупованої росіянами. Місяців, коли Росія без особливого успіху намагалася встановити контроль над усією територією Донецької області. Місяців російського та українського наступу у відповідь.
Зараз те, що фіксує головнокомандувач ЗСУ, є, здається, очевидним кожному читачеві цієї важливої статті. Це фіксація лінії російсько-українського фронту. Попри всі спроби росіян прорвати цю лінію, вона потроху на наших очах перетворюється на нову лінію зіткнення. І у такому вигляді може існувати досить довгий час.
Очевидно, що ми можемо говорити про передумови для багаторічної війни низької інтенсивності, яка супроводжуватиметься ймовірними ракетними та безпілотниковими ударами армії РФ по українській території. Звісно, якщо Україна отримає всю ту допомогу, про яку говорить головнокомандувач Збройних Сил України, можна уявити собі ймовірні спроби прорвати цю лінію фронту з боку України в майбутньому. Так само можна уявити спроби Росії прорвати цю лінію зіткнення також у майбутньому. Однак розставляння сил зараз виглядає так, що саме ця лінія зіткнення і є тією лінією, на якій упродовж довгого невизначеного часу можуть перебувати війська двох країн.
Це створює питання не тільки для військових. Це створює насамперед питання для політиків, особливо західних. Наскільки вони будуть готові допомагати Україні впродовж довгого часу для того, щоб створити в майбутньому умови для воєнного відновлення територіальної цілісності України, про яке говорить у своєму тексті головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний?
Чи не виникне ідея політичного врегулювання ситуації у російсько-українській війні так, щоб принаймні унеможливити спроби Росії прорвати лінію зіткнення та окупувати нові українські регіони, щоб поставити крапку на ракетних і безпілотникових ударах по території України, на нових спробах знищити інфраструктуру країни, що, звичайно, в певний момент може поставити під питання виживання української держави як такої?
Звісно, механізм політичного врегулювання ситуації є досить добре відомим. Це гарантії безпеки для України, запрошення нашої країни до НАТО ще до того моменту, як буде досягнута будь-яка модель політичного врегулювання відносин між Україною і Росією, це доведення до відома РФ унаслідок саме таких політичних рішень, що Україна ніколи не стане здобиччю Росії - ані легкою, ані важкою.
Очевидно, що у політиків і військових має бути спільний порядок денний. Однак, як я вже неодноразово підкреслював, російсько-українська війна не може закінчитися на полі бою з тих простих причин, що ця війна не буде відбуватися на території самої Російської Федерації. Ця війна відбувалася, відбувається і буде відбуватися тільки на міжнародно визнаній території України. І тому Збройні Сили можуть виключно створити умови для політичного вирішення цієї ситуації, яка склалася внаслідок агресивного нападу Росії на Україну.
Передумови для такого політичного рішення є вже сьогодні. Для того, щоб воно зʼявилося і російсько-українська війна не перетворилася на багаторічну війну позиційного характеру, що означатиме в результаті перемогу тактики і стратегії Володимира Путіна, потрібна політична воля Заходу, реалізм і усвідомлення того факту, що багаторічна позиційна війна на винищення України призведе ще й до глобалізації конфлікту між Заходом і світом диктатур, а цьому тим більш потрібно запобігти. Рятуючи Україну від виснаження, Захід рятує і себе.
Про автора. Віталій Портников, журналіст, лауреат Національної премії України ім. Шевченка
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.