Болтон: Путін заходить у глухий кут, Захід і Україна не повинні втрачати шанс

Своє питання я хотів би одразу сформулювати доволі коротко: смерть Ліндсі Грема, які можливі наслідки?

Що ж, смерть Ліндсі Грема стала великою трагедією. Це було абсолютно несподівано. Він був одним із найпослідовніших прихильників рішучої підтримки України з боку США у протидії російському вторгненню. Також він займав дуже жорстку позицію щодо прагнення Ірану отримати ядерну зброю та його підтримки тероризму у світі. На мою думку, він уособлював підхід Рональда Рейгана до зовнішньої політики — мир через силу. І сьогодні ні в Сенаті, ні в Палаті представників немає людини, яку можна було б із ним порівняти. Людини, яка так само сповідувала б рейганівський підхід у питаннях національної безпеки і водночас могла говорити з Дональдом Трампом та інколи переконувати його ухвалювати правильні рішення. 

Тож його смерть справді викликає велике занепокоєння. Бо на думку не спадає ніхто, хто міг би його замінити. А зважаючи на те, що Дональд Трамп часто ухвалює рішення під впливом останньої людини, з якою він говорив, втрата голосу Ліндсі Грема — це втрата, масштаб якої важко переоцінити.

А що міг привозити сенатор Ліндсі Грем до Києва?

Щодо України, то, думаю, Ліндсі Грем, як і його наставники в Сенаті — Джо Ліберман і Джон Маккейн, — був глибоко переконаний, що Сполучені Штати мають підтримувати Україну в боротьбі проти російської агресії. Він говорив про це ще у 2014 році. Неодноразово наголошував на цьому за адміністрації Байдена і продовжував робити це під час другого президентського терміну Дональда Трампа.

Ліндсі Грем добре розумів, що надання військової допомоги та розвідувальної інформації є критично важливим. Водночас він вважав, що шансів на успішне переговорне врегулювання з Москвою майже немає. Бо, як він правильно розумів, Кремль прагне відновити Російську імперію. А Російська імперія неможлива без України

Тому це не було питанням, від якого Владімір Путін чи його оточення могли б просто відмовитися. І саме тому Ліндсі Грем усвідомлював, що різні тактичні пропозиції щодо переговорів, перемир'я чи проміжних компромісів зрештою не задовольнять Кремль. Єдиний шлях, який справді може гарантувати безпеку Україні, — це зупинити і перемогти російську агресію.

У будь-якому разі розуміємо, що сенатор Ліндсі Грем приїздив до Києва після саміту  в Акарів. На саміті в Анкарі було ухвалене рішення надзвичайно важливе про 70 млрд євро військової допомоги для України в цьому році і в наступному році. Це величезні гроші, йдеться про стратегічні зміни в українській обороні.

І водночас, паралельно з тим, в Україні розгорнувся тихий, лагідний, але шторм. Зокрема, йдеться про відставку міністра оборони Федорова і про великі внутрішньоукраїнські і не тільки внутрішньоукраїнські дискусії. Як ви оцінюєте те, що зараз відбувається в офіційному Києві?

Думаю, у Сенаті Ліндсі Грем зосереджувався насамперед на двох ключових завданнях. Перше — забезпечити Україні масштабну військову та фінансову підтримку. Друге — домогтися запровадження максимально жорстких економічних санкцій проти Росії. Дональд Трамп певний час стримував обидві ініціативи, оскільки був переконаний, що зможе домовитися з Україною та Росією й отримати за це Нобелівську премію миру.

Схоже, зараз, принаймні на цьому етапі, Трамп уже не розраховує на такий розвиток подій. Але без Ліндсі Грема, який був головною рушійною силою в Сенаті у просуванні і санкцій проти Росії, і допомоги Україні, подальша доля обох цих рішень викликає запитання.

Водночас багато хто каже, що найкращою даниною пам'яті Ліндсі Грема стало б довести ці ініціативи до кінця. Насамперед — ухвалити жорсткі санкції проти Росії.

Думаю, суперечка всередині Міністерства оборони виникла в дуже невдалий момент

У цьому немає жодних сумнівів. Але в таких великих відомствах, як Міноборони, між керівниками найвищого рівня справді можуть виникати особисті конфлікти. І в подібних ситуаціях часто вже важко розібратися, хто має рацію, а хто ні.

На мою думку, найкраще, що міг би зробити Володимир Зеленський, — якомога швидше знайти вихід із цієї ситуації.

Водночас така внутрішня напруга відволікає увагу від справді важливих питань. І з політичної точки зору, чим швидше Зеленський врегулює цей конфлікт, залишить його в минулому і прибере з перших шпальт газет, тим краще.

