Усик. Президент зі сімейних фото?

"Я не дуже обізнана в політиках, але буду голосувати за Усика", - каже на камеру молода дівчина під час вуличного опитування. "А чому?", - питає голос за кадром. "Бо він добре ставиться до своєї дружини".

Поява Олександра Усика, уславленого боксера з Криму, в політичних рейтингах вже нікого не дивує. В липневому опитуванні він за балансом довіри випередив Зеленського і наступає на п'яти номеру три — Кирилу Буданову.

Буданов бойовий генерал, автор, а часом, і учасник блискучих операцій в тилу противника. Усик — один з найкращих боксерів сучасності.

Чи це достатня умова для управління державою? Вміти  добре битися на ринзі й казати, що любиш жінку? А смішити людей зі сцени і казати, що любиш жінку?

Перше питання риторичне. А от друге.. Це ж про проєкцію виборцем сімейних стосунків на державні справи. Хочеться спитати, а ми справді вважаємо, що президент це найманий менеджер? Чи може все-таки нам потрібний турботливий батько? Лідер нації, який почує кожного і розв'язаже всі проблеми за нас?

Якщо так, то ми десь помилилися з геополітичним вектором. Нам треба в інший союз, де бацькі, єлбаси, туркменбаші та інша патерналістська пошесть.

До речі, популярна теза про президента-найманого менеджера — то теж, як на мене, не більше ніж утопія. В країнах, де є розвинутий парламентаризм, президент виконує іншу функцію, радше  морального авторитета. Який збалансовує авторитарні прояви прем'єрів, якщо такі раптом з'являються. А не перетворюються самі на загрози авторитаризму.

Таким моральним лідером нації був, наприклад, президент Чехії, драматург і дисидент, Вацлав Гавел, який не мав багато повноважень, не впливав на економіку чи "силовиків". Але коли уряд спробував встановити контроль над суспільним телерадіомовленням у 2000 році, сказав: можливо це не суперечить букві, але точно суперечить духові закону та загрожує демократії. І люди вийшли на вуличний протест, а уряд відступив.

А ми... Ми не довіряємо власному парламенту (який ми ж і обирали) і голосуємо за президентів "лайками", так, ніби вони є учасниками телевізійного шоу талантів. Це робить нашу державну систему однією з найхаотичніших у світі.

Не маючи нормально функціональних інститутів стримування і противаг — дієвого парламенту, судів, мейнстрімних незалежних медіа — ми готові довірити державу і наші життя комусь з телевізора. Просто тому, що він має гарні сімейні фото.

Можливо, це буде Усик? Можливо, цього разу повезе?

Спеціально для Еспресо

Про автора. Андрій Сайчук, журналіст, телеведучий

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів