Картонкові протести: може, нам пора говорити по-дорослому?

Що далі? Чому взагалі цей протест виник? Як скоро виникне новий? Чому після тогорічного протесту за НАБУ та САП, жодних висновків не було зроблено? 

Хоч більшість картонок – про повернення Федорова до МО – на мою думку, протест давно мав перерости питання одного-двох прізвищ. 

Ми зіткнулися з кризою самої моделі державного управління в умовах довготривалої війни. Протест виконує функцію гасіння найактивнішої пожежі, але навколо горять ще десятки полумʼїв, до яких ніхто й не думає навіть викликати пожежників.

То, може, нам пора говорити по-дорослому? Вимагати не зміни та повернення прізвищ, а інших підходів та принципів управління? 

Я запропоную ті, які бачу як можливе вирішення цих криз і зростання після такої чергової кризи.

1. Принцип конституційності

Верховна Рада має повернути свою суб’єктність і перестати бути нотаріусом, що лише підписує кулуарні рішення. Призначення урядовців повинно відбуватися через відкриті дебати та захист їхніх програм, залучення громадянського суспільства та навіть парламентських комітетів (так, ви про них не чули, а вони є). І так, на жаль, це принцип зараз залежить від кожного парламентаря особисто.

2. Принцип прозорості

Президент та уряд мають комунікувати з профільними організаціями до ухвалення рішень. Можливо, у Віталія Кіма є чудова програма, але який у цьому сенс, якщо ветерани про неї не знають? Перманентна криза з цим міністерством змушує ставити важке питання: може, варто чесно зізнатись, що ветерани зараз не потрібні, або держава взагалі не розуміє, що з ними робити? Але хіба це проблема одного МінВету?

Читайте також: Наша Human Capital політика доведе нас до краю прірви

3. Принцип підзвітності. Суспільство має розуміти, з чим саме не впоралися попередники, і які конкретні КРІ ставляться наступникам. Інакше в момент їхнього неминучого звільнення ми знову не розумітимемо, за що їх зняли. Інакше – лавка запасних міністрів та премʼєрів закінчується. Ми просто не вигребемо ще декілька таких "великих перезавантажень".

4. Принцип інституційності. Держава має будувати стійкі механізми, а не покладатися на вічне ручне управління та мікроменеджмент окремих 5-6 менеджерів. Інститути не можуть підважуватись чиїмись спонтанними рішеннями. В інституціях мають працювати процедури, які сильніші за прізвища. 

Інституція — це коли зміна керівника не зануляє попередні досягнення і не паралізує роботу на роки. 

РНБО при Порошенку часів Ющенка, що було інструментом боротьби та стримування премʼєрки Тимошенко, РНБО при Данілові часів Зеленського із санкціями замість судової реформи, і РНБО зараз – це хіба не різні ручні інструменти президента з тією самою назвою? Хто там зараз голова РНБО? А до нього хто був?

Або ж картонкові протести можуть просто не закінчуватися ніколи, продовжуючи створювати паралельні до держави інституції. Коли будете виходити сьогодні на протест, подумайте, в якій країні ви хотіли б жити – там, де Федоров є міністром, чи в країні, де ви розумієте, чому Федоров міністр оборони, а ветеран – міністр у справах ветеранів?

Джерело

Про автора. Богдан Логвиненко, журналіст, письменник, ведучий і засновник проєкту Ukraїner

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів