Кіноверсія пригод агента 007 робить його супергероєм великого екрану, популярнішим навіть за Людину-павука. З позитивних персонажів більше екранних втілень має лише Шерлок Холмс.
Для України мати власну версію Холмса, розумного й сильного героя-переможця, котрий був би втіленням національного характеру, не менш актуально, ніж вибороти Нобелівську премію та "Оскара" для нашого живого і здорового сучасника. Ці потреби на кілька голів випереджають прагнення безвізового режиму з країнами ЄС та метро на Троєщину. Але в часи перезавантаження геополітичного проекту "Холодна війна" більш актуальними будуть розмови все ж про власний, національний аналог Джеймса Бонда.
Варто коротко згадати історію появи персонажа. Його творець, британський журналіст, бізнесмен та екс-працівник керівника британської військово-морської розвідки Ян (Йєн) Ланкастер Флемінг написав першу книгу про агента з ліцензією на вбивство 1953 року, коли з завершенням Корейської війни та подальшим розподілом Кореї на сфери військове протистояння систем та цінностей взяло паузу. А на передову вийшла ідеологія.
Тому Джеймс Бонд став першим вигаданим персонажем, котрий чітко визначив ворога – Радянський Союз, читай – радянська Росія, соціалізм та комунізм як погана альтернатива західним демократіям і російські спецслужби як бойовий загін диктатури нової імперії. І хоча казковості свого персонажа Флемінг ніколи особливо не заперечував, а кожен наступний після "Доктора Ноу" фільм "бондіани" її лише підкреслював, ідеологи СРСР саме цю літературну вигадку вважали найнебезпечнішою.
І звідси починаємо розмову про аналоги Джеймса Бонда, створені за його образом та подобою в літературах інших країн. Насамперед ідеться про агентів спецслужб, котрі виконували небезпечні завдання на благо своєї країни, в тому числі – за її межами, у якості ворога кожного разу мали або радянську Росію з її КДБ та ГРУ, або – орієнтовані на неї держави й приватні олігархічні структури.
Найперше згадується князь Малко Ланге – наскрізний персонаж 177–ми (!) романів французького автора Жерара де Вільє. Перший роман про "французького Бонда" побачив світ 1964-го року, коли зі смертю Флемінга помер і його літературний персонаж. Книжкова серія про його пригоди називається "SAS Son Altesse Serenissime (Його світлість)". Малко – приватна особа, нащадок давнього австрійського роду, котрий відбудовує родовий замок.
На це потрібні чималі кошти, тому супермен погоджується виконувати небезпечні завдання ЦРУ. Чому не французьких спецслужб? Елементарно: вони платять значно менше. Послуги супермена, борця з диктатурами, світовими змовами й міжнародними кілерами Малко надає лише за гроші. В кожній "серії" - кілька любовних історій, і загалом цей герой має сто сімдесят сім версій "дівчини Бонда".
Українцям Жерар де Вільє і його герой відомі за романом "Убити Ющенка". Під час Помаранчевої революції письменник був у Києві, спілкувався з Андрієм Курковим, просив показати йому бунтівну столицю і Майдан, а потім своєю волею послав князя Малко запобігти замаху на Віктора Андрійовича, який готували російські спецслужби.
За двадцять років з`явився "шведський Джеймс Бонд" - Карл Гамільтон. Його придумав журналіст Ян Гійу, і перша книга циклу "Червоний півень" побачила світ 1986 року. "Боже, ви лише шведи! Нас переміг швед!" - кричав ватажок ісламських терористів у фіналі однойменного роману. В цій фразі прочитується ідеологія всього циклу, який склав 5 книг.
Швеція в 1970-х пережила кризу цінностей, "ліва" ідеологія довела свою неспроможність, значно послабила країну на всіх напрямках, передусім – культурному. Піднімав голову й впевнено ставав на ноги націоналістичний рух, густо замішаний на антисемітизмі, расизмі та неофашистських ідеях. Досліджував його, між іншим, тоді ще молодий, але вже досить відомий у колах демократів журналіст Стіг Ларссон, котрий за двадцять років зробить шведську, і загалом – скандинавську масову літературу модною в світі.
