100 років від початку Першої Світової. Йозеф Швейк, Стефан Цвейґ та Сполучені Штати Австрії

Рівно сто років тому у Сараєво вбили ерцгерцога Франца Фердинанда. Тоді ніхто і подумати не міг, що це стане кроком до світової війни.

- Отже, нашого Фердинанда й убили, - сказала прибиральниця панові Швейкові. Так починається знаменитий роман Ярослава Гашека «Пригоди бравого солдата Швейка» звідки переважна більшість українців, які вміють читати, можуть дізнатися про смерть спадкоємця австрійського престолу Франца Фердинанда, застреленого сербським терористом у Сараєво, а також про те що з того вийшло далі.

Для Йозефа Швейка, якого військова лікарська комісія безапеляційно визнала ідіотом, було очевидно, що за таким гучним політичним вбивством далі має бути війна, бо ніхто цього просто так не подарує. Геополітичні союзи майбутнього протиборства він умів описувати  не гірше за будь- якого сучасного українського блогера, який не менш впевнено пише про  майбутню «третю» або «четверту» світову війну і також переконаний, що уникнути її просто таки неможливо…

Ерцгерцог Франц Фердинанд на парадному портреті 1912 року

Проте, враження  тих хто запам’ятав гаряче літо 1914 року, наприклад австрійський письменник Стефан Цвейг, у своїх спогадах зазначає, що у червні того року нікому і в голову не могло прийти, що через смерть Франца Фердинанда може початися війна, а тим паче світова.

Звичайно, оскільки Франц Фердинанд виношував великі плани політичних реформ, то політичних противників йому не бракувало. Якби вдалося посісти дядькове місце, то він мріяв перетворити Австро-Угорщину з дуалістичної монархії де домінували австрійці і угорці, на Сполучені Штати Великої Австрії, нову федеративну державу, де автономію повинні були отримати 12 великих національностей які проживали в імперії, в тому числі і галицькі українці. Від такого плану вигравала Австрія, слов’янські народи імперії, та Габсбурги. Само собою, що це не влаштовувало угорців, яким довелося б поступитися домінуючим становищем. Окрім того це не подобалось росіянам та сербам. Російську імперію ніяк не влаштовувало, щоб слов’яни переставали боротися проти австрійського поневолення, а тим більше щоб Сполучені Штати Великої Австрії стали ще однією великою сло’янською державою. В свою чергу, Сербія сама мріяла стати центром об’єднання південних слов’ян на Балканах, тому стабілізація їм була ні до чого. Проте смерть перекреслила плани ерцгерцога. 

Плани Франца Фердинанда з облаштування Сполучених штатів Великої Австрії

Здавалося, що для годиться газети надрукують некрологи, родичі трохи посумують, а далі повернуться до своїх справ. Бали, політика, інтриги, секс, ну і таке інше. 

Тим паче, як зазначає Стефан Цвейг, спадкоємець, м’яко кажучи, не був особливо популярним у Відні. Ерцгерцог мав трохи грубуваті манери і вишуканій віденській публіці видавався дещо брутальним. 

Окрім того, старий імператор Франц Йосиф на той момент правив імперією вже 66-й рік поспіль (це вам не якісь нещасні 14 років Володимира Путіна!), він уже пережив трагічну загибель дружини, самогубство сина, смерть брата і загалом дуже перейматися смертю племінника не став. Тим паче, що як і віденська публіка, не любив імператор племінника, оскільки той аж занадто вже сильно демонстрував бажання зайняти дядькове місце, а таке завжди неприємно.

Пані Мюллерова повідомляє Йозефа Швейка про смерть Франца Фердинанда. Малюнок Анатолія Базилевича до українського видання «Пригод бравого солдата Швейка», 1958 рік.