А як загалом сприймають в американській адміністрації, в американському політичному істеблішменті донедавнього міністра Федорова? Він сприймається як технократ, як людина, яка може спілкуватися з Ілоном Маском, зокрема, коли ми говоримо про блокування російських незаконних Старлінків на тимчасово окупованих територіях? Чи ми говоримо про Федорова, як про людину, яка може сподобатись комусь у Вашингтоні не менше, ніж подобається, наприклад, президент Зеленський? Це, можливо, політична конкуренція?

Думаю, оцінювати цей конфлікт на відстані досить складно. Федоров, безумовно, має репутацію молодого реформатора, який зробив дуже багато для розвитку українських безпілотних технологій і засобів протидії дронам. І це, безперечно, надзвичайно важливо. Водночас війну потрібно вигравати не лише технологіями, а й на полі бою. Тому позиція начальника Генерального штабу, військового командування, також має велике значення.

У кризових ситуаціях люди часто мають дуже сильні і принципові розбіжності. В ідеалі вони повинні знаходити спосіб працювати разом. Але це вдається не завжди. Іноді хтось змушений піти.

Не думаю, що Дональд Трамп особисто втручатиметься в цю ситуацію. 

Але з точки зору інтересів України найбільший ризик у тому, що цей конфлікт може затягнутися і настільки домінувати в інформаційному просторі, що відсуне на другий план головне питання — як здобути перемогу в цій війні

У будь-якому разі серце американського президента надзвичайно мінливе. І ми розуміємо, що в Анкарі немовби на публічному рівні все було добре. Але водночас ми розуміємо, що війна з Росією увійшла в принципово нову фазу. Наші військові почали працювати по військових і військово-логістичних об'єктах Російської Федерації в глибині Росії.

Це відзначили не лише в Пентагоні, це відзначив і Дональд Трамп. І його люди казали, що Дональд Трамп любить тих, хто перемагає. Україна показала, що ми можемо робити Путіну надзвичайно дискомфортно. І от якщо говорити про перспективи найближчих місяців, як ви оцінюєте розгортання російсько-української війни і які можливі є додаткові спостереження з цього приводу?

Саміт в Анкарі та зустріч НАТО, зрештою, завершилися дуже успішно з точки зору інтересів України. Це був важливий етап, який потрібно було пройти. І, на мою думку, пропозиція Дональда Трампа передати Україні технології Patriot, щоб налагодити їхнє виробництво в самій Україні, хоч і не дасть негайного результату, все ж є дуже важливим політичним сигналом. Звісно, це не означає, що вже наступного тижня Трамп дотримуватиметься такої самої позиції. На початку свого другого президентського терміну він прислухався до Путіна, якого й досі вважає своїм добрим другом. Путін представив йому російське бачення подій. Саме тому торік у лютому Трамп сказав Зеленському, що Україна «не має карт».

Зараз, як мені здається, Трамп уже бачить, що це не відповідає реальній ситуації на полі бою. Тому дуже важливо, щоб до нього і надалі доходила інформація про українські успіхи

Наскільки я розумію, Зеленський приїде до Сполучених Штатів на похорон Ліндсі Грема. Не думаю, що це обов'язково має завершитися великою зустріччю з Дональдом Трампом. Вони щойно провели успішну зустріч в Анкарі, тож, можливо, не варто випробовувати долю. Але кількома словами вони, безперечно, перекинуться. Сподіваюся, ця розмова буде позитивною.

Трамп сам сказав, що втрата Ліндсі Грема для нього — це ніби втрата члена родини. Тож зараз відносини між США та Україною, ймовірно, перебувають на найкращому рівні за весь другий президентський термін Трампа. І кожен день, протягом якого вони залишаються такими, лише зміцнює ці відносини.

Як свого часу казав український класик: "Слово за тобою, президенте Трамп". Тобто, у будь-якому разі, потужний санкційний пакет і оновлена санкційна архітектура зараз перебуває на вістрі ручки Дональда Трампа. Але дим над Москвою бачать і в Парижі, і в Берліні, і у Вашингтоні, і, як не дивно, у Кремлі. І цього не сховати. Це нова якість війни і водночас чеський президент Павел сказав, що є коридор приблизно у два місяці, після чого Кремль радше всього може вдатися до збільшення горизонтальної ескалації. Зокрема, йдеться про підвищення мобілізаційних процесів. Але водночас є ризик і вертикальної ескалації, зокрема йдеться про застосування ядерної зброї.

І це все відбувається на фоні парламентських виборів, чи так званих парламентських виборів у Росії і можливої зустрічі в кінці вересня між Дональдом Трампом і Сі Цзіньпіном у Сполучених Штатах. Як ви оцінюєте місце питання російсько-української війни найближчі оті от пару місяців?

