Лавров і лаври БЕндера

Риторика глави зовнішньополітичного відомства РФ Сергєя Лаврова вже давно перетворилася в елемент політичного шахрайства, практикований Кісельовим і К, ба більше, - всією керівною верхівкою Росії: від президента до депутатів Госдуми. Вірити меседжам, які надходять з-за Кремлівської стіни, - себе не поважати. І в цьому особисто переконалися не тільки українці, але, мабуть, за поодинокими винятками, увесь світ.
 

Учора, коментуючи чергове засідання трохи дивакуватої Контактної групи, яка буцім-то намагається укоськати конфлікт на Сході, Лавровпояснив відсутність «повноважних представників» сепаратистів тим, що вони, мовляв, «із народом». Тобто перебувають в Донецьку чи Луганську, довкола яких з фатальною невідворотністю стискаються лещата сил АТО.
 

По-перше, глава МЗС РФ виступає тут у невдячній ролі адвоката чи то пак, - якщо точніше, - повноважного представника терористів. Його пояснення – це, по суті, визнання того, що всі ці гіркіни, болотови, бєси та інша озброєна до зубів «тусня» насправді керуються ГРУ та ФСБ.
 

По-друге, Лавров лукавить, намагаючись у макабричний спосіб легітимізувати статус цих, з доволу сказати, осіб. Він заявляє, що «вони, нехай на площі, але все-таки були обрані народом — також як і нинішні лідери (у Києві) були обрані на Майдані». Усім, гадаю, зрозуміле шулерство пана міністра.

Жодних керівників київської, як того бажає Москва, «хунти» Майдан не обирав, до відома російського МЗСу, ті, хто взяв на себе керівництво державою після ганебної втечі золотого Батона, були обрані народом у легітимний спосіб, на виборах до українського парламенту, визнаних світом, до того ж, власне під час правління Януковича. Жодного мандата ні тодішньому в.о. президента і голови ВР Турчинову, ні жодному іншому посадовцю Майдан не надавав. Інша річ, що революційна хвиля винесла опозиційних режимові лідерів на політичний олімп, причому, якщо вже начистоту, то годі говорити, що всі вони без винятку користувалися якимись особливими симпатіями народу в центрі Києва.
 

Ну, а президента Порошенка, - і це достеменно відомо пану Лаврову, - обрано на всенародних виборах у першому турі і визнано більшістю країн світу, серед інших – і, смію гадати, Російською Федерацією.
 

Я розумію, Лаврову доводиться «відмивати» не тільки імідж терористів-найманців Москви, а, в першу чергу, свого президента, який свого часу дуже ретельно взявся захищати «права соотєчєствєнніков» у Криму та на Сході України. Отримавши належну відсіч (не тільки світових потуг, але й української, у першу чергу), йому доводиться відступати, маневрувати, зраджувати. До слова, тих, хто не спромігся прибути на чергове засідання Контактної групи, тобто терористів. Наслідки зради чуємо вже у ледь не щоденних воланнях Стрєлка та іже з ним. Гадаю, за якийсь тиждень вони теж підхоплять незабутній хіт українських фанів про ВВП з новим прізвищем.

Лаврову не позаздриш навіть у тому, що власне він мусить озвучувати геть несуразні сигнали, які час від часу долинають і з Берліна. Це саме тамтешній колега Сєргєя Вікторовіча, федеральний міністр закордонних справ Франк-Вальтер Штайнмайер наполегливо радитьКиєву піти на перемовини з терористами. Дозволю собі доволі неполіткоректне припущення: чи зважився б герр Штанмайер радити щось подібне Ізраїлю у його стосунках з ХАМАС? За комплексу «історичної вини» Берліна? Думаю, якби таке сталося, то на політичній кар’єрі цього високо достойника можна було б поставити жирний хрест.
 

Колись Шарль де Голль написав, у тому числі, й для тих своїх співвітчизників, які нині теж намагається грати роль «доброго поліцейського» у врегулюванні українсько-російського конфлікту, дбаючи, як мені бачиться, перш за все про зиск: "Бувають часи, коли воля кількох людей разбиває детермінізм і відкриває нові шляхи. Якщо ви переживаєте зло того, що відбувається і остерігаєтеся гіршого, вам скажуть: «Такі закони исторії». І вам все науково доведуть. Не погоджуйтеся, панове, з таким вченим боягузством".