Сьогодні всього 7% британських підданих вирішують долю всієї держави. Чи вціліє Об’єднане Королівство, чи стане воно Королівством Роз’єднаним, невдовзі з’ясується. Однак яким би не був результат шотландського референдуму про незалежність, Велика Британія неодмінно зміниться. І зміниться світ довкола неї.
Причому ця зміна – заздалегідь запланована. Помірно націоналістична Шотландська Народна партія (ШНП) розкручувала тему волевиявлення ще з часів своєї першої непевної перемоги на парламентських виборах 2007-го. А вже після другої – тріумфальної – навесні 2011 року її очільник і перший міністр Шотландії Алекс Селмонд заявляв про намір провести референдум уже за рік. Відтоді його дата кілька разів пересувалася – головно, з тактичних міркувань: ШНП воліла розіграти цей козир максимально ефектно й максимально ефективно. З одного боку, тут було й побоювання, що голосування буде провальним (ядерний електорат ШНП традиційно коливався близько 35%), з іншого – воно було засобом звичайнісінького шантажу: Едінбург послідовно вдавався до нього щораз, коли Лондон відмовлявся йти на поступки в питаннях розподілу грошових потоків і пов’язаних із ним повноважень. Чи не найпримітнішим тут є скандал щодо євросоюзівських квот на вилов риби: Об’єднане Королівство має єдину квоту, і шотландцям украй не подобаються встановлені Лондоном пропорції її розподілу. Як би то не було, не так національний конфлікт (давно й незворотньо видушений політичною культурою на маргінес і фактично зведений до побутового рівня та гумористичних шоу), а саме конфлікт між «суб’єктами господарювання» став наріжним каменем шотландського сепаратизму. Власне, це, поруч із строгим дотриманням рамок політичного процесу, є загальноєвропейською тенденцією. Не кажучи вже про неприпустимість втручання в цей процес третьої сторони. Тож намагання Кремля виправдати в такий спосіб російську анексію Криму чи силовий «захист співвітчизників» будь-де не витримують жодної критики.
Та повернімось до Шотландії. В жовтні позаминулого року британський прем’єр Джеймс Кемерон особисто відвідав Едінбург, аби підписати з Селмондом угоду щодо регламенту референдуму. Власне кажучи, очільники ШНП воліли б обмежитись розширенням автономії – особливо з огляду на те, що ідея унезалежнення була не надто популярною. Зрештою, соцопитування до самого дня голосування показували, що голоси розділилися практично порівну, а розбіжність у кількості прибічників та противників цієї ідеї вкладається в межі статистичної похибки. Тож значною мірою результат буде визначено таким любим нашим політикам ірраціональним «голосуванням серцем». До речі, з огляду на все це зовсім не виключено, що світ ще побачить ручний перерахунок голосів. Тоді це, певно, буде перший в історії випадок визначення незалежності рішенням суду – і ще один привід для божевілля в Москві.
З огляду на такі реалії, Селмонд і компанія сподівались, що переконати Лондон поділитись повноваженнями вдасться й без крайнощів, а якби до них таки дійшло, то бюлетені містили б не лише «жорсткий» варіант – повне відокремлення, але й «м’який» - розширення повноважень Едінбургу. За що, природньо, проголосувала би більшість шотландців.
Проте Лондон пішов ва-банк: згідно з угодою, на референдум винесено лише одне питання: бути чи не бути Шотландії незалежною. Два роки тому це здавалося настільки сильним ходом, що британський уряд дозволив голосувати навіть 16-річним підліткам. Але не виключено, що Кемерон про це ще сильно пошкодує: за нинішніх обставин будь-який чинник може стати вирішальним для результату голосування.
Переможне «Так, Шотландія» стане серйозним викликом насамперед для самої Шотландії. Так, не вповні ясно, як працюватиме економіка країни. Націоналісти твердять, що без потреби ділитися з Лондоном вона стане відчутно багатшою. Проте податки, якими не доведеться ділитися з «центром», підуть на фінансування держапарату, яке зараз повністю покриває Велика Британія.
ШНП розраховує на прибутки від енергоносіїв. На долю Шотландії припадає близько 90% запасів нафти й газу Євросоюзу. Проте питання розподілу прибутків із північноморських родовищ із Лондоном ще тільки належить узгодити. Крім того, нафтозалежна модель економіки вкрай чутлива до зовнішніх впливів. Доходи від видобутку нафти нестабільні: в 2008–2009 роках шотландська скарбниця отримала б від них 11,5 млрд фунтів, а в 2012–2013-у – лише 5,5 млрд. Це не кажучи вже про те, що родовища мають звичку вичерпуватись.
