Аргументи диявола

У повісті Івана Франка "Для домашнього огнища" (1892) дружинонька  офіцера, який поїхав у тривале відрядження, разом із колежанкою організовує бордель. Вона виправдовує цей  аморальний вчинок  тим, що затіяла свій бізнес задля блага родини й не зраджувала чоловікові

Акурат подібну ситуацію ми спостерігаємо в середовищі постколоніальної української інтелігенції, яка намагається виправдатись за своє колаборантство, не бажаючи порвати остаточно з культурою агресора. Це все триває ще з 1990-х, і щоразу викликає збурення в суспільстві. Потім буря стихає, і все починається знову. От я й пропоную добірку аргументів на тему: "Чому українська культурна еліта продовжує працювати з Росією в умовах війни".

Заборона на ввезення  книжок, виданих у Росії:

• Що  я тепер  буду читати? Звідки я дізнаюсь, що відбувається в сучасній російській літературі? У кого я буду вчитись, з кого брати приклад? (укр. письменник).
• Я раніше могла замовляти собі книги російських православних філософів, а тепер не можу. Я пропаду, рятуйте! (укр.письменниця).
• Людоньки, порадьте, як мені оплатити скани з російської бібліотеки? Нічого такого, я  лише дослідник української літератури (український письменник).
• Книжковий  ринок обвалиться! Ми банкрути! (книготорговець).

Вилучення російських книг із бібліотек:

• Варвари!!! Це ж класика, що вона винна? (книголюби та букіністи).
• Цілий світ захоплюється Чеховим, Толстим, Достоєвським, а ви, як фашисти, викидаєте їх у смітник (українські інтелектуали).
• Культура вище політики (виття на болотах).

Вилучення російської літератури зі шкільної програми:

• Ой, а може лишимо Булгакова, він же з Києва і геній? А можна ще Чехова та ІльфаПетрова, ну, будь ласочка! (міністерство освіти)

Переклади на російську:

• Хай російські дітки прочитають про моїх котиків, може, добріші будуть! (українська письменниця).
• Ми витіснимо російськими перекладами наших геніальних творів російську літературу. Це так круто. Нащо бідним шотландським студентам мучитись і вивчати ще й українську мову? (ансамбль українських письменниць).

Повна відмова від культурних контактів з росіянами та спільних дискусій під час війни:

• Я геній, мені дозволено. А ви заздрісники й дикуни (український письменник).
• Якщо ми підемо, то замість  нас будуть виступати росіяни. Ми опинимось поза межами цивілізації. Ми втратимо можливість впливати на думку Заходу і програємо війну (хор українських інтелектуалів).
• Ви антисеміти, будьте прокляті навічно! (українська поетеса).
• А з тими, хто проти війни, можна? Вони ж емігрували, вони так само жертви війни як і ми (голос із гальорки).
• Рано чи пізно доведеться домовлятись, не можна так різко. Не опускаймося до їх рівня. Ми ж культурні люди (українські експерти).
• А яке ваше собаче діло, що ми поїхали на фестиваль до Петербурга? Може, ми революцію там хочемо зробити, вдарити з "Аврори" по Зимовому палаці? (делегація з України).

Популяризація української літератури за кордоном:

• Держава не має грошей, у нас же війна (міністерство культури).
• Українська література убога, нема що читати (експерти й критики).
• Українська книга наразі конкурентно неспроможна (видавці).
• Що? Оте село, хуторянство? ! Куди з ними до Європи? Та нас кури засміють! (критики).
• До 2014 року: Шевченко і Франко – графомани. Після 2014-го: "Вони, звісно, великі письменники, але в межах України. Після 2022 року: "Вони генії, але не перекладні" (експерти, історики української літератури).
• Мене популяризуйте, мене! Більше нема нікого, навіть не шукайте (патріархи та моральні авторитети).

Мовне питання:

• Львів також культурне місто. Можем і парусскі! (львівські інтелектуали у 2014 році).
• Англійську  вивчати з ясел! (влада).
• А он у Канаді, Швейцарії не одна державна мова. Ага, і в Ізраїлі арабська друга державна (культурний планктон).
• Ми ж європейці, мусимо знати англійську (влада).
• Ви порушуєте права російської меншини! Вас треба під суд!

І що цікаво. При найменшому послабленні уваги до подібних висловлювань, втрати пильності  їхні автори починають знову промацувати ґрунт і кидати в нього насіннячко, бо це, зрештою, їхній хліб. Страшно уявити, що буде після перемоги. Та що буде? Скажуть: "Ми перемогли! Ми!!!".

Спеціально для Еспресо.

Про авторку: Галина Пагутяк, письменниця, лауреатка Національної премії імені Тараса Шевченка.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.