Боєприпаси НАТОвського калібру, зроблені в Україні: що стримує виробництво

Про це пише Оборонка.

Українська оборонна галузь зробила найважчий ривок з мертвої точки у відновленні виробництва старих радянських калібрів, але запуск виробництва нових калібрів, які раніше ніхто в Україні не виробляв – завдання складніше. 

Роки інтенсивних боїв породили дефіцит уже НАТОвських снарядів. Особливо, якщо йдеться про великі 155-мм снаряди. Їх випуск – це вища ліга світового зброярства. 

Частково дефіцит закривають через постачання від партнерів. Але мати самозабезпечення в такому критичному виді озброєння – це питання виживання. Тому, з 2024 року Україна намагається сама запустити виробництво 155-мм снарядів всередині країни.

За підсумками минулого року, за даними "Оборонки", задовольнити потреби ЗСУ у 155-мм снарядах Міноборони, не вдалося. Постачання зі Сполучених Штатів залишається під питанням, можливості європейських партнерів – обмежені. Тож з цього року Україна все більше надій покладає саме на власні спроможності з їх виробництва.

Директор Агенції оборонних закупівель (АОЗ) Арсен Жумаділов розповів, що вже законтрактовано кількасот тисяч українських снарядів НАТОвських калібрів.

Але також багато снарядів залишаються незаконтрактованими, хоча для них є спроможності виробництва.

Компанія "Українська бронетехніка" (УБ) замахнулась реалізувати один із найбільших проєктів з виробництва боєприпасів калібрів НАТО, почавши випуск одразу п’яти: трьох видів 155-мм, 105-мм, а також танкового 120-мм снаряду. Її партнером стала європейська Czechoslovak Group.

У жовтні сторони офіційно підписали угоду, а в грудні 2024 року військові представники підтвердили спроможність виготовляти ці боєприпаси. "Укрбронетехніка" заявила про готовність виготовити 100 тис. снарядів уже у 2025-му році та 300 тис. – у 2026-му.

Але масове виробництво так і не почалось. Держава законтрактувала лише ту частину проєкту, яка стосується імпорту з Чехії, а на власне українське виробництво грошей не дала.

Директор "Укрбронетехніки" Владислав Бельбас пояснює, що кількість 100 тис. снарядів у 2025-му році, яку він свого часу озвучив журналістам, прив’язана до постачання порохів. Для виготовлення такого обсягу потрібно було законтрактувати порохові заводи партнерів ще на початку року, щоб вчасно отримати компоненти та почати роботу. Зараз це буде зробити складніше, оскільки вже пройшло понад 6 місяців. 

У підсумку проєкт, який претендував на сотні тисяч вироблених в Україні снарядів НАТОвських калібрів та завантаження заводів на роки вперед, поки що обмежується десятками тисяч замовлених снарядів. І те – не українських, а імпортних.

"Цього року ми не очікуємо виробництва українських боєприпасів за цим проєктом", – сказав у коментарі "Оборонці" голова Агенції оборонних закупівель Арсен Жумаділов.

Чому держава знаходить гроші на контрактування імпорту, а вітчизняного виробника відправляє в простій до наступного року?

Проблема - у площині регуляторки. Система закупівель не дає жодного інструменту для надання преференцій вітчизняному виробнику, а в гіршому випадку – ще й може покарати за це держслужбовця, який укладає контракт.

"На рівні правил ніяк не врегульовано, щоб ми віддавали перевагу нашим виробникам у закупівлях. Якщо наш виробник пропонує щось по 1000 євро за одиницю, а потім приходить якийсь імпортер і пропонує те саме за 950 євро за одиницю – ми будемо змушені контрактувати імпорт, навіть якщо локальний виробник принесе податки в бюджет", – зазначив Жумаділов.

Він підкреслює, що ключовим критерієм вибору постачальника з боку АОЗ залишається запропонована ціна. Навіть якщо компанія, що пропонує нижчу ціну, є іноземною фірмою-посередником з сумнівним власником та історією – їй скоріше відмовлять в авансі та запропонують умови постоплати. Але закон не надає підстав, які б дозволили АОЗ взагалі відкинути цю пропозицію та обрати замість неї більш надійного вітчизняного виробника за трохи вищою ціною.

"Якщо ми законтрактуємо пропозицію дорожче, то до нас прийдуть правоохоронці, порахують різницю, помножать на кількість продукції та нарахують мені завдання збитків бюджету", – сказав Жумаділов.

В грудні минулого року з’явилась обнадійлива постанова №1504 "Зброя перемоги", ідея якої – сформувати список зразків озброєння з високим відсотком локалізації в Україні. Цей список державні замовники мали б "враховувати" під час закупівель озброєнь. Але на практиці за останні 6 місяців не було укладено жодного контракту за цією постановою. За словами Жумаділова, станом на зараз "Зброя перемоги" не дає чітку інструкцію органам закупівлі, яким саме чином надати перевагу українському виробнику. Чи то має бути цінова перевага або пріоритетне контрактування компаній зі списку – не зрозуміло, а відповідно державні закупівельники просто не беруть на себе ризики та працюють за звичними правилами.

"Наші закупівельники занадто рано вирішили, що ми живемо в умовах, де ціну диктує покупець. Ринок зброї – це ринок продавця! Якщо маєш власне виробництво, то воюєш. Не маєш – стій в черзі й надійся, що виживеш", – підсумував у розмові з "Оборонкою" один зі співрозмовників у владі, дотичних до ринку зброї.