Путін хоче перемир’я? Для України це пастка 

Заяви Володимира Зеленського про присутність Росії на "другому саміті миру" теж бентежать. Адже для переважної більшості українців перемовини з Росією дорівнюють здачі національних інтересів і означають лише відтермінування нової агресії. Тому що мета Москви незмінна при будь-якій владі: знищення Української держави та української нації. Доказів цього більш ніж достатньо в історії і в сьогоденні.
Переважна більшість українців підтримує боротьбу до перемоги, тобто відновлення територіальної цілісності нашої держави, включно з Кримом та окупованими територіями Донеччини і Луганщини. На думку українців, Україна має отримати членство в ЄС і НАТО, щоб наступні покоління не повинні були боротися з тим самим ворогом.

Трамп як game changer для Путіна 

Чому я наголошую на цих аксіомах? Раніше я писав про бажання Путіна заключити перемир’я сьогодні й на будь-яких умовах. На думку багатьох коментаторів, це звучить занадто оптимістично, бо на фронті йдуть тяжкі бої, Сили оборони України вимушені залишати чергові села, знищена половина енергетики, а допомога від союзників йде занадто повільно. 

Ми вже знаємо, що Україну не запросять до НАТО під час саміту у Вашингтоні (9-11 липня). А це могло б вплинути на перспективу завершення війни, бо в Кремлі нерішучість Півнчноатлантичного Альянсу сприймають як шанс досягнути всіх цілей "спеціальної воєнної операції". Ще одне занепокоєння: Трамп може перемогти на президентських виборах, а тоді з’явиться непевність щодо продовження підтримки України, натомість будуть виклики щодо його спроби "закінчити війну в один день".

Фото: Getty Images

На "проблемі Трампа" сфокусую увагу бо вона прямо стосується намагання Кремля заключити перемир’я вже сьогодні. Виступаючи на пресконференції в столиці Казахстану Астані (4 липня), Путін сказав: "Те, що пан Трамп як кандидат у президенти говорить, що він готовий і хоче зупинити війну в Україні, ми сприймаємо досить серйозно".  

Для російського диктатора повернення до влади Трампа, це справжній game changer – чинник, який змінить правила гри. На наше щастя, не все буде так просто і черговий раз "цар" може фундаментально помилитися в своїх розрахунках. 

Почнімо з констатації, що за вікном 2024 р., а не 2016 р., коли своїми словами і діями Дональд Трамп шокував Європу і світ. Упродовж минулих чотирьох років США, ЄС, ввесь Захід і Україна зробили багато, щоб підготуватися до його другої каденції. 

Не бачу сенсу боятися чергової зустрічі Трампа тет-а-тет з Путіним, під час якої вони нібито можуть поділити світ на двох як наслідок "нової Ялти".     

З декількох причин Трамп вже не зможе шантажувати європейців перспективою виходу Америки з НАТО ("забратися з Європи"). Формально це ініціювалося для заохочення більших вкладень Європи у власну безпеку, а фактично – для отримання зручного приводу вийти з Альянсу, щоб віддати Європу на поталу Росії. Розрахунок полягав у тому, що Москва в такому разі розірве союз Пекіном, який залишається головним ворогом Трампа і ключовим геостратегічним конкурентом США.   

Чому США не підуть з Європи? 

По-перше, європейці готові до такого сценарію. Вони поволі, проте наполегливо збільшують свої оборонні бюджети, відновляють продукцію військово-промислового комплексу і допомагають Україні. Майже всі держави в Європі зрозуміли, що наша стійкість і націленість на перемогу – це найбільш надійна гарантія їхньої власної безпеки. 

Якщо раптом Трамп скаже європейцям, що "Америка йде", то у відповідь почує: "Що ж, разом із США було б простіше дбати про спільну безпеку, однак ми самостійно готові подбати про себе". Трампу нема що на це відповісти. 

По-друге, фраза "забратися зовсім" з Європи буде означати, що Європа з союзників Америки автоматично стане її конкурентом з потенціалом перейти в статус противника. Найчіткіше про це заявив Емманюель Макрон у своїй квітневій промові в університеті Сорбони. Він попередив, що Європа може померти, а щоб цього не сталося, європейці мають подбати про "надійну європейську оборону" та європейські преференції при закупівлі військової техніки. 

