Про можливість діалогу зі Сходом

1. Зараз можна почути, що Майдан в Києві і анти-майдани на Сході - явища одного порядку.  Все-таки з тим не погоджуся.  Київський Майдан стояв мирно два місяці! Сутички почалися лише після прийняття драконівських законів 16 січня. На Сході почалося із захоплень будівель  озброєними людьми, за якими, абсолютно очевидно, стояли росіяни. Є різниця?

І на вході до луганського анти-майдану під СБУ тебе обшуковують (не тільки сумки, а й тіло). Відчуття не з приємних.

2. Соціологія неодноразово показувала, що більшість Донбасу не підтримує ні від’єднання, ні федералізацію. Ні Януковича, ні Партію регіонів. Достатньо подивитися на плакати луганського анти-майдану. Шахтарі на сепаратистські мітинги не ходять – вони працюють. Але….
3. Немає довіри до влади взагалі, ні до центральної, ні до місцевої. Більшість Донбасу насправді займає очікувальну позицію. Треба врахувати, що спроба масової силової зачистки – може викликати зворотню реакцію – за принципом «наших – б’ють». І тому, як мені розповідали в Луганську, коли в абсолютно спокійному і тихому сусідньому селі, почули, що поїдуть українські десантники щось там штурмувати - побігли будувати барикади, понесли шини, а на анти-майдан їжу.
4. В складних умовах проукраїнські сили діють. І діють щодня. І журналісти, і викладачі, і студенти університетів, і майдані в цих містах. Я виступав на місцевих Євромайданах і в Луганську, і в Донецьку. Потім підходили люди і дякували за те, що приїхав. Питаю: та за що ж дякувати? А от, відповідають, не їдуть до нас українські політики, і у нас таке відчуття, що нас кидають.

Особливо зворушливо, коли в Слов’янську на моє запитання українською, як пройти до автовокзалу, сива бабуся ледь не розплакалася, пізнавши мою «фізію», просила не лишати наодинці з сепаратистами, просила приїжджати. А я міг лише просити цих людей триматися. Вони  є і в Словянську, пишуть на стінах, що «УПА – герої»

Що потрібно?

1. Там де нападають на силові структури – діяти жорстко (Маріуполь це нарешті показав).
2. Місцеві керівники (особливо силових структур) мають мати довіру і повагу, інакше їх накази просто саботуватимуться.
3. На Схід політикам, громадським діячам, науковцям їздити треба – не для піару, а спілкувати з проукраїнською аудиторією, виступати в університетах, на підприємствах і пояснювати, що відбувається, і що можна спільно досягти.  Просто навіть підтримувати морально. У цьому сенсі вчорашня ініціатива Тимошенко про круглий стіл у Донецьку може спрацювати, може і не спрацювати, але треба пробувати говорити з людьми.

Адже, Путін не змириться, він буде діяти далі. Ясно, що з люмпенами і гопотою, що захоплюють будівлі, під керівництвом російських диверсантів ніякого діалогу просто не вийде. Але треба попробувати обмежити соціальну базу, на яку вони можуть спиратися. І для цього можливості залишаються.

4. Вже писано і переписано про місцеві еліти. Гадаю, що вони ( у тому числі той самий Ахметов) пробували використати сепаратистську карту для торгів з Києвом. Але таке враження, що загралися. В разі «кримського сценарію» на сході більшій частині їхнього бізнесу «кранти». Тому їм ліпше шукати компроміс з Києвом. У якій формі?
5. Отут треба шукати таку форму, де не «регіонали» нав’язали б свою думку всьому Донбасу і Україні (тут я цілком згоден із Р.Шрайком), а щоб вона співпала з необхідними суспільству цілком логічними компромісами. Адже поняття місцевого референдуму зникло саме завдяки регіоналам і Януковичу. Тому прийняти закон про місцевий референдум, де чітко записати, що він може вирішувати. А що – ні.
6.  Федералізації – ні, другій державній мові – ні. Але децентралізації – так (ми про це вже говоримо років із 15!); прямим виборам «губернаторів» - мабуть ні, бо вони лише призведуть  до появи місцевих князьків, а от повернення виконавчих органів обраним радам і мерам – так; регіональна мова – може бути (або краще «місцева мова», бо тоді російськомовне місто не буде нав’язувати російську мову україномовним селам). І гадаю, що більшість людей на Донбасі це зрозуміють і приймуть.

Поступки без сили будуть лише ознакою слабкості, якою супротивники України тільки скористаються. Але гола сила лише впишеться в подальший виток насильства, якого так прагне Путін. Потрібне поєднання, яке й має дати результат. Розумію, що це легко сказати  - непросто зробити. Але Схід має всі шанси лишитися українським.