Українському революційному руху зразка 2013-14 років насправді важко знайти історичні аналоги. Річ у тім, що навіть колишній Колумбії неможливо закинути перехоплення гангстерами контролю над урядом – зокрема, правоохоронними структурами. Такого не було навіть за часів розквіту Медельїнського картелю Пабло Ескобара. Врешті-решт, він не вимагав для себе офіційної посади в уряді – оскільки заробляв торгівлею наркотиками, а не грабунком державного бюджету.
Демократично обраний президент цієї латиноамериканської республіки Альваро Урібе та його – так само демократично обраний – наступник Хуан Сантос покінчили із угрупованнями наркоділерів та їхніми "політичними дахами". Зауважимо – не без інтенсивної допомоги американських спеціалістів, оскільки США теж були кревно зацікавлені в тому, щоби не посилювати ліві режими та вплив наркокартелів на злочинний світ "латинських" громад у самій Північній Америці.
Але в Україні маємо помітно іншу ситуацію – а саме злиття силових правоохоронних структур, власне держави, та організованої злочинності. Саме такій моделі важко підшукати історичні приклади – вона, мабуть, є "інтелектуальним" надбанням пострадянського простору.
Тоді, можливо, змінити терміни?
А така зміна підштовхує до інших аналогій – прикладів, що належать до часів, радше, Високого Середньовіччя, що до них влучно звертався Еспресо.TV, розмірковуючи про вельми специфічне розуміння федералізму тими, хто готовий, нібито, змінити адміністративний устрій України.
Адже це так само і доба боротьби міських громад із сеньйорами, із якими ці громади – не першочергово, але не менш важливо, розійшлися в питаннях віри (тоді католицької-протестантської, тепер європейської-євразійської) подарувала нам надихаючий слов'ян досвід гуситського руху. Звісно, для нас, українців, найперша історична аналогія для Майдану – це Січ.
Але раніше Січі був чеський Табір – в якому, до речі, було чимало волонтерів з православних земель Литовької Русі. Тож не слід дивуватися міжнародному складу протестувальників – це архетипово.
З чого починалось у Богемії?
З того, що страти Яна Гуса і Ієроніма Празького за рішенням Констанцького собору викликали вибух обурення серед чехів, як провінціалів, серед яких розповсюдилося вчення Гуса, так і празької громади.
Цікаво, що долю чехів, таким чином, намагалися вирішити католицькі очільники за кордоном, за попихацтва чеського короля Вацлава та його брата Сигізмунда. Так само як долю України за колабораціонізму Януковича намагалися вирішити у Москві.
А вибух в Україні стався в ніч з 29 по 30 листопада, коли режим Януковича наказав "стратити" українську молодь, яка спала в наметах на Майдані.
На горі Табор зібралося кілька десятків тисяч селян – так само як у Києві на Майдан, а 30 липня 1419 року пражани провели так звану "дефенестрацію" – викинули з вікон сімох членів міської ради (тобто захопили "КМДА").
То ж Олександр Попов та Галина Герега мусять дякувати долі, що живуть у 21-му столітті, а не в 15-му, хіба ні?
Кожного місяця в повстання втягувалися нові й нові міста і села Чехії. В одних містах гусити здобували перемогу, в інших терпіли поразку від католиків, в третіх перемагав пронімецький патриціат. Чим не мапа захоплень ОДА по Україні? Втім, слід зауважити, що в даному випадку повсталі мали справу з реальним іншим політичним суб'єктом – німцями та католиками, а не із скоморохами, яких охороняє поліція та найманці. Хоча чесько-німецькі (або чесько-"понімеченські") протиріччя певним чином і нагадають українсько-російські, або українсько-малоросійські...
Через два тижні після дефенестрації помирає король Чехії Вацлав IV. А його брата Сигізмунда народ гнівно відмовився визнати своїм монархом.
