Макфол: Путін не здатен перемогти, а Трамп став більш прихильним до України

Після смерті сенатора Ліндсі Грема ми отримали велику санкційну пропозицію, присвячену Російській Федерації. І я хотів би розпитати вас, наскільки реальним є сценарій застосування додаткових санкцій, крім тих, які зараз активно застосовують Збройні сили України. Ми говоримо про знищення військових і військово-логістичних об'єктів на території Росії. І загалом смерть Ліндсі Грема, як може вона вплинути на перебіг подій?

Насамперед це величезна втрата для України. І, я б сказав, для національної безпеки Сполучених Штатів. Ми втратили сенатора Грема. Він був переконаним захисником свободи, справжнім другом України. У багатьох питаннях ми з ним розходилися в поглядах. Але не в цих. Тут ми були однодумцями.

По-друге, найкращий спосіб вшанувати його пам'ять — ухвалити останній законопроєкт, співавтором якого він став. Це новий законопроєкт про посилення санкцій проти Росії. Я дуже сподіваюся, що його буде ухвалено, і що президент Трамп його підпише

По-третє, хочу наголосити: багато з того, що передбачає цей законопроєкт, президент Трамп може зробити вже зараз. І, на мою думку, найважливіше, що сьогодні можуть зробити Сполучені Штати, — це по-справжньому забезпечити виконання санкцій, які вже діють. Мені здається, що протягом останніх півтора року ми застосовували їх не так жорстко та послідовно, як мали б. Це потрібно змінити з однієї простої причини: що менше грошей Путін матиме на виробництво зброї для атак проти українців, то швидше закінчиться ця війна.

Я твердо переконаний: якщо в нього буде менше грошей, йому доведеться йти на компроміс. Якщо ж грошей буде більше, він зможе воювати довше.

Наскільки росіяни будуть змушені почути ті чи інші мирні пропозиції з боку американського президента? Чому я вживаю термін змушені, тому що йдеться про надзвичайно дошкульні для них удари по їхній інфраструктурі. Але ви знаєте психологію Путіна, ви знаєте психологію теперішнього Кремля, і я просив би зараз вас прокреслити траєкторію, за якими буде рухатись Кремль у тому, що називається підрахував рахунок збитків, але водночас це врівноважується імперським російським настроєм. 

Сьогодні російська економіка переживає найглибшу кризу з часів 1990-х років. У цьому сходяться всі експерти. Усі економісти, зокрема російські, які виїхали з країни, погоджуються: це справді серйозна криза. Економіка не зростає. Інфляція висока. Іноземних інвестицій майже немає. Навіть Китай, на підтримку якого вони так розраховували, не інвестує в російську економіку та не кредитує Кремль. Усе це - факти

По-друге, завдяки вашим надзвичайно успішним ударам углиб території Росії росіяни тепер безпосередньо відчувають наслідки війни. І кожен може побачити в соцмережах паніку, що охопила російське суспільство: через ці атаки, через довгі черги на заправках, через страх за майбутнє. Усе це правда.

Але водночас важливо пам'ятати — і я хочу особливо це наголосити, на жаль, — Росія не є демократією. Це повноцінна диктатура. Я вважаю, що сьогоднішня Росія навіть більш авторитарна, ніж Радянський Союз у пізню брежнєвську добу. А це означає, що суспільство не має жодного способу змусити Путіна змінити свою позицію. Бо за будь-яку спробу це зробити вас можуть заарештувати, ув'язнити, а в окремих випадках — навіть убити.

Це означає, що все вирішує лише Путін. Він — єдиний, чиє рішення в цій системі справді має значення. І коли я слухаю його виступи, то бачу, що він і досі переконаний, що йому вдасться підкорити український народ. Він вважає, що час працює на нього

Зокрема, він розраховує, що ця зима буде надзвичайно важкою для українців через атаки, які він здійснює. Я б назвав їх терористичними атаками проти вашого суспільства. Він сподівається, що удари по системах опалення й електропостачання зроблять життя людей значно важчим, особливо взимку.

