Через три тижні після загибелі австрійського ерцгерцога Франца-Фердинанда громадськість Австро-Угорщини таки домоглася свого і примусила уряд до рішучих дій. Народні маніфестації, давали додаткових аргументів тим, хто вважав, що не зважаючи ні на які загрози з боку Росії, Австрія просто таки зобов’язана покарати терористів, які поховалися в Сербії, більше того, яка їх практично відкрито підтримувала.
На засіданні уряду Австро-Угорщини 7 липня прем'єр-міністр Угорщини граф Іштван Тиса заявив, що вирішено виступати проти Сербії. Ще через тиждень, 14 липня уряд Австрії погодився з угорським проектом ультиматуму, а 19 липня було остаточно затверджено його текст. Залишилась дрібничка, передати його сербам…
Іштван Тиса (1851-1918 рр.), в 1914 р. прем’єр Угорщини - 7 липня підтримав ультиматум Сербії
В радянські часи вважалося, що вимоги австрійського ультиматуму були вкрай образливими для сербів, хоча, відверто кажучи, не зовсім зрозуміло, що ж так могло їх образити.
Зокрема йшлося про те, щоб:
- заборонити антиавстрійську пропаганду в Сербії;
- розпустити сербську радикальну націоналістичну партію «Народна Одбрана», провести чистку офіцерів та чиновників, помічених у пропаганді проти Австрії;
- арештувати офіцерів, причетних до співпраці та прикриття вбивць ерцгерцога;
- посилення контролю на сербсько-австро-угорському кордоні;
- представники уряду Австро-Угорщини мали брати участь у сербському розслідуванні змови та придушенні підривних дій проти Австрії.
Ні територіальних претензій, ні тим паче планів ліквідації сербської державності не було. Громадськість, як традиційно водиться, залишилась невдоволена.
Причому як і в Австро-Угорщині, так і в Сербії. Перші вважали, що всі ці вимоги занадто м’які, натомість інші, були просто таки принижені і обурені. Або принаймні вдавали…
Австрійський письменник Стефан Цвейг уже якраз добрався в гості до свого приятеля, бельгійського поета Еміля Верхарна і збирався наступні два тижні насолоджуватися чудовою погодою на бельгійському узбережжі. Відпускники саме розкошували на пляжах під різнокольоровими тентами або купалися, діти запускали повітряних зміїв. Молодь танцювала на майданчиках перед кафетеріями. «Тут мирно збирались представники різних націй, бо з року в рік сусідня країна на Рейні (Німеччина) надсилала своїх курортників на побережжя Бельгії», - писав згодом Цвейг.
Бельгійський курорт влітку 1914 року
Проте вже тут, на курорті, з’явилися тривожні нотки. Хлопчиська, рознощики газет, намагаючись їх якомога швидше розпродати вигукували: Купуйте газети! Свіжі новини! Австрія провокує Росію! Німеччина готується до мобілізації!
Цвейг відзначає, що було помітно, як похмурніли обличчя людей, коли вони купували газети і починали читати. Проте лише на кілька хвилин. Зрештою, хто регулярно читає газети, знає, що дипломатичні конфлікти тривають перманентно, а газетярі люблять лякати читачів, оскільки з переляку вони схильні купувати більше.
Проте після появи новин про австрійський ультиматум Сербії, тривожні новини почали з’являтися все частіше і частіше...
Прокинулись і росіяни. Цар Микола II відвідав Румунію і переговорив з місцевим королем Карлом про балканські справи, а російська преса тут же відзначила, що перехід Румунії в ряд союзників Росії тепер уже остаточний, а разом вони зможуть протистояти на Балканах як залишковому впливу Туреччини, так і інтригам Австро-Угорщини, котра начебто тільки й мріє підім’яти під себе балканські народи і особливо загнобити слов’ян.
Російський імператор Микола II (1868-1918 рр.) з державним візитом в Румунії
Французький президент Раймон Пуанкаре якраз налаштувався з візитом до Миколи II і це, поряд з загостренням на Балканах, моментально розбурхало геополітичні фантазії росіян.
Швидкими кроками змінювала тональність традиційно респектабельна «Нива».
Так, політичний огляд відкриває стаття про занепад німецького панування в світі. Це так собі, між іншим. Трохи порозмірковувавши, політичний оглядач «Ниви» між іншим приходить до висновку, що ніяких особливих підстав для лідерських позицій Німеччини в Європі нема. Звичайно, канцлер Людвіг фон Бісмарк був геніальним політиком, але на думку тодішніх російських журналістів, своїми успіхами Німеччина найбільше повинна завдячувати Росії. Так, так, саме їй. Тому тепер, у 1914 році, якраз настав час, щоб розставити крапки над «і».
«Дело в том, что даже в период триумфов Бисмарка германская гегемония в Европе держалась не столько германскими силами, а силами искусно ослепленных германским чародеем правительств и народов. В наиболее тяжелые моменты своей истории Пруссия получала деятельную поддержку со стороны России. Она росла и крепла как маленький паразит на теле большого добродушного соседа, держалась на высоте своего положения только безграничной терпимостью и слепотой восточного покровителя», - писала «Нива» 100 років тому.
«Нива» від 12 липня 1914 року
Що рекламували в Російській імперії в липні 1914 року
Так що тепер, коли росіяни черговий раз починають заводити пісню, як вони годують Україну, і які українці невдячні, то особливо обурюватися навіть не варто. Слід тільки взяти до уваги, що це особливий російський стиль. Просто вони так вважають, що всіх годують, як не Німеччину, то Україну…
Щоправда, треба відзначити, що 100 років тому розмах у Росії був куди більший, ніж нині. Вона не просто була налаштована відібрати в Німеччини лідерство в Європі, але й зайняти її місце. Це не недолугі спроби відібрати Крим в України, і тим паче не погано прихована підтримка терористів. В середині липня 1914 року Росія вже мріяла про домінування в Європі. Мовляв, населення Австро-Угорщини, на 2/3 слов’яни, окрім того основна маса населення Балкан - також слов’яни, з мадярами домовимось, румуни вже наші союзники, а туркам нікуди буде подітися.
«Народы не хотят больше служить величию доброго Михеля, а желают заботиться о своих собственных интересах, найти твердую опору для своего собственного развития где-то далеко от Потсдама. Германское плеление Европы окончилось, и центр тяжести международной жизни передвинулся на север», - пише «Нива» в липні 1914 року.
Російська преса з першими звістками про візит президента Франції Раймона Пуанкаре (1860-1934 рр.) в Росію
Щоправда, треба сказати, що гегемоністські фантазії росіян в ті часи були цілком європейські. Домінувати вони хотіли в Європі. Союзники також там. І ні про яку особливу євразійську цивілізацію не було навіть і мови.
В свою чергу німці на чолі з імператором Вільгельмом II були переконані, що австрійці просто таки зобов’язані навести порядок на Балканах, робити будь-які поступки терористам та режимам, що їх підтримують не варто. В те, що у російських гегемоністських фантазій є економічне підґрунтя, німецькі не вірили і були переконані, що якщо Росія спробує встрянути у конфлікт з Австро-Угорщиною, то їй буде непереливки.
Загалом, тільки на третьому тижні після смерті ерцгерцога Франца-Фердинанда почала окреслюватися перспектива війни.
Читайте також:
100 років від початку Першої Світової. Йозеф Швейк, Стефан Цвейґ та Сполучені Штати Австрії
100 років від початку Першої світової. Що цар Микола II міг би розказати Путіну
