Чи перестріляє “Гіацинт” “Богдану”, або як Росія вдосконалює свою зброю

Нова стара російська гармата кодифікується росіянами як 2С44 “Гіацинт-К”. Це і є фактично "моторизована" версія старої радянської причіпної гармати 152-мм 2А36 “Гіацинт-Б”.

В чому різниця? 

радянська причіпна гармата “Гіацинт-Б”, фото: wikipedia

Як “Гіацинт-Б” став “Гіацинтом-К”

Росіяни зняли артилерійську частину (ствол, противідкатні пристрої та механізми наведення) з колісного лафета, який тягала вантажівка, і встановили безпосередньо на вантажне шасі БАЗ-6910-027. Так Гіацинт-Б, тобто, той, що перебуває на буксирі, став Гіацинтом-К, тобто, колісним. 

Що це дало нашому ворогові? 

“Гіацинт-Б” потребував  багато часу на розгортання, оскільки гармату треба було відчепити, розкласти станини, а потім знову причепити, щоб втекти. “Гіацинт-К” працює за принципом бий-біжи: розрахунок може відкрити вогонь через лічені хвилини після зупинки і так само швидко залишити позицію.

Як цього було досягнуто? За рахунок, так би мовити, технологічного “омолодження”. Хоча сама гармата (ствол калібру 152-мм) залишилася тією самою розробкою 70-х років, у версії ”К” додано АСУВ, тобто, автоматизовану систему управління вогнем. Бортовий комп'ютер і цифрові засоби зв'язку дозволяють отримувати координати цілей безпосередньо від дронів та автоматично вираховувати дані для стрільби. Також з'явилась супутникова навігація для точного позиціонування гармати на місцевості.

“Гіацинт-К”, фото: livejournal

Іншими словами, “Гіацинт-К” — це не принципово нова гармата з новими балістичними можливостями, а спосіб зробити стару, але потужну гармату “Гіацинт-Б” мобільною та сучасною для умов сучасної контрбатарейної боротьби.

 Чому це було “вимушене” вдосконалення? Оскільки Росія не  виробляє нові стволи для “Гіацинтів” (виробництво припинено у 1993 році), вони вирішили брати старі гармати зі складів зберігання та ставити їх на нові шасі. Це була спроба РФ швидко отримати аналог французьких CAESAR або українських “Богдан”. Однак, зрозуміло, росіяни спробували поєднати цю “вимушеність” з посиленням та вдосконаленням радянського збройного витвору. 

Що з того вийшло? 

Чим "Богдана" відрізняється від оновленого “Гіацинта”?

Обидві гармати, українська САУ 2С22 "Богдана" та російська 2С44 “Гіацинт-К”,  є колісними артилерійськими системами. Але відрізняються принципово.

Калібр та боєприпаси.

“Богдана” використовує натівський калібр 155 мм. Це відкриває доступ до широкої номенклатури західних високоточних снарядів (Excalibur, SMArt 155) та касетних боєприпасів.

“Гіацинт-К” залишається в радянському калібрі 152 мм. Хоча він використовує потужну гармату 2А36, він обмежений радянськими/російськими типами снарядів, включаючи кореговані “Краснополь-М”. 

Дальність стрільби

“Богдана” забезпечує дальність до 40–42 км звичайними снарядами з донним газогенератором (HE-BB). Спеціальні версії (наприклад, причіпна “Богдана-Б”) мають дальність близько 30 км.

САУ 2С22 "Богдана", фото: 47 ОАБр

“Гіацинт-К” стріляє звичайними снарядами на 30,5 км, а активно-реактивними — до 33–40 км. Таким чином, “Богдана” має перевагу у дальності при використанні стандартних далекобійних боєприпасів. 

Шасі та мобільність

“Богдана” встановлюється на різні шасі (MAZ-6317, Tatra T815-7). Новітня серія з 200 одиниць, що надходить у 2026 році, використовує німецьке шасі Mercedes-Benz Zetros.

“Гіацинт-К” базується на російському восьмиколісному шасі БАЗ-6910-027 “Вощина”. Воно важче (загальна маса установки близько 32 тонн). 

Автоматизація та походження

“Богдана” розроблена як сучасна цифрова система з автоматизованою системою наведення та (в нових версіях) автоматом заряджання.

“Гіацинт-К” є “гібридною” системою, де стару причіпну гармату 2А36 встановили на вантажівку. Це робиться для швидкого поповнення втрат, але система має менший рівень автоматизації порівняно з повноцінними сучасними САУ.

Нарешті, які масштаби здобуло російське вдосконалення радянської гармати? 

Скільки “Гіацинтів” з літерою “К” матиме Росія?

 “Гіацинт-К” офіційно не прийнята на озброєння ЗС РФ, хоча з 2025 року вже постачається у війська. Фактично йдеться про дослідно-серійне розгортання.

У межах державного контракту на потужностях АТ “Центральний науково-дослідний інститут “Буревестник” (Нижній Новгород) у 2026 році заплановано виробництво 36 одиниць “Гіацинт-К”.

При цьому ще у 2025 році російська сторона планувала виготовлення 18 одиниць цих гармат. Загальна вартість замовлення оцінюється приблизно у 243 млн рублів, що свідчить про відносно невисоку ціну рішення — за рахунок використання старих артилерійських частин.

За наявними даними, збиратимуться ці 36 машин на потужностях ТОВ "ОВК" (Омськ). Термін виконання робіт - лютий–серпень 2026 року, після чого артилерійські частини монтуватимуться на базі інституту “Буревестник”.

До вже згаданих технічних характеристик “Гіацинта” варто додати, що в боєкомплекті, який пересуватиметься разом з гарматою буде 20 пострілів, а бойовий бойовий розрахунок становитиме 5 осіб.

Якою буде реальна роль “Гіацинта” на  полі бою? Росіяни акцентують увагу на  вдосконаленні програмного забезпечення та інтеграції гармати в автоматизовані системи управління типу “Кругозор”, а також заявляють про сумісність із засобами застосування керованих артилерійських боєприпасів.  Якщо всі ці ідеї буде реалізовано, звісно, для України ці новини означатимуть посилення ворога та необхідність протидіяти новій зброї. Надії вселяє те, що у березні 2025 року з'явилися відеодокази ураження “Гіацинта-К” українськими дронами та артилерією. А також той факт, що навіть із цими доопрацюваннями “Гіацинт-К” залишається модернізованою радянською системою з її болючими місцями. 

“Гіацинт-К”, фото: tvspb.ru

Крім того, Росія навряд чи зможе розгорнути сотні “Гіацинтів-К". Йдеться, як бачимо, про десятки установок, які посилять окремі артилерійські підрозділи та дозволять ворогу зберігати дальнобійні можливості у калібрі 152 мм. Водночас за рівнем автоматизації, боєприпасів і перспектив розвитку українська “Богдана” з натівським калібром та західною логістикою, як бачимо, має стратегічну перевагу. В цьому сенсі  “Гіацинт-К” є прикладом того, як Росія намагається воювати ресурсами минулого. Україна ж має зробити все можливе, щоб протиставити цьому ресурси майбутнього. 

Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (CDI), проєктом, який об’єднав українські аналітичні та дослідницькі організації та спрямований на посилення інформаційної підтримки й аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики.