Омер Лайпан: Черкес, який воює на боці Росії, — зрадник власного народу

Інтерв’ю відбулося в межах проєкту ГО PR Army "Стерті історії", що досліджує депортації різних нацспільнот в Російської імперії та СРСР, за підтримки Європейського Союзу в рамках програми House of Europe.

–  Омере, вітаю з Києва і дякую, що знайшли час для розмови. Тож пропоную розпочати з Ізраїлю: від коли там існує черкеська діаспора, зокрема в Кфар-Камі та Реханії?

– Історія черкесів на Близькому Сході не починається з XIX століття — якщо згадати мамлюцький період XIII століття, то ми теж бачимо присутність черкесів у цьому регіоні. Проте саме ці два села в Ізраїлі — Кфар-Кама та Реханія — були засновані наприкінці 1870-х років. Існувало також ще одне поселення з арабською назвою, яке згодом розселили через епідемію холери, тож сьогодні в Ізраїлі залишилися лише два ці села. Кфар-Кама є більшим за кількістю мешканців і населене виключно черкесами. У Реханії громада менша, і поряд із черкесами там живе частина арабського населення (ред. — нині черкеська діаспора в Ізраїлі налічує близько 5 тисяч осіб). Черкеси потрапили на ці території після геноциду, вчиненого Російською імперією під час російсько-кавказької війни, що тривала з 1763 до 1864 року, 101 рік. Війна розпочалася з вторгнення на землі кабардинців і спорудження фортеці в Моздоку, а завершилася парадом перемоги в Красній Поляні (аулі Кбаада) у 1864 році. Внаслідок цієї війни черкеси зазнали масового витіснення й були розселені по різних частинах Османської імперії. Саме звідти, пройшовши через Балкани, до Ізраїлю прибули черкеси, що походять з убихів та абадзехів.

мечеть у черкеському селі Кфар-Кама, Ізраїль, фото: gettyimages

– З якими викликами зіткнулися черкеси в Ізраїлі після проголошення незалежності країни? Як до них ставилися євреї? Наскільки я знаю, черкесам надавали одразу громадянство.

– Якщо говорити загалом, то було так: черкеси, як мешканці цієї території, визнавши державу Ізраїль, автоматично отримували громадянство. Згодом вони самі навіть подали прохання, щоб їхні чоловіки служили в Армії оборони Ізраїлю. Тут є одна особливість: жінки до сих пір не зобов’язані служити, а чоловіки зобов’язані — якщо вони не одружені й не мають дітей. Бо якщо народ стоїть на межі зникнення, то кожна дитина має величезне значення. І коли в чоловіка вже є сім’я, його головний обов’язок — дбати про дітей. Що ж до викликів, то перед черкесами вони були такими самими, як і перед єврейським народом. Наші народи добре знали одне одного не одне тисячоліття. Обидва пережили вигнання, обидва — страшний геноцид. І хто, як не черкеси, розуміли, що це таке, і могли простягнути руку допомоги. Є багато підтверджень того, як черкеси рятували євреїв під час Другої світової війни на Кавказі, а також допомагали пробиратися на територію тодішньої підмандатної Палестини. Черкеси дуже гармонійно влилися в суспільство. Їх неможливо відрізнити від інших ізраїльтян: вони живуть і виглядають цілком світськи. Більше того, ізраїльтяни із задоволенням приїжджають за покупками у черкеські села, особливо в шабат, коли більшість магазинів зачинені. Це дуже хороший приклад інтеграції.

"Для черкесів Ізраїль — єдина держава, де вони можуть жити, адже Росія не дозволяє їм репатріюватися на рідну землю"

 –  А якщо говорити про співіснування з арабським населенням?

– Враховуючи, що переселення черкесів відбувалося на території Османської імперії, яка на той час контролювала значні землі, заселені арабами, можна уявити, як зустрічали черкесів "брати по вірі". І, можливо, це здивує, але іноді саме від них черкеси стикалися із запеклим опором — через те, що їх заселяли на вже зайняті землі. Якщо говорити про сучасність, ізраїльські араби цілком інтегровані в життя країни. Багато з них служать в армії, працюють лікарями, вчителями, юристами, інженерами. Це стосується як християн, так і мусульман, а також друзів (ред. — етонорелігійна меншина, яка розмовляє арабською мовою). На цьому фоні нинішні стосунки між ізраїльськими арабами та іншими громадянами цілком нормальні. Якщо ви запитаєте будь-якого араба в Ізраїлі, чи хотів би він переїхати в Йорданію, Єгипет чи так звану "нову Палестину" (ред. — у світлі визнання низкою країн держави Палестина), більшість відповість негативно. Ізраїль — це демократія на Близькому Сході, зі усіма наслідками, які з цього випливають. Якщо комусь не подобаються радикально праві висловлювання — це лише ознака демократії. Так само, як і радикально ліві висловлювання, які теж звучать.

 – До речі, як саме права черкесів відображені в ізраїльському законодавстві?

Краса демократії полягає в тому, що всі громадяни в принципі рівні. А для тих, хто з певних причин не відчуває цієї рівності, існує програма "зворотної дискримінації". Це коли встановлюються квоти (ред. — на посади в міністерствах, відомствах та різних установах) для черкесів, друзів та інших національних меншин. Що стосується законодавства: був визнаний День геноциду черкеського народу 21 травня. Крім цього, в Ізраїлі існує система "дня на вибір" — люди можуть самостійно визначити собі ще два додаткові вихідні, окрім загальноприйнятих, відповідно до свого віросповідання та переконань. У День пам’яті жертв геноциду черкеси обов’язково організовують заходи, в яких беруть участь й ізраїльтяни. Більше того, участь у них є напівофіційною: представники держави приїжджають на поминальні церемонії.Тому що склалося так, що деякі черкеські старійшини свого часу могли служити разом, наприклад, із такими людьми, як Егуд Барак чи з деякими іншими міністрами оборони. Тож ці високопосадовці можуть спокійно пересуватися Кфар-Камою, а їхні охоронці спілкуються з місцевими, серед яких мають теж знайомих. Це насправді унікально: я не бачив ніде такої близькості між народом і владою, як в Ізраїлі. І ще один цікавий момент: як у євреїв, так і у черкесів немає звертання на "Ви" — це відображає рівність і близькість у стосунках.

Черкеси в традиційному одязі в Кфар-Камі, фото: wikipedia

 –  Як війна Ізраїлю з терористичною організацією ХАМАС у Газі впливає на життя черкеської громади?

Черкеси так само служать в армії, так само зіштовхуються з терористичними загрозами і стежать за новинами. Вони займають високі посади, навчаються в університетах і добре розуміють, що відбувається. У них немає "рожевих окулярів" чи ілюзій, як це іноді спостерігається у прихильників пропалестинського руху в інших країнах, наприклад, у Туреччині чи Йорданії. Вони нікуди не виїхали. Трагедія 7 жовтня 2023 року  — вбивство бойовиками ХАМАС понад 1200 людей та захоплення великої кількості заручників — не змінила їхнього ставлення до країни. Ізраїль бореться за своє існування. Для черкесів Ізраїль — єдина держава, де вони можуть жити, адже Росія не дозволяє їм репатріюватися на рідну землю.

    "Йде дискредитація в діаспорах тих, хто хоче підтримати Україну, і залякування населення: мовляв, будьте обережні, Росія все ще тут, цей „слон“ ще великий".

– Якщо говорити про російсько-українську війну, як її бачать черкеси? І чи вірите ви у можливість повернення на свою історичну батьківщину у разі повалення режиму Путіна та розпаду Росії?

– Я можу сказати лише, як це відчуваю особисто. Ви не можете сказати, що забули минуле, якщо всередині відчуваєте біль у грудях. У черкесів зростає усвідомлення того, що вони не стануть ні нацією, ні народом, ні державою, поки не матимуть своєї території, на якій будуть володарями власних доль. Щодо ставлення до України у цій війні — висновки можете зробити самі. Черкесія, яка пережила геноцид і пройшла всі ті самі етапи, мала лише одну відмінність: у нас не було "Нептунів" (ред. —  береговий ракетний комплекс). Ми не могли відбити напад із моря, а саме з моря методично руйнували наші укріпрайони і села. У записках російських генералів зазначено, як вони просувалися, спалювали села одне за одним, скільки людей убито, скільки скота вигнано, скільки посівів знищено.Тому кожен черкес розуміє правильність гніву українців і боротьби України. Більше того, я знаю, що більшість черкесів, навіть якщо не висловили це вголос, серцем сприйняли визнання геноциду черкеського народу Україною як жест історичної справедливості. Усі бачать зараз, на прикладі вашої країни, як відбувався геноцид у нас — і це все те саме, що сталося 200 років тому.

– Тобто для вас у діях Росії нічого нового?

– Саме так. Вона підкорює народи, манкуртизує їх, змушує підкоряти інші народи, задурює мізки тим, що ви "величні" і можете знищувати інших. Усі методи ведення пропаганди, так звані міністерства доносів і брехні — все це застосовується. Як у романі "Дата Туташхіа" грузинського письменника Чабуа Аміреджибі: там був цілий відділ, який поширював чутки про народних героїв, ніби вони гвалтівники, вбивці й грабіжники, щоб у народі посіяти обурення та неприйняття. Все те ж саме ми бачимо й сьогодні. Тому черкеси знають, про що йде мова, і розуміють, куди все рухається. Єдине, що вони не можуть прийняти активної участі в боротьбі проти цього, бо в діаспорі запущені різні наративи.

– Наприклад?

– Наприклад, турецька діаспора черкесів практично вся знаходиться під впливом спецслужб РФ через своїх представників. Міжнародна черкеська асоціація фактично є філіалом ФСБ, і незалежно від того, хто бере участь — з якої країни — усі розуміють, на що вони погоджуються. І потім ніхто не зможе сказати, що не знав, про що йде мова. Саме через це нівелюються всі зусилля на підтримку України. Йде дискредитація тих, хто намагається допомогти, і залякування населення: мовляв, будьте обережні, Росія все ще тут, цей "слон" ще великий. Навіть якщо ви маєте рацію, вас можуть розчавити. Міжнародна черкеська організація консолідувала черкеський рух у світі, але головування там було захоплене. Зараз черкеси починають це усвідомлювати, особливо молодь. Але, знову ж таки, із різним відтінком: у Туреччині переважає пропалестинська позиція, а ізраїльтяни просто не розуміють, як можна бути настільки недалекими й недалекоглядними в цьому питанні.

– А як щодо черкесів, які живуть у Росії? Знаєте таких, хто пішов на війну проти України? І як ви до цього ставитеся?

Я таких знаю… ( паузa ). І хочу за це вибачитися. Для мене це — консолідація з найгіршим злом. Це абсолютно неприйнятно. І, до речі, таке негативно сприймається всіма черкесами: вони кажуть — не говоріть нашою мовою, не носіть наш прапор, якщо таке відбувається. Ці люди воюють за армію, що знищила їхніх предків і вчинила геноцид над їхньою країною, якої більше немає вже 160 років. Таке виправдати неможливо. Черкес, який побачить іншого черкеса, що воює на боці Росії, сприйматиме його як зрадника власного народу. Перше, що я зробив, — звернувся черкеською мовою: не беріть участі в геноциді, який Росія вчиняє в Україні. Те саме зробив Ібрагім Яганов (ред. — керівник руху "Вільна Черкесія") та інші представники черкеського народу. Це все було видно ще в 1999 році: я пам’ятаю вибори та переобрання Єльцина і фальсифікації, які відбувалися. Тоді в мене зруйнувалася віра в російську державу, а з приходом Путіна — віра зникла у все інше. 

керівник руху "Вільна Черкесія" Ібрагім Яганов, фото: freeeurasia

– І все ж, що з цим робити? Адже мова йде не лише про черкесів у складі Росії, а й про інші нацменшини, які, хоч чи не хоч, воюють не лише проти українців, а нерідко й проти представників своїх же національних спільнот, які проживають в Україні.

– Намагатися зберегти себе. Зберігати тверезість розуму, протистояти злу. Черкеси, які проживають у Росії, як і більшість інших народів, інертні, безсильні, безправні. Вони — така ж "сіра маса", як і всі інші. Наше покоління черкесів ще не зовсім готове; у нас досі сидить завчена безпомічність. Ера інтернету трохи підняла національну самосвідомість, але вони ще не зрілі. На цей момент ці народи не мають досвіду політичної боротьби та політичної конкуренції. Тому я кажу лише про молоде покоління, яке не пам’ятає СРСР — тільки вони зможуть щось змінити. У нашого покоління з’явиться держава лише тоді, коли доля піднесе нам певний шанс — "пару лебедів конкретного кольору" у конкретну країну, і ми отримаємо подарунок долі, як і всі інші народи. Але уявити, що тоді відбуватиметься на Кавказі, де проживає понад 50 етнічних груп, які не мають досвіду терпимості до політичних опонентів, важко, і це навіть лякає. Утім, потрібно продовжувати підтримувати Україну та ЗСУ. Бо це має бути перемога не лише над імперією, а й над злом.