2008 року Лондон накачав Королівський банк Шотландії та HBOS 70 млрд. фунтів, та таких резервів у новопроголошеної держави не буде. Водночас, активи цих банків перевищують нинішні обсяги виробництва у понад десяток разів. Тож, якщо Лондон зажадає, аби Единбург гасив свою частину взятих короною зобов’язань за порятунок банківського сектору, на Шотландію чекають украй важкі часи – навіть якщо не згадувати про розподіл усіх державних боргів. Зрештою, досі немає певності, що Банк Англії погодиться на спільне користування фунтом, на що сильно розраховує Единбург. Втім, це справді дуже складна проблема. З одного боку, відмова сильно підірве довіру до британських грошей – і в найгіршому разі виб’є їх із традиційного валютного кошика. З іншого, новітня шотландська валюта (тут, звісно, йдеться, не про наявний шотландський фунт, що перебуває в обігу на території королівства) також викличе великий скепсис. До єврозони Единбург долучатись не збирається, та ЄС і без цього ледь вистачає коштів для її стабілізації. Водночас, доведеться якось впорядковувати питання відносин із Союзом. Единбург наполягає на збереженні статус-кво, тобто автоматичному визнанні Шотландії членом ЄС. Між тим, це суперечить установленим нормам, а відтак оминути процедуру вступу навряд чи вдасться. І навряд чи вона буде безпроблемною: інакше б Селмонд не погрожував Брюселю, що в разі ускладнень дюжина країн буде позбавлена права риболовства в шотландських водах.
Питання ускладняється тим, що шотландський прецедент стане потужним стимулом для сепаратистських рухів як мінімум на теренах ЄС: Каталонія, Басконія, Фландрія, північ Італії, Сицилія, Корсика – це лиш короткий список тих, хто стоїть у черзі на сецесію. Тут важливим є те, що добиваючись послаблення впливу кожен своєї метрополії, всі вони воліють лишатися в ЄС. В перспективі таке послаблення нинішніх національних урядів може привести якраз до посилення єдиної Європи й надати їй тих рис державності, проти яких виступають окремі столиці (аж до термінологічних – на кшталт конституції, міністерств тощо).
Примітно, що в стосунках Единбурга з Лондоном проглядає паралель стосунків останнього з Брюселем. Іншими словами, Селмонд добивається в межах Об’єднаного Королівства того ж, чого Кемерон добивається в межах ЄС, погрожуючи проведенням референдуму щодо виходу з Союзу в разі подальшої концентрації повноважень наддержавних структур. Річ, однак, у тім, що більшість шотландців налаштована якраз проєвропейськи, а серед англійців сильні євроскептичні настрої, тож відокремлення Шотландії таки може виштовхнути залишки Британії з ЄС. Кажучи ширше, міжнародний авторитет Лондона сильно постраждає. Китай, приміром, уже почав тролінг держави, яка й ціла будучи меншою, ніж ряд його провінцій, «всю дорогу вчила його жити». Очевидно, другий традиційний «приятель» Британії – Росія – також не залишиться осторонь. В цьому контексті постає питання, чи залишить за собою Лондон місце в Радбезі ООН. З огляду на те, що він послідовно виступав за розвиток вільної торгівлі, демократію та підтримання глобального порядку, наслідки можуть бути вкрай неприємними для всього світу. Особливо якщо зважити, що в галузі безпеки й оборони теж лишаються питання. Приміром, таке: що чекатиме на британські ядерні сили – підводні човни, заряди та відповідну інфраструктуру, розміщені в Шотландії? Зараз ШНП твердить, що в галузі оборони співробітництво з Британією триватиме, але відповідних гарантій, знову таки, ще ніхто не закріплював законодавчо.
Це коло проблем добре усвідомлюють і в Единбурзі, і в Лондоні. Тому незалежно від результатів референдуму обидві сторони спробують мінімізувати його наслідки. В разі, якщо волевиявлення буде негативним, британський уряд вже пообіцяв серйозне розширення автономії Шотландії – і немає сумнівів щодо перспектив виконання цієї обіцянки. Якщо ж більшість скаже «так», то країні світить незалежність у варіанті lite – з максимальним збереженням зав’язків із Британією. Можна сказати, що це не буде вповні «цивілізоване розлучення». Радше, «подружжя» просто розійдеться по різних кімнатах одного будинку – аби заради спільного блага зберегти видимість єдності. Проте в будь якому разі Шотландії доведеться тривалий час перетравлювати розкол, який поділив суспільство навпіл.
Читайте також: ТОП-13 маловідомих фактів про Шотландію (ФОТО)