Заяви президента про те, що завойовану окупантами територію значно важче забирати, ставить військових у певні рамки. Колонка Сергія Згурця

Тут вже йдеться не стільки про військові, а як про політичні цілі, які обмежують подальший маневр наших військових, тому що зараз треба буде займатись і резервами, і розуміти ризики тієї ситуації.

З одного боку є заяви ворога, що вони досягають успіху у Сєвєродонецьку, і є заяви наших, що насправді ми відкинули противника з різних ділянок.



На цій карті можна побачити, що за нами безпосередньо південна частина та промислова зона, яка там означена синім кольором і розташуванням наших підрозділів. А червоним - це те, що займає ворог, окрім того, зображена така середня, проміжна смуга, де тривають бойові дії. Йдеться про бої в місті, а це один із найскладніших видів бойових дій, то фактично відбувається бій за кожен будинок. Також це все ускладнює визначення лінії розмежування - особливо, коли ми говоримо про відсотки, хто, що, та скільки отримає. Важливо те, що наші підрозділи говорять, що треба забезпечити артилерією наші сили, тому що перевага ворога достатньо відсутня і в артилерії, і в живій силі, і в танках. Тобто фактично ворог іде вперед, не зважаючи на втрати, зокрема вони становлять до ста осіб у ворога за день, знищується декілька танків, але все одно ворог підтягує та підтягує сили, тому наші захисники насамперед сподіваються на підтримку артилерії. Ця підтримка є, зокрема в зоні Лисичанська і далі, проте ми розуміємо, цього не зовсім достатньо, аби забезпечити кардинальне знищення ворога. При тому повторю, Сєвєродонецьк має символічне значення для ворога з точки зору виходу на адміністративний кордон Луганської області. Зокрема поставлено завдання вийти на цей рубіж до 10 червня, тим паче ворог не зважає на втрати. З точки зору наших підходів, то ми ведемо активну мобільну оборону, гадаю, у Генштабу є можливість для маневру. Проте тепер заяви президента про те, що завойовану окупантами територію значно важче забирати, ставить військових у певні рамки. Тут ми вже говоримо не стільки про військові, а як про політичні цілі, які обмежують подальший маневр наших військових, тому що зараз треба буде займатись і резервами, і розуміти ризики тієї ситуації, коли ворог буде намагатись перебити й трасу, через яку забезпечують наші підрозділи, і робити інші заходи, аби стиснути кільце навколо Сєвєродонецька. Тож заява президента створює нові орієнтири для наших військових, які можуть бути набагато складніші, ніж до цієї заяви. 

Явища "дружнього вогню", через яке збиваються власні літаки, майже не уникнути

Ситуація, пов’язана із СУ-27 достатньо непроста, тому що літак було збито в зоні, де були й російські війська, і наші війська. Гадаю, командування повітряних сил зробить висновки, або повідомлення для громадськості. Українські підрозділи сьогодні мають значну насиченість переносними зенітно-ракетними комплексами, це як радянські зразки, такі як американські "Стінгери", польські ПЗРК "Грім", фактично вони суттєво підвищили нашу спроможність знищувати ворожі літаки, які вже не залітають у зони, де перебувають наші підрозділи, або намагаються уникати наших ділянок. Ми там знищили понад 2200 літальних об’єктів ворога, і це значний показник. Проте все одно такий факт як "дружній вогонь" існує. Тобто фактично знищення з власних засобів ураження. Чи існують способи цього уникнути? З одного боку є певні візуальні ознаки, які мають відрізнити один літак від іншого, проте на значній дальності це зробити майже неможливо, тим паче, що силуети літаків дуже схожі. З точки зору загрози, яку несуть для наземних підрозділів, то розрахунок ПЗРК в принципі має завдання захистити свій підрозділ від атаки літака, тому зробити це візуальним способом надзвичайно складно. ПЗРК мають відповідачі “свій-чужий”. Тобто, коли на літаку і на ПЗРК збігаються певні радіочастотні канали, які дозволяють заблокувати пуск ракети, якщо ці технічні можливості працюють. Але це вимагає такої тісної взаємодії між сухопутними підрозділами й авіаційними підрозділами. Часом такі вимоги ігноруються, а коли йдеться про використання закордонних ПЗРК, то таких запобіжників фактично не існує. "Дружнього вогню" уникнути майже неможливо, це означає, що такі ризики існують постійно. І вони потребують більших взаємодій між сухопутним та авіаційним підрозділами, зокрема враховуючи всі ризики того, що в інтенсивних бойових діях можуть траплятись різні ситуації в тому числі й достатньо трагічні.