Сирійська ситуація - це щось нове, хоча останні два роки нам постійно підкидали несподівані геополітичні «чудеса»: і Крим, і схід України, а ось зараз і Сирію. Ми бачимо, що умовний світовий порядок зник і замість нього починається дивна історія, залежна багато в чому від особистих амбіцій тих чи інших людей.
Ви дуже точно охарактеризували ситуацію - це дійсно дуже серйозний геополітичний зсув. Це рух до нової ситуації, яка почалася, правда, не тоді, коли було прийнято рішення, яке в Росії називають «возз'єднанням» з Кримом, а в Україні «анексією». Почалося все дещо раніше, але дії Путіна надали всьому різке прискорення. Причому ніхто в світі, за відгуками моїх американських і англійських колег, не розуміє драматизму і глибини перемін, що відбуваються. Але є відчуття, що ми вступаємо в якісно нову епоху, епоху, де будуть змінюватися геополітичні відносини і конфігурації, і боюся, що це спричинить, для простих громадян, дуже серйозні втрати. Щодо Сирії, то російська медійна машина працює дуже успішно і їй вже майже вдалося переконати російських телеглядачів, що треба допомагати Асаду. Хоча є межа, до якої росіяни готові йти на цю допомогу. У цьому проглядається якась спроба Росії зберегти елементи статусу великої держави. Росія хоче показати, що впливає на світову ситуацію в такому запаленому і дуже важливому для США регіоні. Близький Схід для США значно важливіший за Україну, як би це неприємно не звучало для українських телеглядачів, але така реальність. Росія хоче показати, що вона має там вплив і з нею потрібно рахуватися. Але разом з тим, цей російський рух на схід пов'язано з ситуацією в Україні і з тим, що здійснення російських планів останніх двох років щодо України виявилося не дуже успішним.
Таке враження, що Кремль в особі Путіна засунув руку в черговий осиний вулик, йдеться про посилення конфронтації зі США, про боротьбу за сирійське небо, - і мені здається, що це початок великого розколу, який може мати дуже великі наслідки для всіх.
Антоне, наслідки, можливо, дуже серйозні, але я б не говорив про те, що входження Росії в сирійську ситуацію спричинить різке загострення з США, - ситуація більш складна. Американці, в принципі, не проти, щоб Росія брала участь, тому що їм треба, щоб хтось тиснув на Асада. Американці тиснути на нього не можуть, а ось Росія та Іран на Асада вплинути можуть. По-друге, Асад Америці категорично неприємний і неприйнятний, але на його місце прийдуть далеко не демократи, а з високим ступенем імовірності ті ж самі ісламісти, що і ІДІЛ, хоча, можливо, і іншого розливу, але в цілому - радикали. США б воліли, щоб Росія завдала удару по ісламістах Сирії, при цьому не чіпаючи демократичну опозицію, і щоб Росія разом з Іраном вмовила Асада піти. Інша справа, що при таких операціях є загроза, яка в історії політики відома, як пастка ескалації. У цю пастку ескалації США потрапили у В'єтнамі, а Радянський Союз - в Афганістані. Суть її проста, - коли вам здається, що треба ще трохи наростити військові зусилля, ще послати війська, ще додати літаків і ворог буде переможений. А він все ніяк не бажає здаватися і програвати. І ця пастка потенційно існує, оскільки вирішити проблему лише за допомогою авіанальотів не вдасться - потрібні сухопутні дії. Зараз у Сирії воює близько десяти тисяч іранських добровольців, мабуть, їх буде більше. Російських фахівців не так багато - російська авіація здійснює небагато вильотів - у розмірах авіаполку. Сумарно це навряд чи понад півтори тисячі осіб, включаючи два батальйони морської піхоти. Тому майбутнє під великим знаком питання. Частина з військових фахівців може потрапити в полон, їх треба буде відбивати або за них треба буде мстити. Так що ризик існує.
Ви згадали про пастку ескалації. З одного боку, це Близький Схід, і ми розуміємо, що цей вогонь може горіти без кінця, і багато в ньому зацікавлені, оскільки йдеться про ті ж ціни на нафту. Але, з іншого боку, є паралельний сценарій, який розгортається на сході України, ми розуміємо, що зараз ситуація може бути тимчасово нормалізована. Але є побоювання, що у разі зриву домовленостей там може все запалати. У силах чи буде Кремль утримувати два фронти !?