Я думаю, він недооцінює українське суспільство. Ми знаємо, що він ніколи його по-справжньому не розумів. Але це, на жаль, означає, що він, найімовірніше, продовжуватиме воювати. Принаймні, на мою думку, до кінця цієї зими.

Водночас тривають доволі дивні процеси. Зокрема, йдеться про трансформацію українського уряду. Ця трансформація виникла не мовби на рівному місці, але з одного боку паралельно відбувався великий саміт в Анкарі, і ми почули про астрономічну суму в 70 млрд євро, які ми будемо освоювати впродовж цього поточного року. І водночас паралельно тривають незрозуміло які розмови. Йдеться про підготовку зустрічі між Дональдом Трампом і Сі Цзіньпіном, і ми розуміємо, що, можливо, це буде континуація того, що відбувалось пару місяців тому у Китаї.

Отже, відставка міністра Федорова, трансформація українського уряду, як її сприймають у Сполучених Штатах, і що, на вашу думку, може бути прихованим всередині нашої політики?

Щодо президента Трампа та його адміністрації, то, на мою думку, ми спостерігаємо зміну їхньої позиції. Вони стають більш прихильними до України і менш прихильними до Путіна. І, безумовно, для мене це дуже позитивний сигнал

Чому це відбувається? Тому що Україна перемагає. Україна виграЄ цю війну. Вона не закінчиться за одну ніч, як я вже казав, і попереду буде дуже важка зима. Ми маємо чесно це визнавати. Але перелом на полі бою вже очевидний. Він став можливим завдяки вашим новаторським підходам до ведення війни, насамперед у застосуванні безпілотників. За цим уважно стежить увесь світ, і весь світ може вчитися у вас. Я навіть ризикну спрогнозувати, що через два, три чи п'ять років Україна стане одним із найбільших експортерів безпеки в Європі та світі. Передусім завдяки вашим компаніям, які виробляють дрони, а можливо, навіть завдяки вашим військовим.

Україна вже заявила про себе як про країну, що має одну з найбоєздатніших армій світу. Ви воюєте, застосовуючи найсучасніші підходи. І справа не лише в дронах, а й у самій тактиці ведення війни

Президент Трамп це розуміє. А він хоче бути на боці тих, хто перемагає, а не тих, хто програє. Тож це — хороша новина.

Погана новина полягає в тому, що, на мою думку, президент Трамп міг би зробити значно більше, щоб допомогти Україні вже зараз. Натомість ми відволіклися на війну з Іраном — війну, яка, як я вважаю, була помилкою. Саме через неї ми зараз витрачаємо велику кількість ракет-перехоплювачів для систем Patriot. Їх бракує в усьому світі. Вони потрібні і багатьом іншим країнам. Мені хотілося б, щоб ми могли передати Україні більше таких ракет уже зараз.

Через війну з Іраном увага президента Трампа переключилася на інше. І, як на мене, він робить недостатньо для надання нової допомоги Україні та для жорсткішого виконання санкцій. Ось у цьому і полягає погана новина.

Що ж до подій усередині України та вашої внутрішньої політики. Ви щойно згадали пана Федорова. Це питання я залишаю самим українцям. Я не збираюся втручатися у вашу внутрішню політику. Скажу лише одне: єдність завжди краща за розбрат, а демократія — завжди краща за диктатуру. Те, що в Україні відбуваються протести, я вважаю великим досягненням. У Росії нічого подібного бути не може. Ви це добре знаєте. Це означає, що українська демократія жива. І те, що ваш президент реагує на вимоги протестувальників, для мене є позитивною ознакою сили українського громадянського суспільства та зрілості української демократії. І я сподіваюся, що все це зрештою приведе до кращого результату — до формування нового уряду, який буде сильнішим, ніж попередній.

На превеликий жаль демократія під час війни регулярно зазнає того чи іншого тиску. Так було не лише в Україні. Ну і от, якщо говорити просто про ваші відчуття, я розумію, що нас будуть дивитись різні люди нашу розмову, і вони можуть по-різному оцінювати те, що, можливо, ви скажете. Але все одно, якщо говорити про глибинні причини даного рішення, тобто міністр Федоров працював на своїй посаді.