Таким чином, як і в Україні, у Чехії виникла криза легітимності влади. Хоча того Сигізмунда заради боротьби із єретиками навіть обрали імператором "Священної Римської імперії" німців. Мабуть, якби це допомогло, Володимир Путін призначив би Януковича секретарем Євразійської комісії. До речі, це рішення далося католикам непросто – як і Янукович, який фліртував із ЄС та ідеєю євроінтеграції, Сигізмунд колись був прихильником д-ра Гуса. Тобто на обох лежить чорна пляма зради – принаймні, з точки зору громадської думки.
У 1420 р. Папа (що характерно) оголошує Хрестовий похід проти гуситів, на чолі якого і став імператор Сигізмунд I.
Євразійський "папа" Володимир Путін теж організовує щось подібне – наприклад, в березні 2013 року він виділяє клубу рокерів "Нічні вовки" 3,5 млн рублів з російського бюджету, розгортає масштабну кампанію антиукраїнської пропаганди, репресує український бізнес і засилає до Києва на допомогу Януковичу російських "мудреців" із фарширування мізків, так званих "політтехнологів".
Проте у битві на Вітковському пагорбі під Прагою хрестоносці отримують добрячого прочухана від чехів – над країною сходить зірка Яна Жижки з Троцнова – і ганебно тікають аж до самого кордону. А сам Жижка входить до ради 12 гетманів – фактичного повстанського уряду. Нічого не нагадує?
Обставини протистояння у самій Празі просто до болю нагадають Київ у 2013-14 роках. Адже так само, як і майданівський, гуситський рух ніколи не був єдиним цілим.
Прихильники поміркованої течії гуситського руху називалися "чашниками" – це були переважно магістри-богослови університету, частина панів і лицарів, середнє духовенство, багато ремісників. Вони вимагали позбавити католицьку церкву її землеволодінь, здійснювати причастя мирян хлібом і вином («чашею» — звідки й пішла їх назва) і запровадити для духовенства відмову від власності, суворе покарання за здійснені гріхи.
Своєрідним українським аналогом слугує парламентська опозиція – члени істеблішменту, частина великого та середній бізнес.
Селяни, міська біднота, частина дрібного дворянства, бідне духовенство називали себе "таборитами". Вони вимагали докорінної реформації католицької церкви, позбавлення її багатств, переведення богослужіння на чеську мову (sic!), скасування приватної власності, феодальних привілеїв і створення царства "справедливості".
Чимало спільного можна знайти із українськими дрібними підприємцями, представниками вільних професій та громадськими активістами. Концентровано всі ці "сектори" ("секторити?", "активісти") ще не оформилися, але багато людей з гумором навіть називає себе "провокаторами", і без гумору – "радикалами". Вони вимагають дострокової відставки Януковича й суду над ним, дострокових виборів усіх рівнів і зміни верхівки.
Ці розбіжності не завадили чехам 15 років протистояти всій католицькій Європі, хоча і зіграли свою роль пізніше. Менше з тим, загалом увесь гуситський період історії Чехії тривав майже півстоліття.
Звісно, можна сказати, що врешті-решт гусити програли – у 1468-му році на престол сів цілком католицький Володислав II Ягелон. Але тут аналогія з Україною не спрацьовує, оскільки світополітичний ландшафт навколо України геть інший.
По-перше, гуситам довелося воювати із усім світом та частиною чехів. Українці протистоять – разом із усім цивілізованим світом – лише неоімперській Росії та купці її попихачів-посадовців, нехай ця купка і вперта та розпоряджується певними ресурсами.
По-друге, вітчизняні "чашники" й "таборити" зможуть з’ясувати свої стосунки не на полі бою, а на чесних, відкритих, демократичних виборах. Функція "чашників" – змінити правову систему для цього, а функція "таборитів" – всіляко утримувати їх від задкування.
По-третє, аристократичне походження та церковний сан у часи гуситства все ж мало серйозну вагу. А в сучасній Україні вагу втратили навіть горезвісні олігархи, так само як і депутати – правдиву недоторканість.
Відповідно, простір для компромісів між українськими "чашниками" та межигірським "Сигізмундом" – насправді надзвичайно вузький.