Федір Плевако і відставка Айвараса Абромавичуса

Є байка про те, що відомий адвокат Федір Плевако мав звичку починати свою промову в суді фразою: "Панове, але ж могло бути і гірше". Ці слова мені згадалися після того, як у відставку пішов міністр економічного розвитку і торгівлі України Айварас Абромавичус.

Здається, куди вже гірше? Пішла у відставку людина, з ім'ям якого пов'язували надії на реформи. Пішла, по суті, звинувативши президента країни в перешкоді реформам, в корумпованості. І посли США, Франції, Німеччини вже підтримали Абромавичуса, що ставить під сумнів подальшу економічну допомогу Україні. А це, в свою чергу, може призвести до повного краху економіки, ще більшої девальвації гривні, зростання безробіття і бідності.

Нарешті, все голоснішими стають розмови про третій Майдан і про те, що Порошенку доведеться повторювати долю Януковича. Так, все це так. Але, як би українцям не було дивно це чути, все могло бути і гірше. З Азербайджану особливо добре видно, наскільки гірше.

Йдеться про початок дев'яностих років минулого століття. У Кремлі розпалили полум'я нагорно-карабахського конфлікту, щоб впливати на Баку і Єреван. Досить згадати, що в масовому винищуванні мирного населення Ходжали безпосередню участь брав 366-й гвардійський механізований полк СНД. В результаті цієї трагедії загинуло, включаючи замерзлих в дорозі, 613 осіб, з них 63 дитини, 106 жінок, 70 людей похилого віку.

Цією жахливою трагедією скористалися популісти. Вони зіграли на почуттях населення, враженого масштабами цього злочину, звинуватили в ній першого президента Азербайджану Аяза Муталібова і прийшли до влади.

В Україні зараз дивуються прудкості і амбіціям лідера Радикальної партії Олега Ляшка. Так ось, у нас при владі вже перебував "колективний Ляшко". Наприклад, головою парламенту був Іса Гамбар - молодший науковий співробітник, якому за 11 років так і не вдалося захистити невелику дисертацію. У крісло прем'єр-міністра сів Панах Гусейнов, який раніше торгував на ринку гарбузами, а міністром оборони став колишній вчитель математики Рагім Казиєв, який відверто визнав, що ніколи не тримав в руках автомат.

Немає нічого дивного в тому, що кінець правління цих панів настав дуже швидко і ганебно - втечею президента Абульфаза Ельчібея в рідне село Келек. А тепер дайте відповідь - чи так зараз в Україні? Чи такого інтелектуального рівня особи знаходяться при владі?

Ні. Можна по-різному ставиться до Порошенка, Яценюка, Гройсмана, але важливо також розуміти, що могло бути і гірше, якби на посади президента, прем'єр-міністра, голови Верховної Ради прийшли безграмотні популісти. Але ж такий ризик після перемоги Революції Гідності дійсно був. Ви тільки уявіть собі, як могла б розвиватися ситуація в Україні, якби в кріслі першої, другої або третьої особи в державі опинився хтось схожий на Олега Ляшка.

А ще перед тим як метати грім і блискавки, треба зрозуміти, що головним результатом Революції Гідності стали повна свобода слова і вимушене зважання політиків на громадську думку. У підсумку, в ЗМІ повно статей, в яких вкрай жорстко критикують президента країни й інших її керівників.

В Азербайджані це - вкрай епізодичне явище. У тому числі і в колись яскраво опозиційних ЗМІ, які давно вже перейшли під патронаж лояльних владі сил. Відповідно, в Азербайджані практично відсутній вплив суспільства на долю прийнятих керівництвом країни рішень.

В Україні ж влада змушена буде змінюватися. Так, не так швидко, як того хотілося б громадянам країни, але зміна правил гри, боротьба з корупцією, проведення реальних реформ - неминучі. Так було до гучної відставки Абромавичуса. Тим більше, так буде після того, як він пішов. Адже альтернативою змін для Петра Порошенка є передчасне закінчення терміну його президентства. І в цьому вже великий успіх України. І всім, хто не розуміє цього, потрібно нагадати собі про те, що все могло бути значно гірше.