Щодня на окупованих територіях місцеві жителі піддаються звірствам російських солдатів та окупаційної адміністрації – це катування, залякування, викрадення, депортація й т.д.
Еспресо детальніше розповість про ці злочини на основі звітів ООН за 2023 рік, проте ми розуміємо, що справжня кількість жертв та злочинів є куди більшою, ніж зафіксовано міжнародними спостерігачами. Повноту всього болю та усвідомлення трагедії нам ще доведеться дізнатися в майбутньому, після Перемоги.
У статті ви дізнаєтеся про:
Злочини проти цивільного населення на окупованих територіях належать до порушень Міжнародного гуманітарного права та Прав людини.
Згідно з крайнім звітом ООН, 1 жовтня російська влада розпочала осінню мобілізацію, що, звичайно ж, зачепила й тимчасово окуповані українські території: Донецька, Луганська, Херсонська та Запорізька області.
Відповідно, чоловіки зобов’язані вступати до лав ворожого війська та воювати проти своєї країни. Проте, є й чимало випадків втечі з військових частин. Спостерігачами зафіксовано випадки відмови від підписання контракту з армією РФ. Семеро чоловіків не захотіли підписувати контракти, їхні командири поставили під сумнів їхню мужність і патріотизм та погрожували відправити їх до передових штурмових підрозділів. Після того, як незгодні залишили свої підрозділи, окупаційна влада оголосила їх дезертирами. Військова прокуратура Російської Федерації та військова адміністрація провели обшуки в будинках чоловіків та вимагали, щоб їхні родички розповіли про їхнє місцеперебування, погрожуючи наслідками.
Наприклад, влада здійснила десять візитів до родичів одного чоловіка і погрожувала їм кримінальним переслідуванням, якщо вони не скажуть, де він перебуває. В іншому випадку люди у військовій формі тричі відвідали матір чоловіка, який залишив свою частину. Вони погрожували конфіскувати її будинок і машину, а також позбавити її неповнолітнього родича можливості піти до школи, якщо вона відмовиться розповісти їм про місцеперебування сина.
"Окупанти розсилають повістки та просто роздають їх на вулицях, зупинках та підприємствах. Деякі підприємства навіть вимушені були зупинити роботу. Адже частину чоловіків, що там працюють, мобілізували, а інша частина перестала виходити на роботу, щоб цього не сталося. Ми також знаємо про випадки, коли повістки роздавали працівникам шкіл. В одній зі шкіл в Запорізькій області це робила особисто директорка-колаборантка", – зазначили у Центрі національного спротиву.
Тут важливо зазначити, що Міжнародне право забороняє окупаційній державі примушувати населення окупованих територій служити в її збройних чи допоміжних силах, а також вдаватись до тиску чи пропаганди для забезпечення добровільного вступу на військову службу. Це є серйозним порушенням Женевської конвенції.
В окупації на українців завжди чатує смерть. Росіяни не гребують вбивствами цивільних й просто заради грабунку. До прикладу, 28 жовтня 2023 року у Волновасі Донецької області семеро дорослих (троє жінок і четверо чоловіків) і двоє дітей (дівчинка і хлопчик) були знайдені мертвими у своєму будинку з вогнепальними пораненнями в голову і спину.
За словами родичів родини, вбивство сталося у п'ятницю, 27 жовтня. У будинку жили чоловік та дружина Наталія та Андрій, а також їхні діти – учениця молодших класів Настя та 4-річний Микита.
Фото: Батько та двоє діток, яких розстріляли у Волновасі
"Як нам сказала поліція, вбили військові на мотоциклах, і всі лежали в ліжках, тобто це зробили, коли вони спали", – розповіла далека родичка вбитих із посиланням на очевидців.
Знайомих сім'ї вважає, що вбивство скоїв військовослужбовець ЗС РФ. За його словами, чоловік щось не поділив із ним.
Сусіди розповіли, що після вбивства намагалися приховати злочин – будинок залили водою.
"У їхньої свекрухи був у п'ятницю день народження, а вночі всіх убили. Вчора їх почали шукати родичі, викликали поліцію, розкрили хату, а всі вони вбиті. Будинок залили водою, мабуть, щоб приховати докази. Усі сусіди кажуть, що вбивці військові. Ніхто не затриманий, усім тепер страшно", – пожалівся сусід сім'ї.
В іншому підтвердженому спостерігачами випадку група озброєних людей затримала подружню пару в їхньому будинку в с. Малі Копані Херсонської області та забрала їх в невідомому напрямку рано вранці 16 вересня. Того ж дня їхні тіла були знайдені в різних місцях одне від одного.
Всього, з початку повномасштабного вторгнення зафіксовано та підтверджено 142 випадки страт цивільних – (119 чоловіків, 18 жінок, три хлопчики та дві дівчинки).
