Ми продовжуємо дивитися на себе і світ довкола себе колоніальними очима

Але ж в історії часто було, що колонії були розвинутіші за метрополії: етруски на певному етапі були цивілізацією, вищою за римську. Принаймні, вони дали римлянам алфавіт, потім, після підкорення, долучилися до розбудови Римської імперії й кінець-кінцем асимілювалися. Так що тепер етруські тексти читають — через спільність алфавіту, а зрозуміти не можуть. Або ж з відносно недавніх прикладів: іспанські Габсбурги тримали Нижні землі під своїм по суті колоніальним контролем. Тобто, Голландія і Бельгія у певному сенсі були колоніями Іспанії. І хіба це якось їх принижує?

Читайте також: В Україні є і знання, і воля

Друга причина пручання українців визнанню себе колонією — це той первородний гріх, який вчинили західні інтелектуали на кшталт Сартра щодо постколоніальної філософії. 

До Сартра чи, наприклад, Фанона антиколоніальний рух був переважно рухом неприєднання — зокрема до комуністичного блоку. Його лідери відчували, що комуністи користуються їхнім гірким досвідом для розширення власної гегемонії. 

Так само західні інтелектуали користувалися цим досвідом для поширення власних неомарксистських ідей. Саме через них початкова ідея неприєднання перетворилася на свою протилежність, а антиколоніалізм став просто підзаголовком маоїзму або неомарксизму. 

Але так не обовʼязково повинно було бути. І ми в Україні можемо показати, що цей марксистський детермінізм для постколоніалізму — вигаданий.

Джерело

Про автора. Кирило Говорун, доктор філософських наук за спеціальністю "Богослов'я", професор університету Лойола-Мерімаунт в Лос-Анджелесі, директор Екуменічного інституту Гаффінгтон

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.