І це не просто був чиновник це людина з біографією, з командою і людина, яка свого часу була серед тих, хто стояв за приходом президента Зеленського до влади в Україні. Тобто це не просто чиновник, який був призначений на посаду. Це форматна людина. Він мав потужну комунікацію не лише зі Сполученими Штатами, але зі Сполученими Штатами, зокрема, наскільки я розумію, не лише з Пентагоном, можливо, середовищами Ілона Маска. Тобто люди, які розуміють, як працюють великі цифрові технології, я думаю, що, можливо, за ними частина майбутнього.

Але з іншого боку є ще реалії війни, реалії політичного процесу в Україні, який не мов би є, але якого нема, тому що війна триває, так, і розмови, розмови про вибори. Розуміємо, що українське законодавство виборів не дозволяє, але є припущення і спекуляції, що от в Росії вибори і хотілося би комусь, можливо, провести той чи інший виборчий цикл. Це все дуже розпливчасто я окреслив, але просив би вас відреагувати і на даний аспект.

Я особисто не знайомий із паном Федоровим. Ми ніколи не зустрічалися. Але в мене є друзі в Києві, які працювали з ним і дуже добре відгукуються про його роботу. І, зрештою, ми всі бачимо її результати. Немає жодного сумніву, що Україна стала значно сучаснішою завдяки його роботі — ще задовго до того, як він став міністром оборони.

Я бачив застосунок «Дія» на телефонах українців. І, чесно кажучи, хотів би, щоб у нас, у Сполучених Штатах, був такий самий. У багатьох аспектах Україна випереджає США за рівнем цифровізації та взаємодії держави з громадянами. І я вважаю, що пан Федоров заслуговує на визнання за цей внесок. Я щиро цим захоплююся.

По-друге, Україна здійснила справжню революцію у сфері безпілотної війни. У вас є багато успішних компаній, які виробляють дрони і досягають реальних результатів на полі бою

І кожен, хто зробив внесок у цю революцію, зокрема і пан Федоров, заслуговує на повагу.

І по-третє. Коли країна веде війну — будь-яка країна, але особливо Україна, яка протистоїть державі масштабу Росії, — їй потрібні всі найкращі люди. Їх не можна залишати осторонь. Вони мають бути частиною цієї боротьби.

Тож я сподіваюся, що, зважаючи на все, що я знаю про міністра Федорова, президент Зеленський знайде можливість повернути його до цієї боротьби. Адже це боротьба за існування України. Це боротьба за її суверенітет. І в ній потрібен кожен талановитий професіонал

А те, що буде потім, зокрема вибори, — це питання майбутнього. Сьогодні головне — перемогти Росію. І, на мою думку, саме на цьому всі мають бути зосереджені.

Що стосується виборів у Росії, то, на жаль, вони майже нічого не змінюють. Так, у вересні там відбудуться вибори до Державної думи. Але всі кандидати перебувають під повним контролем Кремля. Незалежних спостерігачів на цих виборах не буде. Організацію «Голос», яка раніше спостерігала за виборами в Росії, влада оголосила «іноземним агентом» або навіть «терористичною організацією» — вже не пам'ятаю, яке саме визначення вони використали. Тому, на жаль, я не очікую, що ці вибори якось суттєво вплинуть на рішення чи поведінку Путіна.

Єдине, що хочу ще раз підкреслити: зараз ми бачимо дедалі більше ознак серйозної кризи в російській економіці. І дедалі частіше звучить критика на адресу Путіна та економічної ситуації в країні — причому від людей, які ще пів року тому мовчали. І це, на мій погляд, справді позитивний сигнал.

Російські вибори, результат їхній буде писатися в Кремлі. Але водночас є соціологія доволі невтішна для російського диктатора. Рівень підтримки Путіна знижується. І нещодавно відбувалося два доволі характерних сигнали. Зокрема, йдеться про візит Абрамовича, відомого російського олігарха, який перебуває на комунікативному майданчику переважно у Туреччині, де він має змогу спілкуватися з різними середовищами світового політикуму. Але він таки заїхав до Києва, як з'ясувалося. І був сигнал російського олігарха Мельниченка. І це доволі характерні речі, я навіть не говорю про зміст. Ідеться про сам факт. Путін визнав, що він давав певні інструкції, навіть дозвіл Абрамовичу на здійснення певних дипломатичних чи псевдодипломатичних місій.

