5 липня 2022 року 36-річний заступник голови Всеукраїнського об’єднання "Свобода" Андрій Іллєнко вступив у лави Нацгвардії України. Наразі воює у батальйоні "Свобода" бригади "Рубіж". На Донеччині з ним поспілкувався кореспондент Еспресо Артем Лагутенко.
Розкажіть, будь ласка, про батальйон та ситуацію на передовій.
Батальйон має дуже багату бойову історію. Він починався з самого початку повномасштабного вторгнення як суто добровольчий підрозділ. Тобто він формувався на початку на основі нашої партійної організації "Свободи" в місті Києві. З активістів, з прихильників. Потім до нас почали долучатися уже дуже багато людей просто буквально з вулиці. Знайомих і так далі. І батальйон - тоді ще у форматі добровольчого формування територіальної громади - брав участь в обороні Києва, у боях в Ірпені, в боях на Баришівському напрямку на лівому березі. У звільненні Бучі та Гостомеля і так далі. Після того як оборона Києва завершилася, після того як москалів відігнали від Києва, батальйон став частиною Нацгвардії, а саме 4-ї бригади оперативного призначення Національної гвардії "Рубіж", і вирушив на бойову роботу в Рубіжне - місто Рубіжне Луганської області, де пройшов надзвичайно важкі бої. Потім були так само надзвичайно важкі бої у Сєверодонецьку, у Лисичанську. Потім була якраз минулого літа, у другій половині літа, надзвичайно важка бойова кампанія в населеному пункті Зайцеве Бахмутського району.
Зараз ініціатива на цьому напрямку за українськими силами. І, власне, все має згідно з планами іти до того, щоби орків знищити. Але не будемо забігати наперед, тому що це війна, це важка війна. І я не люблю давати якісь попередні прогнози, якось завищувати очікування і так далі. На тому напрямку, де стоїть наш батальйон, дуже важкі бої. І було декілька раз спроби якраз ворожого наступу на наші позиції з використанням танків, з використанням іншої броньованої техніки, авіації, гелікоптерів. Я про артилерію всіх видів взагалі мовчу. Це само собою зрозуміло. Але хлопці втримали позиції, хлопці знищили ворожу бойову техніку. Не дали ворогу просунутися.
Зараз от ми знаходимося, хлопці, які безпосередньо зараз вийшли з бойових, з лінії фронту, відбувається певна внутрішня ротація. І ті хлопці, які відпрацювали, вони зараз знаходяться в резерві. І навіть тут, знаходячись у резерві, недалеко від лінії фронту, продовжують проходити навчання, тренування, удосконалення своїх навичок. І готові в будь-який момент заступити на безпосереднє виконання бойових задач на лінію фронту.
Пане Андрію, з огляду на той напрям, де ваші хлопці стоять, я так розумію, що вам доводилося зіштовхуватися з ворожими підрозділами не тільки регулярної армії РФ. Але це напевно були й "Вагнер", і терористи "ДНР", "ЛНР". Чи можете Ви якось диференціювати ефективність цих ворожих з’єднань?
"Вагнер" - так. Тому що "Вагнер" - це була якраз основна сила на Бахмутському напрямку, коли ми працювали взимку цього року і минулого. Ну що сказати про "Вагнер"? "Вагнер" добився, треба це визнати, певної ефективності завдяки двом речам. Перша: людожерській внутрішній політиці, скажімо так. Тобто там реально йдуть розстріли за будь-яку незгоду. Розстріли за невиконання наказу, розстріли за будь-що. І це в їхній російській системі координат працює. Тобто вони реально йдуть в атаку, бо вони розуміють, що тільки він рипнеться, його одразу застрелять. Тобто це такі суперрепресії. І по-друге, це абсолютна байдужість до втрат. Тобто я розумію, що і в регулярній російській армії в принципі всім плювати на втрати. Але все-таки там є мінімальне розуміння, що можуть напевно покарати командира, якщо у нього якісь аномальні втрати. По їхнім міркам. Або, умовно кажучи, буде хтось питати за цих солдат. Є якісь родичі, які будуть порушувати питання, де вони, що вони й так далі. А з точки зору "Вагнера", їм плювати взагалі. Вони набирали зеків, вони їх гнали у ці "м’ясні штурми". Вони там десятками тисяч лягали. І їм було абсолютно байдуже. Так, у них там не тільки зеки. У них там є і найманці професійні, якщо так можна сказати. Але вони йшли у другій, третій хвилі. Тобто перша хвиля — це завжди були оці "м’ясні штурми" зеками. А стосовно деенерівців, еленерівців, їх використовує російське командування як гарматне м’ясо. Як абсолютне гарматне м’ясо. Тобто вони всіх використовують як гарматне м’ясо, але їх особливо. Тобто їм їх не жаль взагалі.