І це логічно, адже при виділенні великих коштів на оборону та озброєння, краще враховувати інтереси власних виробників, а не годувати "дядю Сема". 

По-третє, колишній американський президент і його "радники" ніяк не можуть зрозуміти, що Україна та Європа загалом, це не Афганістан, який можна покинути без жодних наслідків для США, їхньої ролі у світі, власної сили і безпеки. Америка дуже потрібна європейцям (і українцям), однак союзницька Європа не менше, а може навіть більше потрібна США. Американці не такі сильні, щоб примножувати конкурентів і ворогів до нескінченності. 

По-четверте, для виходу США з НАТО та припинення підтримки України немає жодних аргументів. Адже спроба "відірвати Росію від Китаю", заплативши за це коштом України, східного флангу НАТО і всієї Європи ("нова Ялта"), не може бути серйозною підставою для цього. Справжня мета подібної операції – це зміцнення персональної влади Трампа, руйнування ліберальної демократії в США, відмова від існуючих союзів і зміна світового порядку, де домінуватиме "клуб автократів".  

Трамп і деякі його прихильники використовують пропаганду про "надмірну допомогу" Україні коштом "звичайних американців". Це брехня, бо абсолютна більшість цих коштів працює на американський ВПК. Насправді питання для американців у наступному: чи готові вони  платити за відновлення російської імперії?

Свобода маневру Трампа дуже обмежена 

Зазначену дилему найкраще ілюструє ситуація тих, хто "молиться на Трампа" в Європі, зокрема Угорщина під керівництвом Віктора Орбана. Вихід США з НАТО означатиме також радикальну зміну їхньої безпекової ситуації й необхідність пошуку нових союзів. 

Чи всі країни ЄС оберуть європейську модель колективної безпеки (а вона неодмінно постане), чи теж виберуть Росію та Китай? Після недавнього вояжу Орбана до Москви стало очевидним, що його "ідейне побратимство" з Трампом, це лише ширма для прикриття справжнього побратимтсва (залежності) від Росії. 

За ставленням Трампа до НАТО та України уважно спостерігають американьскі союзники з Південно-Східної Азії: Південна Корея, Тайвань, Японія, Філіппіни, Австралія. Тайвань свідомий того, що він є першою ціллю китайського імперіалізму, який прогресує прискореним темпом. 
Америка за першої каденції Трампа і під час президентства Джо Байдена зробила багато, щоб запевнити своїх азійських союзників у надійності гарантій безпеки і готовності надати військову відсіч агресії з боку КНР та її північнокорейського васала. "Вихід США з Європи" та відмова від підтримки України ці гарантії зведе нанівець. А у міжнародній політиці порожнього місця не буває. Велика Британія вже запропонувала Південній Кореї власні гарантії безпеки.   

З аналізу стратегічної ситуації США (частини з її основних елементів) на початку ймовірної другої каденції Дональда Трампа можна зробити два ключові висновки. Свобода геополітичного маневру наступника Джо Байдена обмежена, бо руйнування системи дотеперішніх союзів вигідне лише Росії та Китаю. Американська державна система не настільки слабка, щоб цього не побачити й успішно цьому протидіяти. 
Крім цього, шантаж розривом союзницьких стосунків між  США і  Європою не спрацює.  Він автоматично зустріне організований спротив більшості європейських держав, особливо, найсильніших з них: Великобританії, Франції, Німеччини та Італії. Це не сприймуть і ключові союзники США в Азії. Отже, можливий шантаж  стане лише блефом.  

Україна не залишиться віч-на-віч з Росією  

Тепер про Україну, умови миру і нестримне бажання перемир’я з боку Росії. Можна сподіватися, що у випадку своєї перемоги Трамп справді заговорить про бажання закінчити війну "в один день". Путін підстрибне від радості й "зацікавлення". А яких конкретних кроків повинні чекати Україна і решта світу? 

З висловлювань членів оточення Трампа (і тих, хто бажає потрапити до нової адміністрації) зрозуміло, що жодного "мирного плану" не існує. Більше того, не проглядається навіть його ідеї.  Не  сприймати ж за такі вільні судження про ціну, яку має заплатити Україна за "ласкаву згоду" Путіна на мир. Вони озвучені Путіним:  відмова від Криму, згода на анексію неокупованих частин Донецької, Запорізької, Луганської та Херсонської областей, позаблоковий статус, згода на обмеження чисельності та озброєння Збройних сил України. А також те, що Путін називає "денацифікацією".  

Чому такі умови не можливо прийняти? Бо на це не погодиться значна частина українців і військових з Сил оборони України. А це і є вирішальний чинник нашого майбутнього. Лише відірвані від реальності політики не усвідомлюють цього. 

Висловлю для багатьох крамольну тезу. Україна не залишиться віч-на-віч з агресором. Результати останніх виборів до Європарламенту, виборів у Британії, Франції роблять очевидним те, що ймовірна спроба республіканської адміністрації примусити Україну до миру на російських умовах зустріне рішучий опір більшої частини європейських членів Альянсу. 

Відома заява Макрона про допустимість розміщення французьких військ в Україні мала двох адресатів: Путіна і Трампа та його посіпак у Республіканській партії. В лютому цього року вони наполегливо трудилися, щоб ми не отримали зброю від США. Макрон з генеральним штабом французької армії провели аналіз наслідків, до яких призведе втрата західної допомоги для України, і прийшли до наступного: об’єктами російської агресії стане ЄС і країни східного флангу НАТО. А це пряма загроза національній безпеці Французької Республіки.    

Чому Путін хоче перемир’я

Європейці (особливо із східної та північної частин континенту) поставлені перед вибором: викручувати українцям руки спільно з росіянами та американцями, чи спільно з українями продовжувати боротьбу проти Росії? Вони напевно оберуть другий варіант.

Зрозумілі причини такого потенційного рішення європейців: краще синиця в руці, ніж журавель в небі. Сили оборони України стримують наступ Російської Федерації і мають шанси перемогти ворога при підтримці західних партнерів. Українці у разі позбавлення підтримки можуть програти, а тоді Росія неминуче атакує держави східного флангу НАТО. І не факт, що трампівська Америка їх захищатиме. 

Фото: reuters

Я цей сценарій розцінюю як малоймовірний. Оскільки Трамп непередбачуваний, то він може піти на різні "нестандартні рішення" в міжнародній політиці. І ці рішення можуть  суперечити елементарним інтересам США та їх союзників. Але у системі прийняття рішень США і НАТО закладено багато запобіжників від таких непередбачуваних політичних діячів. 

Переконання Трампа в тому, що завершити російсько-українську війну може одним своїм рішенням, - проблема для нас. Він не знає, як це зробити, але переконаний, що спосіб знайдеться, було б тільки бажання. Але бажання навіть "самого Трампа" для цього недостатньо. 

Успішне голосування у американському Конгресі за допомогу Україні на суму 61 мільярдів доларів стало справжнім шоком для Путіна. Рішення підтримала половина республіканських конгресменів, в Сенаті "за" проголосувало дві третини його республіканських членів. Путін був впевнений, що Трамп повністю контролює Old Great Party (як називають Республіканську партію), а його найбільш віддані прибічники в Конгресі заблокують ухвалення закону про допомогу. 

Сьогодні Росія не може бути впевнена ні в чому, що стосується Трампа і його адміністрації. Ця адміністрація може відкинути безпекову угоду з Україною і переглянути підтримку щодо членства нашої держави в НАТО. А може цього не робити, підтвердивши тим самим, що перемога України, це мета політики і для США. 

І тому Путін поспішає. Він намагається закріпити сьогоднішній стан окупації та отримати для такого рішення згоду України. Путін сподівається, що це стане підставою для Трампа "закінчити війну в один день" і  це стимулюватиме подальші переговори. Інших серйозних козирів Путін не бачить ні на фронті, ні в економіці, ні на міжнародній сцені. 

Завдання української влади – не погоджуватися на жодні перемир’я і перемовини за участю агресора, під час яких Путіну здаватиметься, що він може виступати з позиції сили.  

Про автора. Микола Княжицький, журналіст, народний депутат України

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів чи колонок.