Якою може бути реальною позиція Кремля, якщо ми припускаємо, що колись можуть бути ті чи інші перемовини? Ми не знаємо, що цієї ночі згорить на території Російської Федерації, але це впливає, без сумніву, не лише на користувачів Вілдберіс. Це впливає і на пересічних. Росіяни, які бачать дим, і Путін його бачить.

Я вважаю, що все це — позитивні сигнали. І візит Абрамовича, адже ми знаємо, що він близький до Путіна. Хоча, якщо чесно, мені навіть не хочеться називати Путіна президентом. Просто — лідер Росії, Путін. Так само і велике інтерв'ю Мельниченка журналу The Economist, у якому він озвучив речі, що свідчать про те, що люди його кола починають непокоїтися. На мою думку, це теж позитивний сигнал.

Водночас мене особисто розчарувало, що The Economist виніс Мельниченка на обкладинку, мало не представляючи його як лідера опозиції чи дисидента. Це не відповідає дійсності. Усе це обов'язково мало бути погоджене з Кремлем. Це диктатура. І, до речі, пан Мельниченко та Абрамович щодня допомагають Путіну нарощувати його воєнний потенціал у війні проти України. І про це потрібно говорити відверто. Треба чесно визнавати ту вкрай негативну роль, яку ці олігархи відігравали протягом багатьох років.

Якби вони були людьми честі... Так, Абрамович живе в Лондоні. Але якби вони справді керувалися принципами, Мельниченко давно залишив би Росію і передав би мільярди своїх статків на відбудову України. І те саме я можу сказати про всіх  російських олігархів, які досі пов'язують своє життя з Росією.

Утім, попри все це, я все ж вважаю, що ми бачимо ознаки нервозності в Кремлі. Нічого подібного не відбувалося б, якби Путін був переконаний, що перемагає на полі бою. І, можливо, саме це зрештою відкриє можливість для припинення вогню

Чеський президент казав про коридор до кінця вересня. Який можна було би використовувати для ведення тих чи інших перемовин. Після того, на думку чеського президента, Путін може оголосити загальну мобілізацію. Може цього і не зробити, тому що, мобілізація передбачає наявність відповідних можливостей освоювати таку кількість людей. Йдеться про логістику, йдеться про зброю, ну і про певні наступальні плани. Але Кремль, наскільки я розумію, дає подібні сигнали для того, щоб застрашувати наших і партнерів. Хоча, можливо, Путін і плекає загалом ідею загальної мобілізації. Оті от два місяці майже неповних до дня ікс, тому що оголошення про мобілізацію Путін може зробити після так званих виборів до держдуми.

Я чув і інші прогнози. Наприклад, президент Чехії сказав, що саме тоді Путін може оголосити мобілізацію. І справді, йому дедалі більше бракує людей для війни.

Інформація, яка надходить із Росії, досить однозначна. Люди вже розуміють: хоч би скільки платили за участь у війні, шанс вижити мізерний. За деякими оцінками, ситуація навіть гірша, ніж під час Сталінградської битви, коли солдати нерідко гинули в першу ж добу після прибуття на фронт. Зараз усе виглядає дуже схоже

Ця інформація швидко поширюється Росією. А це означає, що стара модель вербування — просто платити великі гроші — більше не працює. Бо навіть росіяни не хочуть загинути через добу після того, як опиняться на війні.

Втім мобілізація — дуже небезпечний крок для самого Путіна. На мою думку, вона може серйозно похитнути його становище. Тому я не думаю, що її автоматично оголосять одразу після виборів до Державної думи.

Є ще один поширений міф: мовляв, якщо Путін мобілізує більше людей, то зможе захопити більше територій. Я не генерал і не хочу видавати себе за військового експерта у вашій програмі. Але я постійно спілкуюся з українськими посадовцями, а також із американськими генералами у відставці. І всі вони кажуть одне: більше солдатів на передовій означає насамперед більше втрат. Це зовсім не означає, що вдасться досягти прориву. Адже характер цієї війни кардинально змінився

Україна вже сьогодні виробляє мільйони безпілотників на рік. І цих дронів більше, ніж солдатів, яких Путін здатен мобілізувати. Тому я скептично ставлюся до припущень, що після мобілізації ситуація на фронті докорінно зміниться. Не думаю, що додаткова кількість військових матиме вирішальне значення, зважаючи на те, як сьогодні ведеться ця війна.

Я погоджуюся з вами, що для Путіна це могло би бути дуже серйозною небезпекою і загрозою, але Путін робить ірраціональні речі, які можна зустріти лише в підручниках з психопатології, зокрема, йдеться загалом про повномасштабну агресію проти України. Але він на неї пішов. Ну і далі, що буде, я не беруся судити.

Але ключове - це певний консенсус щодо підтримки України, який ми отримали в Анкарі. І йдеться не лише про слова, а йдеться про конкретні суми. 70 мільярдів євро у поточному 26-му році і не менша сума наступного року. Це колосальні гроші. І основне - мудро їх використати. Водночас ми почули від американського президента, я не знаю, чи це було його припущення, чи це був заготовлений момент про передачу Україні технологій для виготовлення ракет до систем Patriot. Я не знаю, чи це будуть ракети ПАК-3 чи якісь інші, але в будь-якому разі, ну, для того, щоб виготовляти настільки складні ракети, часу трошки треба.

Росіяни вбивають українців за допомогою своєї балістики щодня. Це просто жахливо озвучувати, але така реальність. Ну і от, якщо говорити про використання і освоєння величезної, астрономічної суми у 70 млрд євро до кінця поточного року. На вашу думку, чи є вже якась логіка, якийсь сценарій? Тому що це величезні гроші і дуже багато би західних компаній були б готові долучитися до даних бюджетів.

Я вважаю, що саміт в Анкарі був дуже успішним. І, чесно кажучи, я цього не очікував. Кошти, які там пообіцяли виділити, мають велике значення. Особливо тому, що це фінансування розраховане на кілька років уперед. Це надзвичайно важливо.

Так само важливим довгостроковим сигналом стало рішення президента Трампа дозволити ліцензування виробництва ракет-перехоплювачів PAC-3 для систем Patriot. Водночас хочу сказати як американець: мені дуже хотілося б, щоб ми зробили це ще чотири роки тому. І мені хотілося б, щоб Сполучені Штати оголосили про новий пакет допомоги Україні

Чесно кажучи, мені соромно, що сьогодні таку допомогу надають наші союзники по НАТО, а моя країна — ні. Я вважаю, що це неправильно. Вважаю, що це аморально. І переконаний, що це суперечить національним інтересам Сполучених Штатів. Втім, навіть такі рішення набагато кращі, ніж їхня відсутність. І ось чому.

Ще донедавна, коли в США обговорювали цю війну, багато аналітиків постійно повторювали: час грає на боці Путіна. Час працює на Путіна. У нього більше солдатів, більше грошей, а Захід рано чи пізно втомиться підтримувати Україну.

І, на жаль, за президентства Трампа це частково справдилося. Ми всі знаємо, що Сполучені Штати тоді припинили надавати Україні допомогу.

Але те, що ми побачили після саміту в Анкарі, говорить про інше: час більше не грає на боці Путіна. Із плином часу становище Росії не поліпшується.

Довгострокові зобов'язання щодо підтримки України, рішення допомогти з виробництвом нових ракет-перехоплювачів для систем Patriot, домовленість зі Швецією, укладена кілька тижнів тому, про постачання Україні найсучасніших винищувачів упродовж багатьох років... І можна навести ще чимало подібних прикладів.

Усе це свідчить про одне: тепер час працює не на Путіна, а на Україну. І я сподіваюся, що Путін зрозуміє цей сигнал. Бо якщо він продовжуватиме цю війну, то лише погіршуватиме власне становище

І хочу сказати абсолютно чітко: стратегічно він уже програв. Він не досяг жодної з цілей, які оголосив у 2022 році. Він заявляв, що підкорить усю Україну Росії. Цього не сталося. Він обіцяв змінити владу в Києві — називав це «денацифікацією». Цього теж не сталося. Він говорив, що демілітаризує Україну. Сталося прямо протилежне. Він стверджував, що зупинить розширення НАТО. І знову все сталося навпаки. Я щойно повернувся зі Швеції та Фінляндії — двох нових, дуже сильних членів НАТО і водночас надійних союзників України. І навіть Донбас він не зміг захопити, хоча намагається зробити це ще з 2014 року. Він зазнав невдачі.

Тому я не маю жодних сумнівів: коли історики писатимуть про цю війну, вони назвуть її ще однією невдалою імперською війною Росії. Питання лише в тому, коли це усвідомить сам Путін.

І я вважаю, що такі сигнали, як довгострокові зобов'язання Заходу підтримувати Україну, мають допомогти йому зрозуміти це значно швидше.

Росіяни публічно не демонструють готовності до діалогу, але я хотів би просто додати, що на тимчасово окупованих землях півдня України створюється критично складна для інтервентів ситуація. Йдеться і про тимчасово окупований Крим, і йдеться про частини Херсонської, Запорізької областей. Російська логістика падає, точніше вона палає і розчиняється у повітрі. І ось прилетіла новина, надзвичайно цікава і характерна, йдеться про директора ФБР, Каша Пателя, який, можливо, поїде до Росії. Подібного не було 13 років. І я навіть не знаю, з яким мандатом чи з якою місією Каш Патель може поїхати до Росії. Про Віткоффа ми вже майже нічого не чуємо. Про міс’є Кушнера, зятя Дональда Трампа, також зараз ми не говоримо. Місія Пателя на фоні того, що зараз відбувається і в світі, і під час російсько-української війни?

Це дуже слушне запитання. І, чесно кажучи, у мене немає на нього хорошої відповіді. Я, як і багато хто у Сполучених Штатах, був здивований, коли стало відомо про цей візит. 

Звісно, за нормальних обставин ФБР підтримує контакти зі своїми російськими колегами з ФСБ. Але зазвичай це стосується розслідування злочинів або боротьби з тероризмом.

Наприклад, коли я ще був послом — а це було дуже давно, — директор ФБР Роберт Мюллер приїжджав до Москви, щоб зустрітися зі своїми російськими колегами і попросити їхньої допомоги у справі кавказьких терористів. Якщо пам'ятаєте, саме вони здійснили теракт під час Бостонського марафону.

Тож така взаємодія — цілком звична практика, коли йдеться про боротьбу з тероризмом.

Але цей візит для мене залишається загадкою. Звідки взялася ця ідея? Чому саме зараз? Чесно кажучи, я цього не знаю. Я не знаю, чому їде пан Патель. І, наскільки мені відомо, він узагалі не має досвіду роботи з росіянами. Саме це мене й насторожує. Бо, якщо говорити відверто, мене зовсім не вразили результати контактів пана Віткоффа та пана Кушнера з росіянами. Для мене було очевидно, що Путін їх просто переграв. У ході цих зустрічей вони зробили Путіну чимало поступок, не отримавши натомість абсолютно нічого.

Я вів переговори з Путіним. І добре знаю, що означає домовлятися з росіянами. Якщо ви їм у чомусь поступаєтеся, то обов'язково маєте отримати щось натомість. Робити поступки, сподіваючись, що колись вони самі вчинять правильно, — це наївність, і то нечувана! 

На мою думку, саме так діяла адміністрація Трампа під час цих переговорів. Вона повністю припинила допомогу Україні. І що отримала від Путіна у відповідь? Нічого. Абсолютно нічого. Вона також чітко дала зрозуміти, що не підтримуватиме вступ України до НАТО. І що отримала натомість за цю величезну поступку — фактично подарунок Путіну? Знову ж таки, нічого.

На моє переконання, з Путіним так переговорів не ведуть.

Тому, якщо чесно, мене непокоїть пан Патель. Я не бачу в його професійному минулому нічого, що давало б мені підстави вважати його сильним переговірником. Але я щиро сподіваюся, що він доведе, що я помилявся.

