Чому будь-який українець в Росії - вже заручник

На днях Денис Козловський, піар-менджер популярної української співачки Джамали, який родом з Донецька, написав: “Сегодня ровно год, как в "ДНР" арестовали моего любимого дядю. Ни за что. Просто потому что он там был. И он сидит в тюрьме. Просто сидит. Год. В камере 2 на 3. И никто ничего не может сделать. Ни государство Украина, ни знакомые, ни друзья, ни враги. ГОД!!!”.

Мова йде про професора Донецького національного технічного університету, відомого науковця та громадського діяча Ігоря Козловського. Який вже справді рік знаходиться в полоні у російських бойовиків. І без значних шансів на повернення. Він не зміг покинути окупований Донецьк, бо має сина-інваліда, якого не міг вивезти звідти. Й зрештою був схоплений бойовиками.

Ситуація з ним — це дуже чітке уособлення ситуації, в якій перебуває будь-який українець на окупованій території України та, власне, Росії.

Можна згадати десятки прикладів, але варто лише одного Сущенка. Якого російські спецслужби виманили до РФ, заарештували, а тепер шиють йому шпіонаж. І шанси на його витягнення звідти — досить примарні. В усякому разі, до моменту вироку.

Можна бути впевненим, що казус Савченко більше не повториться. Щонайменше, тому що навряд вийде підняти навколо якогось українського бранця таку кампанію, яку вдалося піднятися навколо цієї  людини. Не кажучи вже про конспірологічну версію того, що Надії Савченко дозволили стати героєм, щоб ввести до української політики “троянського коня” з іміджем незламної чесної “борцуні”.

Як би там не було, слід розуміти, що поїздка до країни, яка пішла війною, хай гібридною, на твою країну, є ненормальною. Ми зараз навіть не про мораль. Хоча справді важко зрозуміти, чим керуються люди, які без нагальної необхідності їдуть до Криму чи Росії зараз.

Після Іловайську та Дебальцевого, Маріуполя та Широкиного, Щастя та Вуглегірська. Родичі, відпочинок, “ета всьо палітікі”, на заробітки не канають після 10 тисяч загиблих, сотень тисяч біженців, окупації. Але ми зараз навіть не про це.

Чимало мешканців України продовжують бути жертвами нав’язаного росіянами стереотипу про те, що війна є тільки на Донбасі. А, мовляв, які проблеми можуть бути в Москві? Там же не стріляють. Типу, якщо я не воював, не був у складі Збройних Сил України, Національної Гвардії чи СБУ, не маю та не виражав чіткої проукраїнської позиції — то які до мене претензії?

Якщо буду мовчати, не кричати на кожному кроці: “Путін - *уйло”, то все буде ок. І можна провідати сестру, з’їздити відпочити до Криму (“Крим — Україна, чого я не маю права туди їздити?”), помандрувати до “Пітєра” дивитися білі ночі, поїхати заробітчанином до Тюмені тощо.

От якраз приклади Козловського, Сущенка та десятків інших бранців Кремля доводять — не можна.

Війна — вона не буває за принципом: “Тут бачу, а тут — не бачу”. Хай вам здається, що якщо стріляють тільки під Авдіївкою, то далі ви у безпеці. Аж ніяк. Вже навіть й не знаю, як донести до кожного володаря синьої книжечки з тризубом: ви — ціль. Така сама, як вояк ЗСУ, по якому гатять російські “Гради” на фронті.

Як тільки ви перетинаєте лінію фронту, ви — в небезпеці. Ким би ви не були й з якою метою ви не їхали до РФ, українець є представником країни-ворога для Росії. Якщо ви цього не хочете помічати, це не перестає бути суворою реальністю.

І ця лінія фронту не обмежується лінією зіткнення на Донбасі. Вона — вздовж усього кордону Росії та України. Включаючи й адміністративний кордон з окупованим Кримом. Там — навіть в першу чергу.

Зрозумійте, що поїздка до будь-якої території, контрольованої російською владою, є російською ж рулеткою. Якщо вам повезе, на вас не звернуть увагу чи через вашу нецікавість, чи вічне російське головотяпство — ви зможете повернутися.

Якщо ж ні — ви потрапите до російської в’язниці. Де з вас неодмінно зроблять те, що захочуть. Шпіона — так шпіона, диверсанта — значить, диверсанта, агента ГУР — то агента ГУР. Й ніхто й нічим вам не допоможе. Закарбуйте це в своїй голові — ніхто й нічим.

Російська влада, як влада справжніх терористів, ніколи не випускає заручників до моменту, допоки в них вже не буде жодного сенсу. А надто ж — представники цієї влади на окупованих територіях України.

В Криму буяє вже майже атмосфера сталінських чисток, де за невдало розказаний анекдот можна потрапити до “органів”. Й ці органи потім знайдуть, як зробити так, щоб в черговий раз полякати місцеву “вату” невловимими “українсько-татарськими диверсантами”.

Якщо ж ми говоримо про ОРДІЛО, то там немає навіть нальоту законності. І сам факт того, що ви приїхали з того боку є приводом стукнути на вас до так званого “МГБ”. Де ви швидко в усьому зізнаєтеся. А навіть якщо не зізнаєтеся, то просто будете сидіти до другого пришестя. Без шансів на вихід.

А Українська держава, навіть якщо справді хотітиме вам допомогти,  то просто не в змозі це буде зробити. Бо ні в російської влади, ні в її маріонеток просто немає совісті. Ви — просто товар, не більше.

Сенс дій Кремля — якраз в тому, щоб утримувати якомога більше й якомога довше українських заручників. Якими можна шантажувати Україну. А вимінювати вас прийдеться на реальних бойовиків, диверсантів, сепаратистів, злочинців. Затримання яких коштувало зазвичай крові українських солдатів. Яку тепер прийдеться виміняти на ваше небажання бачити війну.

Сорі, але ваші гроші чи бажання відпочити в Криму не коштує навіть краплі крові українського солдата. Тому кожен українець в РФ — це заручник, якому нікому допомогти.