Збудувати греко-католицьку церкву на Херсонщині та допомагати людям під час окупації: як це вдалося священнику Олександру Більскому

Розмова відбулась в межах циклу програм “Історії людей поруч” - спільного проєкту “Еспресо” і “Карітас України”. 

Він починав своє служіння у Бериславі у 2011 році з чотирьох людей в парафії. Спочатку люди збиралися в будинку отця, який вдалося придбати за кошти благодійників. Згодом вдалося поставити вагончик, де на першу літургію на Великдень прийшло близько 30 людей.

За 10 років служби, завдяки пожертвам парафіян та благодійників, у Бериславі вдалося збудувати церкву. Вже й планували відкриття, але почалася повномасштабна війна Росії проти України. Олександр Більський в той час якраз був на Львівщині, де залучав кошти для завершення будівництва церкви. Берислав окупували і церква стала прихистком для місцевих. Там збиралися волонтери, готували їжу, надавали людям допомогу. Олександр Більський організував кухню, де вдавалося годувати людей, та робив безліч проєктів, які б допомагали людям, зокрема й переселенцям.

Після деокупації священнику вдалося повернутися в місто, але ненадовго. Через постійні обстріли служити в храмі зараз неможливо: місто майже повністю зруйноване.

У 2023 році при парафії він відкрив благодійний фонд Карітас Берислав і постійно допомагає тим, хто цього потребує.

Про все це - в інтерв’ю Христині Парубій.

Хочу вас перш за все запитати про церкву у Бериславі. Як вам вдалося її збудувати, а потім і зберегти в окупації? 

Починалось служіння в Бериславі з чотирьох людей в парафії - це дві сім'ї. Вони написали лист до владики з проханням про греко-католицького священика і церкву в Бериславі.

Місцеві мешканці спочатку сприймали нас якоюсь сектою. Адже в більшості тих південних територій Російська православна церква мала величаві храми, і люди до них ходили, хоча кількість присутніх а богослужіннях була дуже малою. Ми ж просто згуртувалися і почали молитися.

Кожен рік додавалися люди. Вони приходили, цікавилися нашою церквою. І до повномасштабного вторгнення вже в нас було 17 родин: богослужіння відвідувало біля 30 людей.

А будівництво церкви тривало біля 10 років - ми робили це цілим світом. Допомагали парафії із західної частини України, з-за кордону. І у 2022-му році, на Свято мучеників Макавейських, які є покровителями нашої парафії, мало бути освячення, на нього вже був запрошений Блаженніший Святослав. Але прийшла війна, і всі плани змінилися не тільки в нас, але і в цілої України.

Втім церква не припинила свою діяльність під час окупації. Волонтери підтримували людей в громаді.

Як вам вдалося зберегти церкву під час окупації?

У нас функціонувала благодійна кухня, яку назвали символічно “П'ять хлібів і дві риби”. Бо ми дійсно були як ті апостоли: нічого не мали, тільки мінімальні ресурси, щоб нагодувати. 

Після початку повномасштабного вторгнення, я зателефонував до парафіян, які ще були в Бериславі, і запропонував відкрити нашу благодійну кухню на щодень. І всі дев'ять місяців окупації наша церква була відкрита. Щодня ми готували 130-150 повноцінних обідів для мешканців Берислава. Але приходили і люди із сусідніх сіл, щоби поїсти на нашій кухні.

Церква УГКЦ в Бериславі

Молитва допомагала переживати цю окупацію? 

Я би сказав, що молитва нас тримала. Вона завжди була всюди. І де б я не звертався - через масмедіа, соцмережі - найперше просив про молитву, а потім вже про кошти. І завдячуючи молитві всіх людей доброї волі, ми піклувалися про людей в окупації. Вона тримала наших людей. 

Розкажу такий випадок: одного ранку телефонує наша парафіянка, яка працювала на благодійній кухні в Бериславі, і каже: "Отче, що мені робити: під моєю хатою стоїть біля 20 російських військових, а я маю йти готувати їжу. Я боюся виходити". 

А я їй відповідаю: "Я буду молитися тут, а ви просто віддайте своє життя в руки Божі. Господь сам знає, як покерувати. Беріть вервицю, виходьте, закривайте двері, моліться і проходьте між ними до церкви".

Звичайно, я переживав, і ця молитва, напевно, була найщиріша в моєму житті. А за 15 хвилин вона телефонує зі сльозами: "Отче, я не знаю, що це було, але вони на мене всі дивилися, а я просто закрила двері, і з вервицею йшла до церкви. І так ревно ще ніколи не молилася".

Отже, Господь її оберіг: це й є приклад того, що молитва має велику силу. 

І зараз, користуючись нагодою, прошу у всіх про молитву за наше місто, за нашу церкву, за наших парафіян, за тих людей, які ще залишаються на Бериславщині і які дуже сильно страждають.