Поки Захід вирішував, скільки й коли нам дати допомоги, росіяни вибудовували кілька ліній оборони та все заміновували. Міг би західний світ нам дати допомогу раніше і чи допомогло б це нам сьогодні із контрнаступом?
Та безумовно. І насправді почнімо з того, якщо ми беремо 1990-ті й 2000-ні роки, то Україна роззброювалась. Ми віддали ядерну зброю, ми віддали дуже багато іншої зброї. Ми знищили власну стратегічну авіацію. І дуже багато інших видів озброєння, які власне дуже нам би зараз знадобилися. І в тому числі давайте не будемо лукавити, і Захід теж це підтримував, це роззброювання. Тому вони нам частково винні, насправді. І якби звичайно допомагали нам з 2014 року так, як хоча б допомагають зараз, то я думаю, все б пішло зовсім по-іншому. І війна з 2014 року йшла б зовсім по-іншому. Але не будемо заходити у дебрі. Зрештою, давайте не будемо забувати, що й у нас було багато проблем. І у нас були президентами різні люди такі, як Янукович, які продавали Україну москалям. І так далі. Наша політика призводила до того, що ми втрачали боєздатність, обороноздатність. І тут нема на кого "пєнять". Тут винні власне ті люди, які в Україні обіймали посади та приймали ці рішення. А якщо говорити про сьогоднішній день, звичайно хотілося б, щоби нам не дозовано давали цю допомогу. А давали одразу і в тих кількостях, які потрібно. Але знову ж таки, я розумію, наскільки це складний політичний процес. Я розумію, що наша дипломатія працює і робить все можливе для того, щоби добиватися цих поставок. І звичайно, якби у нас ті ж самі F-16, наприклад були з самого початку повномасштабного вторгнення, я вже не говорю про 14-ий рік, то сьогодні було б набагато легше пробивати ворожу оборону.
Особливо після Харківського контрнаступу, одним з основних постачальників зброї в Україну стала Російська Федерація, залишивши надзвичайно велику кількість боєприпасів і техніки. Чи це ще є, наприклад, у вашого батальйону і чи ви використовуєте тепер це проти росіян?
Звичайно. Є трофейна техніка, є трофейні боєприпаси. Є трофейна зброя. Це нормально абсолютно. І це все працює сьогодні на українську перемогу. Теж треба розуміти, що, скажімо так, дійсно це парадоксально звучить, найбільше поставок зброї для української армії в такий дивний спосіб зробила Російська Федерація. Був навіть трофейний такий автозак. Реально. Коли оця росгвардія наступала на Київ, вони ж їхали на автозаках реально. І в автозаках лежали оці щити, дубинки, парадна форма. Тобто вони реально думали, що вони приїдуть в Київ, дубинками всіх розженуть, посадять в автозаки, а потім будуть парад на Хрещатику робити в парадній формі. Так вот один із цих автозаків напевно досі використовується в інтересах української армії.
Публікація створена за підтримки Європейського Фонду за Демократію (EED). Зміст публікації не обов'язково відображає думку EED та є предметом виняткової відповідальності авторів