Закон Грема: примусити росіян займатися проблемами власної країни

Цей закон демонструватиме підхід, який Грем сповідував із того часу, як йому вдалося встановити близькі дружні й професійні стосунки з Дональдом Трампом. З одного боку, він віддзеркалює позицію сенатора, який завжди вважав, що з диктатурами треба розмовляти мовою сили, бо дипломатії вони не розуміють. Саме тому ідея закону — значно обмежити енергетичні можливості Росії і найголовніше, — створити серйозні проблеми для тих, хто продовжує купувати нафту в Кремля. З іншого боку, він зберігає політичну й дипломатичну ініціативу за президентом. Саме Дональд Трамп вирішуватиме, коли і як застосовувати мита до країн, які порушуватимуть статті цього закону.

На перший погляд, це швидше декларація, ніж реальна загроза. Хіба ж президент Сполучених Штатів, по суті, вже не програв найголовнішу тарифну війну у своєму житті? То чому ж країни, які є покупцями російської нафти, звертатимуть увагу на нові погрози запровадження мит?

Але саме існування цього інструменту вже діятиме як передвісник паралічу. Одна справа — вже запроваджені й заплановані мита, з якими потрібно боротися. Зовсім інша — погроза такі мита запровадити. І чітке розуміння того, у зв’язку з чим ти можеш потрапити в черговий раунд тарифної війни зі Сполученими Штатами. 

Причина — закупівля російської нафти. А це означатиме, що нафтопереробні підприємства країн глобального Півдня неухильно позбуватимуться своїх контактів і контрактів з Росією. В Індії це вже відбувається — без усякого закону Грема. І ухвалення такого законопроєкту тільки посилить бажання індійських нафтовиків зменшити свою залежність від російського нафтового ринку. Тим більше, що російська нафта ніколи не була визначальною на індійському ринку — це був швидше преміальний продукт, який дозволяв закуповувати дешеву нафту, перетворювати її на нафтопродукти і продавати вже на Захід за долари та євро. Якщо такої можливості не буде, то й російська нафта Індії особливо не потрібна. І так майже з кожною країною — за винятком Китаю, для якого закупівля російської нафти має ще й важливий політичний акцент. Але й тут виникає питання: чи буде Пекін наполягати на цьому акценті, якщо з’являться реальні загрози для економіки?

Читайте також: Останній яструб Америки. Колонка Віталія Портникова

Таким чином, ця схема має тільки посилити проблеми, які складатимуться наступними місяцями на російському нафтовому ринку. Якщо Україні й далі вдаватиметься завдавати ударів по російських нафтопереробних заводах, це збільшить кількість нафти, яку Росія захоче продати на світовому ринку. І тут важливо, щоб вона не змогла цю нафту продати. А це означатиме, що доведеться неухильно скорочувати сам видобуток нафти. 

Зараз ми говоримо про кризу з паливом. Але до кризи нафтопереробки має додатися криза нафтовидобутку. Причому така, щоб Росія не могла відновити свою нафтову й нафтопереробну промисловість протягом наступних десятиріч.

Насправді це і є найкраща дорога до миру для людства, а зовсім не якісь перемовини й компроміси. Росія без грошей — країна, з якою можна мати справу. Росія з грошима — це небезпечний агресор, який загрожує людству. Сенатор був одним із тих, хто прекрасно усвідомлював цю закономірність розвитку російської держави й суспільства.

Отже, Росію потрібно позбавити її нафтопереробної промисловості — шляхом ударів по російській інфраструктурі. Росію потрібно позбавити можливості продавати нафту — шляхом ударів по нафтових портах і запровадження санкцій для країн, які продовжують купувати цей небезпечний товар, чи принаймні шляхом погрози можливого запровадження мит для таких країн. Треба довести справу до скорочення, а там — і до остаточного припинення нафтовидобутку в Російській Федерації. Треба примусити росіян займатися проблемами власної країни та її інтенсивного розвитку, а не розв'язувати проблеми екстенсивного розвитку Росії шляхом агресії, війни, вбивств, пограбування і насилля.

Це і є закон Грема.