З лютого по липень 2023 року ООН звітує про 43 випадки свавільного затримання (35 чоловіків і 8 жінок) російськими солдатами. З серпня по листопад 2023 року – 29 осіб.
Наприклад, у лютому 2023 року, майже через рік після того, як її сина арештували російські збройні сили, мати Микити Шкрябіна, 19-річного студента з Харківської області, отримала листа від російського Міністерства оборони з підтвердженням, що його було затримано за "протидію спеціальній воєнній операції". У листі не було ані вказано його місцеперебування, ані викладено офіційні обвинувачення проти нього. Станом на 31 липня вона не отримала жодної додаткової інформації про сина або про умови його звільнення.
Ще один задокументований випадок: 19 листопада окупаційна влада Російської Федерації затримала 28-річного чоловіка, який проживав в с. Горностаївка Херсонської області, звинувативши його в передачі інформації ЗСУ. Через дев’ять днів представники місцевої поліції поінформували матір затриманого про те, що чоловік помер.
Багато таких викрадень фіксуються й у Криму. До липня 2023 нараховано 21 випадок затримання цивільних осіб ФСБ.
Згідно зі звітом ООН, за весь час росіянами було викрадено 1118 цивільних, з них 514 були звільненні після різних термінів незаконного утримання. Крім цього, зафіксовано загибель щонайменше 100 осіб.
Як повідомив генеральний прокурор України Андрій Костін, офіційно відомо про щонайменше 3800 цивільних, які зазнали тортур від рук російських окупантів:
"Станом на сьогодні офіційно відомо про 3800 цивільних, які зазнали тортур від рук окупантів. Проте повні цифри можуть бути значно вищими. Наразі розслідується понад 1100 кримінальних проваджень за фактами катувань. Повідомлено про підозру понад 80 особам, з яких 18 вже засуджено".
Як повідомляє омбудсмен Дмитро Лубінець, на цей час відомо про 28 тисяч цивільних українців, які перебувають у полоні в росіян.
Окупанти у приватних телефонних розмовах також підтверджують свої страшні дії. Так, у листопаді ГУР перехопило розмову одного з них:
"Жінку в місті спіймали — зґвалтували, вбили. Потім чоловіка прив’язали до дерева, побили його, пальці всі на*уй зламали. І молотком ще голову проломили йому", — розповідає російський солдат своїй співрозмовниці та додає, що зробили це мінометники з його батальйону.
В ООН змогли зафіксувати, починаючи з початку повномасштабного вторгнення, 169 випадків сексуального насильства (101 чоловіка, 63 жінки, чотири дівчинки та один хлопчик), вчинених військовими збройних сил Російської Федерації, а також російськими правоохоронними органами та працівниками пенітенціарних установ.
За даними ж Офісу генпрокурора від сексуального насильства постраждало 13 дітей.
Крім того, були випадки зґвалтувань як цивільних жінок, так і чоловіків у житлових районах, де базувалися російські військові.
До прикладу, у серпні 2023 року до суду передали справу щодо командира 4-ї окремої мотострілкової бригади ЗС РФ з позивним "Бублік", який перебуваючи з окупаційними військами на Харківщині, зґвалтував місцеву жінку.
"Обвинувачений разом з представниками НЗФ "ЛНР" змусили подружжя піти до підвалу, погрожуючи вогнепальною зброєю. Перебуваючи позаду, російський військовий завдав удар прикладом автоматичної вогнепальної зброї по тильній частині голови чоловіка, внаслідок чого останній втратив свідомість та впав біля підвалу", – писали у Харківській обласній прокуратурі.
У цей час жінка побігла в сторону воріт та намагалася сховатися за автомобілем. Проте російський військовий помітив її, схопив за волосся та потягнув по землі до будинку. Спочатку підозрюваний наказав жінці роздягнутись, зняв з себе одяг та почав чинити сексуальне насильство щодо неї.
Сексуальне насильство використовується і як форма катувань або жорстокого поводження з чоловіками, які перебували під вартою. Людей піддавали зґвалтуванню, ударам електричним струмом і побиттю по геніталіях і сідницях, примусу до оголення та побиттю по оголеному тілу, необґрунтованим обшукам порожнин тіла, гомофобним образам, погрозам кастрацією, погрозам зґвалтуванням їх самих чи їхніх близьких.
Крім усіх цих злодіянь, українців ще й змушують покидати свої домівки та переїжджати до Росії. Ще на початку 2023 року мова йшла про щонайменше 2 млн депортованих наших громадян.
Однак, найболючішим фактом є те, що окупанти таким чином викрадають дітей, розлучаючи з родинами та батьками, які через певні обставини залишилися на підконтрольних територіях.
