Важка дорога польської незалежності

Національне свято відзначається 11 листопада. Цього дня у 1918 році до Варшави прибув Йозеф Пілсудський та перебрав на себе владні повноваження від німців. Паралельно у Комп'єньському лісі Німеччина підписувала угоду про перемир'я з країнами Антанти.

То були часи тектонічних змін у світовій політиці. Зникали старі імперії та зароджувались нові. У цьому вирі подій Польща поспішала скористатися шансом відродити суверенітет, який в неї відібрали 123 роки до того, розділивши країну між Росією, Німеччиною та Австро-Угорщиною.

Того ж таки 11 листопада 1918 року з Варшави почали евакуюватись німецькі війська. За 21 рік вони повернуться, але тоді поляки вірили, що здійснилась їхня мрія про відродження власної держави. І ще їм дуже пощастило, бо мали лідера – людину, за якою були готові йти дуже різні групи населення.

"Пілсудського приймали з ентузіазмом. До Варшави приїхав хтось, хто не мав навіть нового мундиру, але всі середовища – від єврейських до крайніх лівих чи правих – шукали з ним порозуміння. Тоді він був арбітром, хоча ніхто його на цю роль не призначав. Він мав авторитет, який виникав з того, що він був у полоні спершу російському, потім німецькому, що створив Легіони, які боролися, що був у полоні зі своїми солдатами. Ніхто не мав такої біографії, ніхто не міг його перевершити", - так описав першого лідера нової незалежної Польщі в інтерв'ю газеті Rzeczpospolita історик Януш Чесин.

Пілсудський, звісно, був фігурою неоднозначною. Особливо, коли йшлося про Україну. Та за роль, яку він зіграв тоді у відродженні й становленні незалежності, поляки шанують його і досі. І сьогоднішні урочистості включають покладення квітів президентом до пам'ятника Йозефу Пілсудському.

У 1939 році Польщу окупували й розділили між собою Німеччина та СРСР. Зрозуміло, що відзначати 11 листопада заборонялося, тож його святкували потайки. Наприклад, цього дня на стінах будинків у польських містах з'являлися написи "Polska żyje" ("Хай живе Польща"), "Polska zwycięży" ("Польща переможе"), "Polska walczy" (Польща бореться) і, звісно, "Jeszcze Polska nie zginęła" ("Ще не вмерла Польща"). А ще малювали знак Польщі, що бореться – польську Котвицю. Вона ж згодом стала символом Варшавського повстання.

У 1945 році до влади прийшли комуністи. Вони започаткували Національне свято відродження Польщі, яке відзначали 22 липня. Святкування Дня незалежності скасували й воно відбувалося підпільно. За це могли запросто посадити. Так тривало до 1989 року.

Цьогорічне святкування має певні особливості. Зокрема, президент Анджей Дуда вирішив не брати участі в Марші за Незалежність. Це дійство започаткував його попередник Броніслав Коморовський. Сам Дуда не пояснив, чому вирішив так вчинити. Та польський Newsweek натякає на заворушення націоналістів, які супроводжували святкування кілька останніх років. Влаштовували їх ультраправі радикали, які брали участь у Марші націоналістів - він проходить паралельно до офіційного.

Та інші традиції лишаються. Анджей Дуда поклав квіти до пам'ятника Пілсудському та Невідомому солдату. Взяв участь разом з однопартійцями у святковій месі і запланував прийом для дипломатів з інших країн.

Фото: tvn24

Українські дипломати поляків вже привітали зі світом. Зокрема, посол України в Польщі Андрій Дещиця заспівав польський гімн.

Для громадян влаштували марафон за незалежність, заплив по Віслі, а також різноманітні історичні реконструкції та інші святкові заходи.