Фарс з виборами в ЛНР та ДНР став лише інформаційною завісою та зайвим підтвердженням того, що спостерігається вже близько двох місяців - Кремль та терористи просто обдурили світ та Україну і не мають наміру виконувати жодного пункту Мінського протоколу. Окрім обміну полоненими та заручниками, який йде зі скрипом, Україна від Мінського протоколу не отримала нічого - немає навіть натяку на контроль над кордоном, через який вже два місяці абсолютно безперешкодно гоняються російські війська та техніка, немає жодного натяку на повернення територій ЛНР та ДНР в українське законодавче поле (навпаки, псевдовибори 2 листопада стали смачним плювком на цей пункт), а головне - бойовики з огляду на дотримання з боку української армії режиму припинення вогню цілковито захопили тактичну ініціативу і безперешкодно атакують українські позиції, де і коли їм зручно. Спокійно та безкарно концентрують сили у потрібному напрямку і завдають удари і витискають українські війська з їхніх позицій (це, певно, на виконання пункту Мінського протоколу, який передбачає фіксацію лінії фронту та створення буферної зони).
Дуже прогнозовано після нахабного захоплення блок-посту №32 бойовики вже атакують пост №31, а за ним перейдуть до посту №29. А за цими простими номерами не більше, не меньше прямий шлях на нинішню столицю Луганщини Сєвєродонецьк, а також на Рубіжне та Лисичанськ. Постійні спроби захопити Щастя означають просування терористів на Айдар, а далі на Старобільськ... і зрештою на Харківщину. Паралельно відбувається вичавлювання української армії з Донецького аеропорту та Дебальцевого, а також - постійна небезпека висить над Маріуполем. Отже бойовики тихою сапою, цілковито володіючи ініціативою, будуть крок за кроком, день за днем, місяць за місяцем, рік за роком розширювати свою територію. А українська армія, яка цілковито дотримується Мінського протоколу, вимушена не дуже успішно "лікувати" наслідки, хоча повинна була би займатися "профілактикою".
Згадаємо, тактику української армії до Мінських домовленостей - в ній велику частину займали превентивні удари, при чому в основному з повітря, по місцям скупчення терористів та техніки. Через це деякі колони російської техніки не доходили до адресатів. Тепер руки в української армії зв'язані Мінськими домовленостями. Що робити в цій ситуації? Є два варіанти.
Перший. Україна заявляє про те, що з огляду недотримання бойовиками мінських угод, вона також виходить з них. Це можна зробити без попередження. А можна і дати якийсь час у вигляді ультиматуму, який має бути виконаний протягом, скажімо, 48 годин. Цей варіант чесний, шляхетний, безкомпромісний... і безглуздий. Адже, через хвилину після подібної заяви України Путін офіційно скаже, що "київська хунта" знову стала на шлях війни і отримає привід для більшої агресії, якій Заходу, на жаль, немає, що протиставити. Адже Мінські домовленості, якими б вони поганими не були, дозволяють уповільнити темпи агресії.
Другий. Україна постійно наголошує на тому, що жоден пункт Мінських угод ані терористами, ані Путіним не виконується, але Київ рішучо налаштований дотримуватися Мінського протоколу, чого б це йому не коштувало. І планує, насамперед, провести на Донбасі легітимні місцеві вибори 7 грудня, які стануть справжнім волевиявленням, а не фарсом. І потім спитати у Путіна, якщо він визнав парламентські вибори-2014, то чому б йому не визнати і вибори 7 грудня. І ці вибори справді повинні відбутися із максимальним залученням спостерігачів, як з закордону, так і з Києва. Наприклад, за виборами в Маріуполі міг би придивитися нардеп і екс-командир батальйону "Азов" Андрій Білецький. А у Волновасі - Семенченко. І головне, щоб під таким пильним наглядом на Донбасі відбулася зміна еліт і "п'ята колона" у вигляді Ахметова більше не займалася "бєспрєделом", який вона зараз влаштовує в тій же Волновасі.
А паралельно з тим, що Україна неухильно дотримуватиметься і духу, і букви Мінських домовленостей не виключено, що в районах сутичок з бойовиками з'являться "неконтрольвані проукраїнські збройні формування" з важким озброєнням, танками, Градами, БТРами. Адже постійні обстріли з боку терористів Дебальцевого та Щастя безперечно дратують тамошніх мешканців, які можуть організуватися в загони, захопити у бойвиків їхню зброю з "Буками" включно. У цих "неконтрольованих стихійних антитерористичних загонів" може навіть з'явитися навіть своя авіація. Усіляке буває. І ці партизани так між іншим візьмуть і знесуть разом з терористами іхній останній здобуток - блокпост №32, а потім почнуть партизанити і на території терористів - накриють якоюсь високотточною ракетою, захопленою в бойовиків, "Верховний Совєт ДНР".
І що може зробити Україна з цими партизанами? Даруйте, народний гнів. А звідки форма в партизан? Та в будь-якому магазині купити можна. А звідки "Гради"? Та у ворога захопили. ОБСЄ щось там зауважило? Нічого не знаємо. Отакий от неприємний бумеранг для терористів Путіна.