Загалом, як це не цинічно, в кінці червня 1914 року, окрім найближчих рідних ніхто не робив зі смерті Франца Фердинанда великої трагедії. І на відміну від Швейка ніхто  не віщував великої міжнародної кризи, не кажучи про війну. Принаймні нинішня анексія Криму Росією, бої на Донбасі, реакція міжнародної спільноти і особливо ЗМІ, виглядають набагато гостріше…

Якщо ж подивитися на наймасовіший суспільно-політичний журнал Російської імперії 1914 року  «Нива», скажімо за 28 червня 1914 року (в Росії діяв старий стиль і від дня вбивства ерцгерцога вже минуло 2  тижні), то сказати, що наближається війна, чи хоча б глобальна політична криза неможливо.

Журнал забитий рекламою.  Ліки, засоби для покращення зовнішності, рекомендації жінкам як покращити форму грудей, нові цигарки і т.д. 

На 5-ти  шпальтах матеріал-спогади до 10-х роковин з дня смерті Антона Павловича Чехова. Поряд розміщена реклама на підписку на повне зібрання творів письменника.

Номер журналу «Нива» від 28 червня 1914 року

Новинний блок відкриває матеріал про завершення весняної виставки Імператорської художньої академії  в Санкт-Петербурзі.

Далі йде розповідь про завершення сесії Державної думи. Автор матеріалу бідкається конфліктами між представницькою владою, котра хоче отримати більше контролю за розподілом  бюджетних асигнувань і урядом, який всіляко намагається цього контролю уникнути. Міністерство освіти, ну і звичайно внутрішніх справ - пріоритети Державної думи на 1914 рік.  Між іншим, але ще без згадки про вбивство австрійського ерцгерцога, звучить теза про необхідність нарощування видатків на армію і флот.

Мовляв, і Німеччина, і Австро-Угорщина тратять на військо багато, тому і Росії треба підтягуватися. Проте автор тут же зазначає необхідність суворого бюджетного контролю з боку Думи за видатками на оборону. Це й не дивно. «За десятилетие перед войной с Японией Россия затратила на постройку военного флота и подготовку армии целые миллиарды, неизмеримо больше чем затратила на подготовку своей армии и флота нищенски бедная Япония, но переизбыток затрат не спас нас от поражений ни на суше ни на море», - зазначав в 1914 році журналіст «Нивы». Згадка про «нищенски бедную Японию» контроверсійно звучить для сучасного читача, а проте такі були економічні реалії 100 років тому.

Що рекламували в Російській імперії напередодні Першої світової війни

І тільки третім матеріалом в новинному блоці розміщена замітка про смерть спадкоємця австрійського престолу, ерцгерцога Франца Фердинанда…

Сараєвська драма – передостання шпальта «Ниви» з публікацією про загибель Франца Фердинанда і його дружини

Знову таки, ніякої істерики. Загальна тональність дуже спокійна, хоча відкрито пишуть, що «ворог Росії», а також «ворог слов’янства», але при цьому відзначають, що загинув лицарською смертю, не побоявся приїхати в місто де переважають  вороже налаштовані противники, достойно вів себе під кулями і т.д.

Себто нічого подібного до нинішньої російської преси з істерикою навколо «фашизму», «нацизму» «деды воевали», «не забудем, не простим» немає і близько. Зате є невеличка згадка особливо цікава для українців, зокрема пишучи про плани та здобутки ерцгерцога відзначають, мовляв «положил начало многим широким и рискованым начинаниям, вроде например, так называемого Мазепинского движения». Як бачимо, хоча легенда про роль і значення австрійського генштабу в розвитку українського руху поселилась серед російських інтелектуалів давно, проте 100 років тому, все ще  обходилося без патріотичної істерики. Гортаючи «Ниву» важко не погодитися з думкою Стефана Цвейга: «ще кілька тижнів, і ім’я та образ Франца Фердинанда назавжди щезли б з історії».  Але, не так сталося як гадалося…

Стефан Цвейг на службі в бібліотеці військових архівів під час першої світової війни, 1914-1918 рр.