"Альонушкі всєх стран абʼєдінілісь"

Красні дєвіци всіх форм статі, статків та політичних поглядів діляться "особистими думками" про те, як Україні не потрібно звільняти Маріуполь, Бердянськ і Крим. Найогидніше, що такі дописи завжди апелюють до памʼяті полеглих. Мовляв, не за те загинули найкращі, щоб Україна перетворилася на руїну, поки ми будемо ще кілька років чинити опір.

І тут я хочу спитати. А заради чого вони загинули? Щоб, політологи на зарплаті заробили кілька срібняків на черговій "за-мирівський" пропагандистській компанії? Щоб парочка політиканів спробували виграти вибори після ганебної капітуляції, відповідальність за яку буде цілком покладено на чинну владу?

Примітно, що цей плач за сенсом життя загиблих розпочався одночасно з істерикою росіян про загрозу з правобережної Херсонщини. Вони стягують залишки військ в Крим, готуючись до боїв на півострові. А Путін непрозоро натякає на перемовини та скаржиться на український наступ на Херсонщині.

На мій погляд, відбувається масована інформаційна атака з метою формування серед українців "запиту на поразку". Аналогічні тези просувають "хороші ру" та прилученці.

Річ у тому, що в обміні Криму на "щось корисне" зацікавлені не тільки путінці. Це і західні "прагматики" з їх "Крим в обмін на НАТО", і українська псевдопатріоти, які розраховують на "Крим в обмін на особисту владу", і російські тіпа-ліберали, яким потрібно зберегти путінський режим, щоб завзято боротися з ним все життя із західних усюд на західні ж гроші. А ще є ухилянти, які сподіваються таким чином уникнути потрапляння в окопи.

Прикро бачити вподобайки під цими дописами від цілком щирих та патріотичних друзів. Хіба ви не розумієте: за все, що не доробимо ми, наші діти та онуки заплатять кровʼю? Подивіться в очі тим маленьким українцям, які щойно пішли у перший клас. Саме вони будуть гинути в окопах під Полтавою та Луцьком, якщо ми зараз схибимо.

Джерело

Про авторку: Лариса Волошина, журналістка, психологиня

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.