Наскільки я розумію, російські військові вже досить давно запевняли Путіна, що цієї весни або влітку українська оборона зламається, і це дасть Росії змогу досягти значних успіхів на фронті. Але цього, очевидно, не сталося. І, на мою думку, шансів, що це станеться, дуже мало.

Думаю, в якийсь момент Путіну та його найближчим радникам доведеться змиритися з тим, що, з їхнього боку, війна зайшла в глухий кут. І тоді їм варто буде замислитися над тим, як знайти можливість зробити паузу, домогтися припинення вогню, щоб російська сторона могла відновити свої сили.

На мою думку, для України це можливість досягти подальших успіхів. Я не вважаю, що російська армія зараз має реальні можливості для подальшої ескалації війни. Удари завдаються глибоко по території Росії, вона втрачає свої військові спроможності, а Чорноморський флот фактично розгромлений.

І я не думаю, що Путін піде на єдиний крок, який у нього фактично залишається, — застосування тактичної ядерної зброї. Він час від часу погрожував цим, але ми жодного разу не бачили серйозних ознак того, що він справді готовий реалізувати ці погрози

Тож, як на мене, зараз уперше за тривалий період час грає на боці України. І я б радив і надалі посилювати тиск на Росію. Адже з огляду на відновлені економічні санкції, які обмежують продаж російської нафти, а також зважаючи на можливість запровадження нових санкцій, економічні труднощі всередині Росії, найімовірніше, лише посилюватимуться протягом наступних шести місяців.

Всі ініціативи Сполучених Штатів укласти ту чи іншу важливу угоду з Іраном зазнали невдачі. І ми стоїмо, точніше, ми провалюємось у ще більшу військову ескалацію на Близькому Сході. І водночас триває російська агресія проти України. І наскільки я розумію, найкращим рішенням було би сформувати спільне бачення Євроатлантичної спільноти для того, щоби страхуватися від подальшої ескалації і з боку Росії, і з боку Ірану.

Які ви бачите зараз ризики для українських справ внаслідок оновленої американо-іранської війни і загалом великої війни на Близькому Сході?

Думаю, конфлікт з Іраном триватиме ще багато-багато років. Я переконаний, що на Близькому Сході не буде миру й стабільності, доки не зміниться режим у Тегерані.

Зараз, по суті, в Ірані немає дієздатного уряду. Та система влади, яка існувала раніше, розпалася, і тепер там є кілька конкуруючих центрів впливу, але фактично немає єдиного уряду. Цивільна влада веде переговори про припинення вогню, тоді як Корпус вартових ісламської революції і надалі намагається перекрити Ормузьку протоку.

Не знаю, як діятиме Трамп. Думаю, на нього сильно тисне наближення американських виборів у листопаді. Його турбує ціна бензину для американських споживачів. Тому, хоча, на мою думку, бойові дії триватимуть, я не обов'язково очікую їхньої масштабної ескалації. Водночас виключати такого розвитку подій не можна.

З точки зору Сполучених Штатів, ми давно виходимо з того, що повинні мати можливість одночасно вести бойові дії в кількох регіонах світу. І справді, через десятиліття недостатнього фінансування американських збройних сил ми витрачаємо озброєння темпами, яких раніше ніхто не прогнозував. Тож перед нами стоять певні виклики. Думаю, ми здатні їх подолати. Я вважаю, що для США принципово важливо, щоб Україна перемогла Росію, а також щоб режим в Ірані не становив загрози своєму регіону і, зрештою, всьому світу через свої ядерні амбіції та підтримку тероризму.

Чи готовий до цього Трамп, особливо в останні місяці перед виборами, я не знаю. Втім саме над цим, на мою думку, зараз мають замислитися люди у Сполучених Штатах.

Чому ми настільки активно стежимо за ситуацією у Сполучених Штатів і на Близькому Сході не лише через загрозу глобального апокаліпсису? Ми говоримо і про засоби для України. В Анкарі Дональд Трамп пообіцяв нам передати секрети і ліцензії на виробництво ракет до систем Patriot. Це забирає час. Росіяни вбивають нас вже. Росіяни майже щоденно використовують балістичні ракети і ми розуміємо, що ракет ПАК-7 в нас просто фізично замало.

Як, на вашу думку, можна було би вирішити питання з протибалістичними ракетами швидко? Тому що обіцяне виробництво - це не є коротка історія. 

Думаю, країнам НАТО варто розглянути можливість передачі Україні своїх систем Patriot

Розумію, що для багатьох європейських держав це буде непросте рішення. Але коли ці ракети-перехоплювачі просто лежать на складах, це марнування ресурсу. Їхні запаси ще можна буде поповнити, а ракети потрібні під час війни, а не в очікуванні можливої війни, яка, як вважають у деяких європейських країнах, для них узагалі може ніколи не настати.