Ми відвідали три різних місця, у яких кияни намагаються отримати "розрядку". Комусь вистачить розбити тарілку, хтось прагне опинитися в умовах в’язниці, а дехто підписує договір про те, що під час терапії не завдаватиме шкоди своєму здоров’ю.
АнтиСтрес-Фест
Діти, підлітки і цілі родини ходять територією кіностудії імені Довженка з пакувальною плівкою в руках. Бульбашки лускають, стрес зникає. Минулої неділі у Києві пройшов АнтиСтрес-Фест.
Тут трощили посуд, билися подушками і боролися в костюмах сумоїстів. Для більш спокійних – арт-терапія, масаж і навіть кальян. Кілька сотень киян заплатили від 75 до 100 грн за те, щоб розрядитися.
Фото: Facebook
Організатор Ольга Єрмак переконана, що сьогодні такі заходи потрібні як ніколи.
"У мене тато був рік мобілізований, знаходився на Чугуївському полігоні і нерідко бував у "гарячих" точках. Життя у такому режимі, коли ти не знаєш, подзвонить чи не подзвонить, оце незнання майбутнього реально виснажувало... Багатьом необхідно зняти напругу і розслабитися", - говорить вона.
"Останнім часом ми спостерігаємо сильніше психоемоційне напруження у клієнтів через складну ситуацію, що склалася в країні", - розповідає Уляна Гриневич, майстер жіночого масажу. На її майстер-класі вчилися заспокоювати себе та рідних.
На фестивалі шукали розваг, розслаблення, "позитиву" або ж просто відпочинку.
"Зараз дуже складно жити – і політика, і економіка, все погано", - посміхається Іра, яка на АнтиСтрес-Фесті знайшла тихий куточок, щоб почитати журнал. - Але не так погано, якщо приходити на фестивалі і просто відпочивати.
Гра "Втеча з Шоушенка"
Із безпечного столичного життя до "боротьби за виживання" – 15 хвилин автобусом. Секретна локація на одному із заводів має все, що потрібно: триметровий цегляний мур із колючим дротом, оглядові вежі і холодні бетонні ангари.
Із червня у Києві проводять гру із зануренням у кіносюжет "Втечі із Шоушенка". Учасників перевдягають у тюремні роби, називають за прізвиськами і примушують утекти із "в’язниці", розв’язавши ряд головоломок. Для забезпечення максимального ефекту задіяли 20 професійних акторів.
"Чё вы смеетесь? Это вам не "Камеди Клаб" и не Юрмала", - "пахан" на прізвисько Пухлий виглядає неймовірно переконливо. Розказує, що багато разів переглядав фільм і для гри намагався розібратися в тюремній культурі.
Фото: Facebook
"Зараз досить складні часи для всіх... А тут тебе занурюють у більш люту атмосферу. Як то кажуть, клин клином вибивають. Повертаючись додому, люди розуміють, що у їхньому житті не все так погано", - пояснює Володимир Басовський, технічний директор.
Можливість відчути себе персонажем "Втечі з Шоушенка" коштує близько 350 грн. Часто у пронумерованих тюремних робах проходять корпоративи чи навіть дівич-вечори. За словами організаторів, із червня назбиралося майже 4 тис. "в’язнів-добровольців". Нині гра переїжджає зі столиці до Харкова.
"Я не задумувалася, що це дійсно "тюрма". Мені сподобалося, що є більше кімнат із головоломками і більше учасників, такого в Києві немає", - каже Аліна. Дівчина регулярно відвідує різні квести столиці.
Ігор Задорський, який займається рольовим моделюванням із 90-х років, стверджує, що за допомогою гри можна відпрацювати життєві ситуації. Деякі учасники, щоправда, намагаються таким чином втекти від проблем реального життя. У "Втечі з Шоушенка" Задорський виконує роль тюремного охоронця.
Центр травмотерапії "Повернення"
У центрі травмотерапії "Повернення" надають допомогу демобілізованим, комісованим, пораненим і внутрішньо переміщеним особам та членам їхніх родин. Психологічну підтримку також отримують волонтери, медики і представники допоміжних професій.
Центр працює на базі громадського об’єднання "Асоціація фахівців з подолання наслідків психотравмуючих подій", яку створили волонтери ще під час Майдану (тоді об’єднання називалося "Психологічною службою Майдану").
Практичний психолог Олег Новак із центру "Повернення" працював уже під час революції. Каже, що тоді люди не часто зверталися за допомогою самі. Майже у всіх був підвищений енергетичний рівень, нестача сну, і це сприймалося як норма. Розслабитися означало те саме, що визнати поразку.
Нині по допомогу звертаються, як правило, уже після завершення травмуючих подій. На самі події люди реагують по-різному. Одні визнають проблему й приходять самі, інші не звертаються, а замикаються у собі. З останніми налагодити контакт значно складніше. На індивідуальні консультації щотижня записуються близько п’яти осіб.
Допомога надається анонімно і безкоштовно, але частина людей не проходить повний курс. Після пережитого непросто відновлювати контроль та підпорядковувати своє життя новим правилам, - пояснює Новак. Щоб реабілітація не обірвалася на півдорозі, із клієнтами центру підписують символічний договір. Клієнт зобов’язується "виконувати всі завдання", "не зловживати алкоголем" та "не наносити шкоди своєму здоров’ю".
За словами психолога, значна частина демобілізованих потребує певного періоду адаптації, бо вони дивляться на мирне життя вже іншими очима. Речі, які довелося пережити на війні, так просто оточенню не поясниш. З боку людей, які з війною не стикалися, можна у відповідь отримати жалість, недовіру і навіть осуд.
"Дехто з громадян, маючи переживання щодо подій у країні, включається у посильну допомогу військовим та постраждалим, а дехто вибудовує захисний бар’єр. Створює нові розваги або тікає від проблем в інші способи, щоб не переживати і не співчувати", - пояснює Новак.
Новак погоджується: події, які відбуваються у країні, залишають емоційний відбиток на всіх. Однак кожен вибудовує свою картину світу і прагне триматися за цей острівець стабільності. Зміна цінностей передбачає втрату спокою та рівноваги, нові переживання, долати які внутрішніх ресурсів може не вистачати. Тому кожен так міцно тримається своєї позиції і не прагне почути інших.
"Досі є непоодинокі випадки, коли свята у нас відзначають із петардами чи феєрверками і роблять вигляд, що проблеми немає, - коментує психолог. - Наскільки великою мала би бути загроза для країни, щоб громадяни зрозуміли, що це стосується всіх?"