Англомовний дубляж і хабарники у вишиванках: що спільного?

Вражаюче у контексті дослідження прихованих колоніальних комплексів. Бо основних аргументів два. Перший  — через незнання англійської мови основною масою населення ми не можемо бути повноцінними членами ЄС. Друге — виявляється, залишати український дубляж — це потурати смакам "міщанства", яке "хоче тільки розваг".

Промовчу, що другий аргумент майже повністю риторично покривається з риторикою "русской интеллигенции", яка на повірку виявилася неспроможною дати собі раду в умовах, коли це "міщанство" замість створення матеріальних цінностей зайнялося обороною власного майна і життя від оспівуваного нею ж "глубинного народа". І ця безпомічність разом з тим, що Євген Маланюк назвав "оранжерейною квіткою" серед болота "русская интеллигенция" в масі своїй зберегла донині — що чудово демонструє поведенція "русской демократической оппозиции".

А ось поведенція частини українського освіченого класу демонструє той самий задавнений страх опинитися на нижчому щаблі соціальних авансів і той таки страх визнати те, що причина цієї штучної "нижчості" - це саме активна національна ідентичність. Бо саме це було причиною того, що українська мова протягом більшої частини тривання СРСР оголошувалася "колхозной", "сельськой" і тому подібне. І це в кращому разі, бо в гіршому — вона ставала "бандеровской", а її користувач  — ризикував піти в табори за "український буржуазний націоналізм".

Як видно, базовий принцип такої "культурної політики" настільки в’ївся мешканцям багатьох великих міст Центральної та Східної України, що у світі, де немає "великої" наднаціональної мови, яка перекриває усі інші "національні", їм незатишно. І після того, як російська перестала бути мовою "прогресу" і "прогресивних класів", а зараз перестає і бути "городською", їм терміново треба заповнити лакуну. І вони заповнюють її англійською.

І тут хочеться нагадати іншу огидну манеру частини того ж освіченого класу —  мантру "україномовність і вишиванка не гарантія доброчесності". Востаннє ця неймовірно глибока думка виринула після того, як члена "Свободи" з-поміж керівництва Тернопільської області спіймали на хабарі. Я не є прихильником цієї партії, аж ніяк, але ризикну припустити, що питання не в факті україномовності та носіння вишиванки фігурантом. Питання у, так би мовити, специфіці нестатутних економічних відносин. Яка формувалася в умовах тиску отих самих, які одночасно вважали україномовність ознакою страхітливого "буржуазного націоналізму".

Обидва кейси демонструють логіку: "якщо українець, україномовний і так далі — значить з підвищеною ймовірністю зацофаний провінціал, хабарник і т д.". Список і синонімічні ряди можна продовжити. Той факт, що цієї збіжності логіки у двох паралельних кейсах не зауважив, здається, ніхто, говорить про задавненість постколоніального комплексу. Який уже став настільки непомітним, що виглядає майже добрим тоном. У всякому разі, такого роду мудрості вважається за можливе виголошувати публічно.

Що ж, доведеться нагадати кілька прописних істин.

Насамперед добра гуманітарна освіта передбачає добре знання власної національної мови, мови міжнаціонального спілкування і принаймні двох національних мов Європи.

Ця модель була основною в Україні до більшовиків. На доказ  — можна переглянути біографії наших літераторів і громадських діячів, як з Наддніпрянщини, так і з Галичини. Крім того, добра освіта передбачає вміння послуговуватися етикою честі. У колізіях з хабарниками у вишиванках це означає не нарікання, що вишиванка не вберегла від недоброчесності, а логіки  - "то ти, лайдаку, Україну ганьбиш?". Мені таке чути доводилося і досі не можу вийти з дива, як то так, що рівень розуміння, доступний вихідцям з галицького села, недоступний панству з великих міст з добрими університетами за спиною.

Спеціально для Еспресо.

Про авторку: Олеся Ісаюк – історик, докторка гуманітарних наук, наукова співробітниця Центру досліджень визвольного руху та Національного музею-меморіалу "Тюрма на Лонцького", дослідниця нацистських і совєтських репресій у XX столітті.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.