З 24 лютого за даними порталу "Діти війни" депортовано або примусово переміщено 19 546 українських дітей, а згідно з інформацією від Національного інформаційного бюро – депортовано 744 тис. дітей.
У звіті ООН описується один випадок, коли бабуся через соціальні мережі дізналася про депортацію свого 8-річного онука спершу до Криму, а згодом до РФ. Після того, як вона звернулась до російської влади, її онука знову переселили на окуповану територію України, не поінформувавши її про це. Коли все ж жінка про це дізналася та поїхала за дитиною, їх відмовилися випускати з окупації, бо громадянка України не має права опіки над "громадянином Росії", якого зробили з її онука. Попри все, бабусі вдалося виїхати та забрати дитину у безпечне місце.
14 лютого 2023 року на пресбрифінгу Державного Департаменту США речник відомства Нед Прайс сказав:
"Оскільки ми наближаємося до річниці широкомасштабного вторгнення Росії в Україну, масштаби, розмах і жорстокість зусиль Росії підкорити країну продовжують жахати світ. У звіті, оприлюдненому сьогодні Лабораторією гуманітарних досліджень Єльського університету за допомогою програми Conflict Observatory, яка підтримується департаментом, детально описано систематичні зусилля російського уряду щодо остаточного переселення тисяч українських дітей до територій, які контролюються російським урядом, через мережу з 43 таборів та інших об’єктів. У багатьох випадках Росія нібито тимчасово евакуювала дітей з України під виглядом безоплатного літнього табору, щоб потім відмовитися повертати дітей і припинити будь-які контакти з їхніми родинами. Очевидно, що такі дії матимуть серйозні довгострокові наслідки для розвитку цих дітей. Мережа закладів, куди відправляють цих дітей, величезна: від окупованого Росією Криму до самої Росії, від Чорноморського регіону до далекого сходу. У звіті вказується, як до цих зловживань причетні чиновники та інші особи на всіх рівнях російського уряду".
На щастя, Україна працює над поверненням кожної дитини. Так, Офіс Уповноваженого Верховної ради України з прав людини повідомив, що упродовж періоду з 1 серпня до 30 листопада 2023 року вдалось повернути до України 19 дітей, 11 з яких повернулись з окупованої території, а ще 8 – з Російської Федерації. Загалом же йдеться десь про 300 повернутих додому дітей. Так, якщо порівнювати із кількістю викрадених, то це надто мало.
Є і випадки, коли підлітки намагаються самостійно повернутися, як от Богдан Єрмохін, якого разом із 30 іншими дітьми викрали до Росії.
Хлопець двічі самостійно намагався втекти через Білорусь, але його ловили. Він звернувся публічно до президента України і це викликало великий інфопривід, що у результаті допомогло хлопцю повернутися. У Росії, хоч Богдан і не був ще повнолітнім, йому вручили повістку та намагалися використати у своїх пропагандистських цілях. Проте, стійкість юнака була непохитною.
"Мені було головне, що мене зустріли з прапором України. Я побачив наших військових, я побачив, що мені вручають прапор України. Все. Я стою з сестрою з прапором України і для мене це найкраще, що відбулося за два роки мого життя. Найщасливіший момент", – коментує хлопець своє повернення і зазначає, що мінімум половина з групи 31, яких вивезли до РФ, хотіли повернутися додому, в Україну.
Міжнародним гуманітарним правом заборонено нав’язування громадянства жителям окупованої території за допомогою тиску, погроз або сили рівносильно примушенню їх присягати на вірність державі-супротивнику. В ідеалі, РФ мала б залишити чинне законодавство України на окупованих територіях. Однак, Росія змушує громадян приймати їхнє громадянство, аби ввести свої закони та спростити анексію окупованих територій.
Влітку 2023 року росіяни посилили свою політику масового надання російського громадянства мешканцям окупованих частин Херсонської, Запорізької, Донецької та Луганської областей. Ті, хто відмовилися отримати російські паспорти, ризикували залишитися без роботи, втратити доступ до державних послуг, зокрема послуг охорони здоров’я та освіти, й до допомог із соціального забезпечення. Особи, які не мають російських паспортів, також стикаються з підвищеними ризиками свавільного затримання, насильницького зникнення й жорстокого поводження через збільшення кількості стаціонарних і мобільних блокпостів російських збройних сил по всій окупованій території.
Разом з тим у Центрі національного спротиву 13 грудня повідомили, що попри політику примусової паспортизації, в межах якої ворог погрожує українцям за відсутність червоної макулатури, більшість українців ігнорують ініціативи окупантів. Вже з наступного року українці без паспорта РФ будуть вважатись іноземцям на рідній землі, та наразі від 60 до 70% (залежно від регіону) українців відмовляються отримувати ворожу макулатуру.
