Але польський досвід наочно показує, наскільки серйозний поштовх може отримати економіка після запровадження європейських правил гри
Показово, що в той самий день, коли Петро Порошенко підписував договір про асоціацію з ЄС, черговий номер тижневика The Economist, який зазвичай не балує увагою країни Східної Європи, вийшов зі спеціальним випуском «Новий золотий вік Польщі».
У 1989 році коли рухнула залізна завіса ніхто не бачив в Польщі особливих перспектив, вона була на грані банкрутства, експерти того часу вважали, що в Чехії та Угорщини набагато кращі можливості інтегруватися в капіталістичну економіку.
Нині, за підрахунками The Economist, Польща за темпами розвитку може претендувати на звання економічного лідера Європи. Вона в найкращій економічній формі за останні 500 років, ледь не від самого XVI сторіччя. Перевершені всі попередні здобутки. Нинішнє покоління поляків має найвищі доходи в історії, більше того, максимально скоротилася дистанція з найрозвинутішими країнам Заходу і це особливо підкреслюють в The Economist. «За останні 25 років нам вдалося перебороти 500 років економічного та політичного занепаду», - відзначає старший економіст Світового банку, доктор економіки Мартін П’ятковський.
Для українців польський досвід цікавий перш за все тим, що якихось 15-20 років тому, ті страхи які нині переслідують українців, мордували поляків. Мовляв, ми нікому не потрібні, наша промисловість також, наші заводи і землі скуплять за безцінь.
Починаючи боротьбу проти комуністичного режиму поляки звичайно хотіли більшої свободи, але головне - зростання добробуту. Профспілка «Солідарність», яка була рушійною силою протестного руху взагалі мріяла в основному про підняття заробітної плати, а про необхідні для країни економічні реформи ніхто особливо не згадував, окрім міністра економіки Лєшека Бальцеровича. Проте, обставини, зокрема жорстока економічна криза примусили поляків провести реформи і інтегрувати свою економіку з Європейським Союзом і передусім з Німеччиною.
Як і нинішні українці, поляки в 90-х були переконані, що вугільна галузь, важка промисловість, кораблебудування – це становий хребет економіки, там заробляються шалені гроші. З початком реформ виявилося, що це не так, всі ці гіганти соціалістичної індустрії – неконкурентоздатні.
Ставку було зроблено на малий та середній бізнес. Тепер це рушійна сила польської економіки, який дає половину валового продукту, і в якому працює 70% працездатного населення. «Ми скоротили кількість підприємств у всіх галузях, змінили структуру економіки. І з країни, де левову частку ВВП формували великі підприємства, ми стали країною, в якій левову частку ВВП створює малий і середній бізнес. Це виявилося досить вдалим, що підтверджує зростання нашого експорту», - говорить посол Польщі в Україні Генрик Литвин.
Надзвичайно важливим внеском стали реформи спрямовані на демонтування системи соціалістичної економіки. Але чи не найважливішим, стало те, відзначають в The Economist, що вперше в історії польське суспільство почало керуватися тими ж суспільно-політичними правилами та й нормами які притаманні західним країнам, зокрема: рівність перед законом, захист прав власності, свобода економічної діяльності, і, що цікаво, включення у бізнес-діяльність всіх прошарків суспільства.
10 років тому напередодні вступу ЄС поляки дуже побоювалися за долю свого аграрного сектору та шахтарського краю, легендарного Шльонська. Щодо аграріїв побоювання не справдилися, отримавши доступ до дешевших європейських кредитів, поступово розширюючи свою присутність на світових ринках, отримуючи різноманітні дотації, польські селяни чи не найбільше виграли від вступу до ЄС. Можна відзначити, що й українські аграрії, незважаючи на кризу, почувають себе доволі впевнено, нарощуючи обсяги експорту продукції на світові ринки.
А от з польськими шахтарями, зрештою, як і з їхніми українськими колегами, все не слава богу. То увага уряду недостатня, то грошей мало, дуже вже дорогим стає для економіки польське вугілля і що робити з вугільною галуззю в Польщі ще не вигадали. Проте, агресія Росії проти України і чергові спроби російського енергетичного шантажу дають польському вугіллю шанс на виживання, особливо якщо польській владі вдасться вибити з Брюсселя фінансування.
Цікаво відзначити, що свого часу Микола Азаров полюбляв шукати економічних зразків для України серед країн Південно-Східної Азії зокрема в Сінгапурі, а також серед інших азійських тигрів, а тут, за підрахунками The Economist, виявляється, що з 1995 року економіка Польщі зростала навіть швидше ніж азіатські тигри. Тільки це якось це не впадало в вічі українській політичні еліті. Звичайно, авторитарні, та навіть диктаторські режими Південно-Східної Азії були куди зрозуміліші для Азарова, ніж примхливі польські демократи, проте, як показує досвід, захист прав власності куди важливіший для економіки ніж незмінність керівництва.
Щоправда економічні успіхи не означають, що можна почивати на лаврах. В польської економіки є й проблеми, проте вони вже пов’язані не з енергетичною незалежністю, корупцією і втручанням держави в економіку, а з необхідністю сформувати можливості для розвитку інноваційної економіки, стимулювати польську науку співпрацювати з підприємцями, і якось вирішити демографічну проблему. Бурхливий економічний розвиток призвів до того, що поляки багатшають, живуть довше, а отже ростуть видатки на пенсійну систему, програми стимулювання збільшення народжуваності не дають потрібного ефекту, тому необхідно стимулювати іміграцію. Значить доведеться змінювати законодавство, а окрім того навчитися жити поряд з людьми іншої культури і кольору шкіри. Це може стати новим викликом для країни, оскільки останні півстоліття полики звикли жити в мононаціональному суспільстві. Проте, якщо Польща і далі буде рости і вирішить зазначені проблеми, то за 20 років може наздогнати найбагатші країни Заходу.
Польський досвід реформ і інтеграції в Європу не тільки хороший приклад для України, не тільки новий ринок за який не тільки можна і треба поборотися, але й міст через який можна увійти в Європу. Польський досвід запровадження європейських правил рівності перед законом і захисту прав власності особливо показовий для України в тому сенсі, що поляки не робили в себе в країні якихось радикальних перетрубацій і тотальних перебудов. Виявилося, що коли забрати адміністративні перепони, не відбирати в людей власність, то люди самі дають собі раду.
Вже зараз очевидно, що особливо перейматися долею селян наразі не варто, а от українським і польським шахтарям ніяк не вдається адаптуватися до сучасної економіки, враховуючи, що урядова підтримка це не стільки вирішення проблеми, скільки знеболююче. Проте така ситуація не лише в Польщі та Україні, в 1980-х роках аналогічні проблеми мала і Велика Британія, але там знайшлась Маргарет Тетчер яка фактично ліквідувала традиційну вугільну промисловість і жорстко придушила шахтарські протести. Поки ні в Польщі, ні тим паче в Україні, ніхто на подібне не відважувався. Тому і польським і українським урядовцям доведеться добряче поміркувати, що робити з вугільною галуззю.
В цілому ж, польський досвід доволі відверто демонструє українцям, що страхи за долю економіки при тісному контакті з Європою, м’яко кажучи, перебільшені.