Насправді ви розказали дивовижну історію про те, як молитва допомагає навіть під час таких складних етапів життя. Але ще більший виклик для вашої церкви був після деокупації, оскільки ми знаємо, що коли російські війська відходять, вони знищують все на своєму шляху.  Що сталося з вашою церквою в Бериславі?

Дійсно, коли російські війська відходили, вони руйнували все. Не було в місті ні світла, ні газу, ні води, ні зв'язку: нічого не було. Нині Берислав зруйнований на 95%.

Коли я повернувся після деокупації, і ми відновили наші богослужіння, то наша церква була повністю заповнена людьми. 

Адже люди, яких ми годували на благодійній кухні, потім почали приходити до церкви. І я ніколи не сповідав стількох людей, які приходили в неділю на богослужіння, які просили про сповідь.

По сьогоднішній день ситуація в місті дуже важка. Зараз в Бериславі залишилося біля 200 людей, які живуть по підвалах, бо йдуть постійні обстріли. 

Наша церква стоїть на самому видному місці в Бериславі та чекає, коли ми зможемо повернутися.

Розкажіть про свою співпрацю з Карітас.

Після деокупації багато людей хотіли нам допомогти - і ця допомога приходила з усіх куточків України, з-за кордону, з наших парафій у Римі, Болоньї тощо. І ми тоді видавали людям все, що нам вдавалося фізично привезти. 

Але з часом ця допомога зменшувалася. І єпископ Михайло Бубній, одеський екзарх Української Греко-католицької церкви, запропонував створити Карітас Берислав, щоби ще більше розвинути нашу гуманітарну роботу. 4 квітня 2023 року ми створили благодійний фонд Карітас Берислав, і він надав нові можливості та ресурси допомагати людям систематично. 

Наприклад, у мене була мрія створити безпечний простір для дітей, адже в Бериславському районі всі школи та садочки повністю зруйновані. Діти, які тут залишилися, сидять по хатах. І ми відкрили дитячий простір, який називається “Будиночок щастя”. Його відвідує біля 200 дітей.

Так само, завдячуючи Карітасу, ми відкрили у 2025 році інклюзивний простір, куди привозимо дітей з навколишніх сіл на денний стаціонар. І це велика радість і для них, і для батьків, бо вони думали, що про них всі забули.

Внутрішньо переміщені особи одразу після евакуації йдуть до нас. Ми намагаємося забезпечити їхні базові потреби: продукти, гігієну, ковдри, обігрівачі… І заохочуємо долучатися до нашої команди. 

Велика спільнота Карітас дає більше можливостей: і Карітас України, і Карітас за кордоном. Ми беремо участь в багатьох проєктах, стараємося локально допомогти і підтримати людей, які опинилися у найважчих обставинах свого життя.

Олена Карнаух, фахівчиня по роботі з громадами Карітас України

Олена Карнаух

Люди йдуть до церкви, звертаються до Карітасу, бо розуміють, що зможуть отримати там допомогу – не лише гуманітарну, покрити якісь базові потреби, але найперше вони знаходять спільноту, підтримку в різних потребах. Дуже важливо мати місце, де можна знайти цей спокій, таку точку точку опори. І власне ці простори Карітасу і парафіяльні ініціативи стали цією точкою опори для багатьох людей в потребі. Соціальна робота, яку проводить Карітас спільно з парафіями, дуже відрізняється залежно від регіону України. На Західній Україні працювати простіше. Очевидно, є й травми людей, і переживання, але безпекова ситуація інша. 

А коли ми говоримо про прифронтові громади або деокуповані території, як в ситуації на Херсонщині, це накладає додаткові шари переживань і травм. І люди мусять давати собі раду. Тому власне такі дитячі простори, осередки зустрічі волонтерів, місце спільної молитви і соціальної згуртованості, які втілює отець Олександр, надзвичайно важливі. І ми дуже радіємо, що як Карітас представлені там, і що можемо створити точку опори для тих, хто там живе. 

За свою роботу ви отримали нагороду "Хрест громадянських заслуг".

Ця відзнака не є моя, а всієї нашої спільноти. Напевно, вона за нашу громадянську позицію, за те, що ми не здалися, не опустили рук, робили все, що могли і під час окупації, і після деокупації Берислава. І я завжди говорю, що це не є моя нагорода, а всіх волонтерів, всіх жертводавців, які, допомагали - і фізично, і молитовно.

Я вам дякую за вашу роботу, бо ви є той приклад, коли одна людина може згуртувати навколо себе багатьох інших і робити добрі речі, важливі для громади, для суспільства і для всієї України. І я вам бажаю, щоб ваша мрія здійснилася, і ви повернулися у свою церкву у Бериславі.