Зважаючи на все це, не складно уявити, як окупанти ставляться до свободи слова чи віросповідання. Яскраво це зображує ситуація у Криму, де з 2014 року окупанти репресують проукраїнських активістів та кримських татар.
Так, до прикладу, 25 червня 2023 року в Білогірську співробітники поліції заарештували двох чоловіків, кримських татар, за встановлені на їхніх автівках татарські прапори. Суд над ними тривав аж 2 хвилини.
У Криму окупаційна влада у травні 2023 року виселила Православну Церкву України (ПЦУ) з Кафедрального собору святих рівноапостольних князя Володимира та княгині Ольги в Сімферополі. Оскільки це була єдина будівля ПЦУ, що залишалася в місті, парафіяни втратили доступ до своєї культової споруди й не могли сповідувати свою віру спільно з іншими.
Під удар потрапили навіть "Свідки Єгови", яких в РФ записали до екстремістських організацій. 27 лютого 2023 року, наприклад, міський суд Ялти засудив трьох чоловіків і одну жінку на різні терміни позбавлення волі – від 3 років з відтермінуванням відбуття покарання до 6,5 років ув’язнення.
На окупованих територіях також переслідують проукраїнських священників з УПЦ. Так, в ООН зафіксували факт викрадення двох священнослужителів, які належать до УПЦ. Одну жертву, проукраїнського священника, росіяни тримали під вартою з серпня 2022 року до травня 2023 року в трьох різних місцях у Херсонській області. В одному з них його піддавали катуванням і жорстокому поводженню. Другу жертву, протоієрея Костянтина Максимова, російські збройні сили затримали у травні 2023 року, коли він намагався перетнути адміністративну межу з Кримом. Станом на 31 липня 2023 року його доля та місцеперебування залишалися невідомими.
Катерина Бусол, юристка та фахівчиня з міжнародного права, розповіла Еспресо про порядок дій жертви злочину окупантів. Вона перелічує декілька можливих шляхів і перший – це у рамках національного кримінального процесу в Україні.
"Ми всі ледь не щодня чуємо про нові кримінальні провадження, які відкриває українська прокуратура. Станом на 22 грудня 2023 року таких проваджень уже понад 118 тис.", – коментує юристка.
Другий – надання своїх історій для долучення до справ про ймовірні воєнні злочини, злочини проти людяності або геноцид, які відкрив або може відкрити Міжнародний кримінальний суд (МКС) у Гаазі.
"Наразі, як відомо, МКС видав два ордери на арешт: для Путіна та уповноваженої з прав людини Львової-Белової щодо ймовірних воєнних злочинів з переміщення українських дітей до Росії", – додає Катерина Бусол.
Третій – ініціювання розслідувань у прокуратурах третіх країн за принципом універсальної юрисдикції. Наразі понад десять держав, зокрема Німеччина, Нідерланди та Франція, розслідують справи щодо злочинів, вчинених під час російської агресії.
Четвертий – подання індивідуальних скарг у спеціалізовані комітети ООН. Наприклад, до Комітету щодо протидії катуванням або Комітету щодо викорінення всіх форм дискримінації щодо жінок.
Ці комітети створені на основі спеціальних міжнародних угод із відповідних питань, як то заборона катування або гендерна дискримінація. І можуть розглядати справи про ймовірні порушення цих угод їхніми сторонами, зокрема Росією.
З огляду на надану інформацію та індивідуальні скарги, Комітети також можуть надавати загальні висновки та рекомендації щодо (не)дотримання сторонами, у тому числі Росією, відповідних міжнародних договорів ООН з прав людини.
"Активізувати один або кілька зазначених шляхів можна шляхом співпраці з українською прокуратурою та/або правозахисниками. Взаємодія з українськими слідчими та прокурорами, зі зрозумілих причин, потрібна для притягнення до кримінальної відповідальності в Україні. Офіс генпрокурора також активно співпрацює з МКС і іноземними національними прокурорами – вони можуть сприяти передачі певних доказів для посилення відповідних проваджень у Гаазі або країнах-партнерах", – пояснює фахівчиня.
Навіть якщо потерпілі уже мають певну візію того, як вони хотіли би "рухати" свою справу, було би доречно проконсультуватись із правозахисними організаціями, які давно займаються питаннями російських воєнних злочинів, і визначитись, який варіант забезпечення правосуддя є максимально ефективним у їхньому конкретному випадку. З поміж лідерів правозахисту та підтримки потерпілих в Україні – Truth Hounds, Українська Гельсінська спілка з прав людини, Центр громадянських свобод, Медійна ініціатива за права людини, ZMINA, Регіональний центр з прав людини, Асоціація жінок-юристок України "ЮрФем", Фонд Клуні "За правосуддя", Східноукраїнський центр громадських ініціатив та інші організації, що входять до ініціатив "Коаліція "П'ята ранку" та "Трибунал для Путіна".