Але першою ластівкою таки був Гійу: потрібен був носій демократичних цінностей, здатних боротися за них із зброєю в руках. А крім того, цей герой мав спонукати шведів поважати себе як націю, котра готова й може мінятися, опираючись згубним впливам ззовні та середини. Нічого кращого за формат Джеймса Бонда шведський письменник теж не вигадав.
У так званому "соцтаборі" тим часом не пасли задніх. Бонд як персонаж виявився надто привабливим, аби від нього відмовлятися. Російський радянський белетрист Юліан Семенов, всупереч багатьом твердженням, не списував свого Штірліца з романів Флемінга. Навпаки, радянський спадковий дворянин демонстрував не м`язи й мачізм, а брав інтелектом. Свою версію Джеймса Бонда, дуже близьку до оригіналу, витворив болгарський письменник-комуніст Богоміл Райнов. Герой циклу з чотирьох романів агент болгарської розвідки Еміль Боєв б’ється, стріляє, спокушає жінок по всій Західній Європі, виконуючи нові й нові завдання свого керівництва.
Але якщо українському читачеві ці твори відомі, то в бібліографії його сучасника, земляка й колеги Андрея Гуляшкі згадується твір, який ледь не коштував Болгарії міжнародного судового позову. У 1966 році з-під його пера виходить книга "Аввакум Захов проти 007". За сюжетом, Джеймс Бонд під час конгресу в Варні викрадає російського вченого, автора видатного військового винаходу. Офіцер болгарських спецслужб Аввакум Захов починає полювання на британського шпигуна. Після протесту спадкоємців Яна Флемінга з приводу порушення інтелектуальної власності товаришеві Гуляшкі довелося прибрати з назви свого твору один нулик.
Буквальний аналог Джеймса Бонда втілено і в радянській Україні. В знаменитому мультфільмі Давида Черкаського "Пригоди капітана Врунгеля" є невмирущий коротун із великою головою, білому смокінгу, в краватці – "метелику" й з пістолетом наголо. Звуть його Нуль-Нуль-Ікс, він супермен, джентльмен і, що показово, син своєї епохи. До речі, фільми "бондіани", заборонені в СРСР, усе одно показували на так званих "закритих переглядах" для партійної еліти, куди входили й лояльні до режиму діячі культури. Тому втаємничені знали, як виглядає Бонд. Але при цьому не варто забувати: перша в СРСР офіційна публікація роману про Джеймса Бонда була саме в Україні. Український переклад роману "З Росії з любов`ю" зробив для журналу "Всесвіт" Валерій Грузин наприкінці 1980-х. А російською наважилися опублікувати перший твір Флемінга лише за рік.
У 1990-ті роки Леонід Кононович спробував запропонувати українським читачам свою версію Джеймса Бонда – приватного детектива Оскара з агентства "Тартар". Він кинув виклик спершу агентам КДБ, потім – ФСБ у Чечні, потім – проросійські налаштованим олігархам. Але перший і поки останній український клон агента 007 не прижився з багатьох причин.
Основна – відсутність на той час бачення в пострадянській Україні якогось іншого, глобальнішого ворога, ніж вчорашні сексоти КДБ та окремо взяті російські терористи. Більшість не розуміла ідей, які носив Оскар, та й сам автор не зміг їх чітко сформулювати. Зрештою відмовився від свого героя, поскаржився – дурно витратив на нього час, і зайнявся тим, що більше подобається: написанням герметичної прози та перекладами з французької. Натомість Росія, де "русская идея" поставлена на потік, теж не створила свого Джеймса Бонда. Хоча б через те, що Бонд та більшість його клонів – носії зовсім інших ідей.