Ви дуже точно провели зв'язок між сходом України і ближнім Сходом, - він дійсно існує, і причинно-наслідковий в тому числі. Оскільки, повторюся, політика Росії відносно України виявилася не дуже вдалою, я так обережно виражуся, то Росія намагається компенсувати цю невдачу діями на Близькому Сході. Що стосується Донбасу та сходу України, у мене відчуття, що спирається і на те, що ми з вами бачимо, і на те, що ми не бачимо, але про що я чув від деяких своїх друзів, що Росія вирішила зупинитися, оскільки цілі в Донбасі не досягнуті, домогтися їх у відношенні України вже, мабуть, не вдасться, принаймні шляхом ескалації - витрати будуть колосальні. Є класичне правило - не можна воювати на два фронти, тим більше для країни з дуже ослабленою економікою. У Росії економіка і без того була не дуже потужною, але високі ціни на нафту дозволяли забувати про дефекти економіки і живити деякі амбіції. Зараз амбіцій мало б бути менше. Тому є відчуття, що Росія зараз б воліла заморозити ситуацію на Донбасі. І навіть, можливо, поступово здійснити відмову від нього. Для цього їй треба гарантувати права людей, на яких вона робила ставку - не на населення Донбасу в цілому, - а тих, хто брав участь у конфлікті. Для цього буде потрібно забезпечення певної автономії Донбасу. Водночас Донбас повинен бути вбудований, як деякий запобіжник в тіло України, запобіжник, який би завадив Україні, припустимо, вступити в НАТО, хоча я вважаю, що це вкрай віддалена і нереалістична перспектива, Донбас повинен би бути тією скалкою, на яку можна б було у випадку необхідності натискати. Що стосується бойових дій в Донбасі ?! А сенс! Чого можна домогтися !? Куди можна йти ?! На Маріуполь ?! Ціною колосальних втрат !?
Валерію Дмитровичу, крім Донбасу, залишається питання Криму. І ми розуміємо, що питання Криму буде тією ж скалкою, яка буде постійно виникати під час, умовно кажучи, великих переговорів під час великої гри.
Так, Ви праві. Зараз жодна сторона, ні Україна, ні Росія, не готові йти на обговорення проблеми Криму, тому що є непримиренні позиції. Росія заявляє, що Крим є частиною Російської Федерації, і обговорення його статусу абсолютно неприйнятне, Україна наполягає на прямо протилежному. Тим часом, зараз можна б було домовлятися щодо Криму, - ну, домовитися на користь Росії, але це могло б було мати істотний інтерес і для України. Я знаю, що ідея такої угоди витає в тих колах, які обслуговують російську політику. Я розумію, що цю угоду було б дуже важко здійснити, але, принаймні, така ідея є. І ті, хто виступає її прихильниками, вважають, що її можна здійснити протягом найближчих кількох років.
У чому б полягала ця угода?
Україна може не визнавати новий статус Криму, але вона відмовляється від претензій. В українській Конституції може зберігатися запис про те, що Крим є частиною України, а в російській Конституції, що Крим є суб'єктом РФ. Але Україна знімає претензії на міжнародному рівні і за це отримує суттєві економічні поступки і привілеї. Там мова б йшла про дуже суттєві суми, порівнянних з сумами зовнішнього боргу України. Звичайно, це б були не одноразові, що не одночасові виплати. Але це, я підкреслю, це поки загальна ідея, тому що поки не дуже зрозуміло, з ким її обговорювати. Хоча можу сказати, що контакти з Києвом на рахунок цього були.
Такий собі аляскинський синдром? (у 1867 році Російська імперія продала Сполученим Штатам Америки Аляску, що перебувала під її протекторатом, за 7,2 мільйона доларів золотом. Цьому передували кулуарні переговори, - ред.).
Хороша аналогія, але в даному випадку розгорнута на користь Росії. Я думаю, що громадська думка України була б зараз не готова це прийняти, а говорити громадській думці Росії, що ми фактично готові викупити Крим, теж немає готовності. Але я не виключаю, що у такої угоди могла б бути якась перспектива. Якщо Україна перестає це питання порушувати на міжнародному рівні, нехай і не визнаючи перехід Криму під суверенітет Росії, тоді Заходу буде значно легше закрити на це очі. А якщо вам українська влада постійно говорить на всіх міжнародних форумах і конференціях: «ну як же так ?!». Можу сказати, що її дії набули якоїсь помітної системності, наприклад, йдуть позови до судів. Все робиться більш продумано, ніж раніше. Якщо Україна від цього усього відмовляється, тоді Заходу все буде дуже просто.
За моїми відомостями із західних джерел, Кремль хотів би викрутитися з кримської проблеми за допомогою використання повторного, легітимного, референдуму під егідою ООН або ОБСЄ.
Ця ідея, яку ми зараз обговорюємо, могла б бути частиною пакетної угоди між Росією та Україною. Україна де-факто відмовляється від своїх претензій, проводитися референдум, в якому говориться, ось, мовляв, право частини народу на самовизначення, - ну і вибрав він Росію. Ситуація юридично залишається все одно підвішеною, хоча істотне зрушення буде все одно на користь Росії. Захід з легкою совістю може відмовитися від санкцій, практично всіх санкцій, може бути, за винятком деяких персональних, а Україна отримає суттєві гроші, тобто компенсацію частини боргу і, можливо, суттєву знижку на газ протягом десяти або п'ятнадцяти років, що було б вкрай важливим для відновлення української промисловості та економіки в цілому. Але, як кажуть, люди істоти ірраціональні, нами насправді рухають почуття, у тому числі і політиками, зокрема і почуттям образи. А політики, принаймні в Україні, в значно більшій мірі, ніж у Росії, залежать від думки виборців і суспільства. Питання в тому, чи буде суспільство готове це прийняти, так, чи вдасться його переконати ?! Я знаю, що принаймні частина політичної еліти України буде абсолютно проти подібної угоди, навіть не те, що не буде обговорення, але навіть натяку на таку можливість не буде. Відповідно, ситуація щодо Криму мені бачиться абсолютно не передбачуваною.