Ну і відповідно тут ми виходимо на оновлені стратегічні цілі війни. Ситуація у світі зараз вкотре провернула коло і пішла по спіралі. Ми бачимо, що угода з Іраном зазнала повно фіаско. І знов світ опинився на порозі великої, глобальної близькосхідної війни. Але Путін зі свого боку постійно торочить і повторює свої мантри про те, що цілі війни не змінилися і тільки намагається реагувати на ресурси. І от я хотів би вас розпитати про ваше бачення, відчуття цілей війни, які можуть бути різними у різних державах і в різних середовищах.

Зокрема, ну от який горизонт перед собою бачить американський президент, Сі Цзіньпін. І ми розуміємо, що зустріч між Дональдом Трампом і Сі Цзіньпіном може відбутися наприкінці вересня у Сполучених Штатах. І водночас, які цілі війни можуть стояти перед нашими партнерами з Європейського Союзу?

Щодо цілей війни на Близькому Сході, то, на жаль, зараз головною метою фактично стало лише одне — відкрити Ормузьку протоку, щоб відновити судноплавство, а світові ціни на нафту знизилися

Я кажу «на жаль», тому що до початку цієї війни Ормузька протока була відкрита. Якби війни не було, її не довелося б відкривати.

Якщо ж говорити про інші, значно важливіші цілі — припинення іранської ядерної програми, припинення підтримки тероризму, скорочення виробництва ракет або сприяння демократичній зміні режиму, — то саме про них раніше говорив президент Трамп. Але сьогодні жодна з цих цілей ані не є предметом переговорів, ані не реалізується. Тому я вважаю, що США припустилися серйозної помилки. А якщо ти припустився помилки і бачиш, що не досягаєш поставленої мети, треба перестати зариватися ще глибше. Я дуже сподіваюся, що ми зробимо це якнайшвидше.

Що стосується Сі Цзіньпіна і Трампа, то я радий, що вони зустрічаються. Без сумніву, Сі Цзіньпін — єдиний світовий лідер, який справді здатен чинити певний тиск на Путіна. І така можливість у нього є, адже сьогодні Росія критично залежить від Китаю. Її економіка зараз надзвичайно залежна від китайської підтримки. Чесно кажучи, я просто не бачив, щоб Сі Цзіньпін мав таке бажання

Втім, мені здається, дедалі більше людей усвідомлюють, що Путін не здатен перемогти. Він не може досягти жодної зі своїх стратегічних цілей, про які ми вже говорили. Ба більше, він не може досягти навіть значно скромнішої мети. Після саміту на Алясці з'явилися повідомлення — наголошую, я не можу підтвердити це як факт, я лише переказую те, що прочитав у матеріалах авторитетних журналістів, — що Путін нібито просив Трампа натиснути на вашого президента, аби той погодився віддати Донбас. І, схоже, Трамп був готовий підтримати таку ідею. Однак нічого з цього не вийшло. Президент Зеленський відмовився.

Тому я сподіваюся, що Путін зрештою зрозуміє: Донбас йому не захопити. Він намагається зробити це вже багато років — і досі без успіху. Отже, йому доведеться змиритися зі значно скромнішими цілями

Дехто каже: він не може цього зробити, бо тоді зіткнеться з протестами російських націоналістів. Я ж вважаю, що це абсолютна нісенітниця. Так само як противники війни не мають жодної можливості тиснути на Путіна, прихильники війни теж не мають на нього жодного впливу. І я переконаний, що якби Путін завтра оголосив про завершення війни і заявив, що Росія перемогла, переважна більшість росіян просто прийняла б це і почала святкувати. Вони вже втомилися від цієї війни.

Тому я зовсім не вірю, що Путін є заручником російських націоналістів. На мою думку, це лише зручний міф, який виправдовує продовження війни. І я сподіваюся, що після зустрічі Сі Цзіньпіна і Трампа ми побачимо більше зусиль з боку Китаю, спрямованих на те, щоб натиснути на Путіна і покласти край цьому варварському вторгненню у вашу країну