«Новий курс» по-нашому

У принципі, владі воно й не важливо, – новий чи старий курс. Головне – покерувати…

Зміст

Що найбільше втішає у поведінці переважної більшості вітчизняних політиків, – то це їхнє святе переконання у тому, що нісенітниці, які невпинним потоком пливуть із їхніх єлейних уст, сприйматимуться спільнотою за істину в останній інстанції. Буцім, живемо у часи тотального невігластва і потребуємо «культурної революції». Натомість, панам, які беруться керувати країною, слід добре помізкувати, перш ніж звертатися до певною мірою освіченої аудиторії, позаяк, як те не ретушуй нинішніми міфологемами, але значна частина українців виросла у «найчитаючому» СРСР. До слова, зуміла зберегти цей «комуністичний атавізм» досі, не оглядаючись ні на кризові обставини, ні на жалюгідний стан книгодрукування.

Серед утопічних планів, що їх пропонують українцям на найближче майбутнє, осібно можемо зауважити щось на кшталт «нового курсу» Рузвельта як шляху виходу із затяжної кризи. Слів нема, Велика депресія початку 30-х, яка вразила США та Захід, цілком співмірна за масштабами з тим, що відбувається сьогодні. Але не варто продовжувати асоціативний ряд, позаяк для тих, хто доволі часто згадує Франкліна Делано Рузвельта, це може завершитися повним крахом ретельно вибудованого політтехнологами іміджу лібералів. Бо, згадавши про New Deal, мусимо також згадати і його деталі, зокрема, надзвичайно жорстке державне регулювання економіки, специфічне полагодження проблеми безробіття (організація трудових таборів), девальвацію долара (куди вже нижче падати нашій гривні?), у сільському господарстві – зменшення посівних площ і поголів’я худоби (але оплачене державою, як вам таке диво у злиденній Україні?)… Тобто, як не крути, але Новий курс у виконанні президента США від Демократичної партії дає підстави засумніватися у демократичності і президента, і політичної сили, яку він тоді репрезентував.

Однак не варто забувати, що Рузвельт діяв цілком у контексті часу, бо демократичні інституції і назагал демократична практика першої половини минулого століття були дещо іншими, аніж зараз. Більше того, у світі вже окреслювалася смуга тоталітаризму, який пропонував вирішувати проблеми кризи «оперативно» і «дієво», шляхом репресій і примусової праці мільйонів.

То ж, може, наші «обами», «рузвельти» зважили б на обставини часу, у якому живуть. Бо креатив креативом, а адекватна самооцінка не завадить ніколи. Тим паче, що озвучені нісенітниці, як правило, забуваються. Лише, на жаль, не тими, до кого їх адресували нинішні кандидати. Тоді виходить не казус, а цілий скандал…

Хоча, у принципі, владі воно й не важливо, – новий чи старий курс. Головне – покерувати…

Ігор Гулик, журналіст, редактор видання "Львівська газета"

2026, вiвторок

28 липня