Абхазія набагато менша України. Зокрема, тому події там розвиваються набагато швидше. Але сюжетна лінія відома, певно, кожному, хто бодай цікавився українською революцією гідності.
Вчора в Сухумі штурмували президентську адміністрацію. Цьому передував багатотисячний мітинг – «народний схід», зібраний за ініціативою об’єднаної опозиції. Приводом для нього стало невдоволення діями влади, спрямованими, на думку протестувальників, на розвал країни.
Вимоги мітингувальників також викликають відчуття дежавю. Відставка уряду, генпрокурора, голів адміністрацій трьох східних районів країни. І – нарешті – самого президента.
Підсумком дня стала втеча голови держави з будівлі власної адміністрації одразу після переговорів із делегатами «майдану». Координаційна рада опозиції взяла владу.
Втім, це не єдині співпадіння з українським оригіналом. Александр Анкваб, так само, як і Віктор Янукович, колись був не найгіршим прем’єром. Як і Янукович, відбув лише половину президентського терміну, добряче діставши і громадян, і бізнес.
Причини вибуху однакові: ототожнення скарбниці й власної кишені, розподіл державних тендерів між потрібними людьми, створення клану з довірених осіб, відмова від діалогу не лише з опозицією, а й з партією влади. І, нарешті, перетворення країни на сателіта Росії за тією ж методою підсаджування її на російську допомогу. Насамперед фінансову. Відмова від реформ, корупція на всіх щаблях влади, занепад виробництва – все це довело країну до переддефолтного стану. Дві третини бюджету поповнюються за рахунок вливань із Росії. Сума одних тільки прямих дотацій сягнула $900 млн., але фінансові потоки президент замкнув на себе. Словом, і тут дежавю.
Різниця, щоправда, теж очевидна. Окрім того відомого факту, що самим своїм унезалежненням де-юре (втім, так і не визнаним світом) Абхазія зобов’язана Москві, що воліла отримати буферну зону між РФ та Грузією, яка ударними темпами просувалась до євроатлантичної інтеграції. Анкваб – не просто ставленик Москви. Він, як і 90% абхазів, має подвійне громадянство. Друге, як легко здогадатись, російське. І тут полягає головна інтрига: що робитиме Кремль, аби приборкати сухумський Майдан – стане на бік законно обраного, але позбавленого довіри президента чи все ж таки почне домовлятись? Тим більше, що на чолі координаційної ради став екс-віце-президент Рауль Хаджимба, який був суперником вже покійного першого лідера Абхазії Сергія Багапша на позаминулих виборах. Тоді, до речі, Москва робила ставку саме на нього. Але потім це не завадило Хаджимбі стати жорстким критиком хижацьких бізнесових і політичних практик росіян.
Слід зауважити, що стосунки між Росією й Абхазією сильно нагадують нерівний шлюб. Росіяни традиційно вважають республіку придатком до Сочі, де їхнім чиновникам і бізнесменам дозволено все. Росіян, зокрема, дуже цікавлять права прямої купівлі санаторіїв та іншої нерухомості, а абхази наполягають на створенні спільних підприємств. В принципі, на відміну від тої ж Південної Осетії, Абхазія могла би себе прогодувати. Вона має й туристичну галузь, і значні можливості для виробництва цитрусових, і власну ГЕС. До того ж, попри відсутність офіційного визнання Анкарою, в абхазьку економіку вкладаються турецькі підприємці. Така ситуація, природно, дратує росіян.
В Москві переконані, що абхази зобов’язані їй звільненням від «диктату Тбілісі». В Сухумі ж вважають, що самі відстояли суверенітет у 1992 році, а 2008-го ледь не врятували від розгрому російські війська в Південній Осетії, відкривши «другий фронт» на заході Грузії. При цьому абхази загалом лояльно ставляться до Росії. Однак все псує зверхність і пиха росіян, що за звичкою вважають невизнану республіку чи не своєю вотчиною.
Втім, нинішні події в Абхазії ставлять Москву в дуже незручне становище. З одного боку, республіці, вочевидь, зараз не вижити без російських дотацій. І ніби нема куди подітись – питання про реінтеграцію в Грузію не обговорюється навіть гіпотетично. Тож голос Кремля начебто має бути почуто. З іншого ж боку, продавлювання його позиції й наполегливий захист Анкваба за допомогою силових відомств може призвести до вибуху, аналогічного українському.
Водночас, поступливість Кремля на цьому напрямку може призвести до подібних протестів уже на російському Кавказі, де так само зростає невдоволення путінськими призначенцями. З огляду на те, що в Дагестані й Інгушетії збільшується ісламістська загроза і збройний конфлікт, що наразі тліє, може спалахнути щомиті, нова повномасштабна війна може захопити весь регіон.
Та це ще не все. Я далекий від конспірологічних теорій, але події в Абхазії відбуваються навдивовижу вчасно. Наче хтось нав’язує Москві гамбіт: за розбурхану Україну вона отримає розбурханий Кавказ. На великій шахівниці намітились контури наступного ходу.