Різні профільні рейтинги неодноразово ставили столицю Литви на перше місце в Європі за дешевизною для туристів, що також не остання з переваг.
У Вільнюсі - дешевий і зручний громадський транспорт, який ходить часто й за розкладом, є система міських велосипедів і, звісно, велодоріжки.
З аеропорту (а по-литовському він зветься Vilniaus oro uostas) у центр міста легко й швидко доїхати звичайним міським автобусом; ходять також мікроавтобуси до автовокзалу, маршрутне таксі та спеціальний поїзд до вокзалу залізничного. Звідти комфортною електричкою (з транспортом Литві допоміг Євросоюз) можна доїхати до культурно-історичного центру Тракай, Клайпеди та інших цікавих литовських міст.
До речі, неподалік головного залізничного вокзалу Вільнюса, на вулиці Всіх святих, стоїть пам’ятник Тарасу Шевченку. А на шляху з аеропорту автобус зупиняється на вулиці Шевченка. Колись ми взагалі були однією чудовою державою (без участі Росії й СРСР) – Великим князівством Литовським…
Для когось, можливо, зайвою підставою відвідати столицю Литви стане можливість порозумітися з місцевими мешканцями "не дуже іноземною" мовою. Але врахуйте: литовська молодь, на відміну від старшого покоління, російську зазвичай розуміє значно гірше, ніж англійську.
Врахуйте також, що чимало носіїв російської мови, яких ви зустрінете у Вільнюсі, – не місцеві мешканці, а численні туристи з сусідньої Білорусі, Росії тощо.
Багато хто їде у "євросоюзну" Прибалтику ще й за тим, щоб оцінити євроінтеграційний досвід колишніх товаришів по соцтабірному нещастю. Втім, якщо чекати від Вільнюса передусім візуальної картинки "як у Західній Європі", то може спіткати розчарування. Вільнюс – місто контрастів, інколи дуже несподіваних для націленого на "переваги євроінтеграції" ока.
Центральний проспект Гедимінаса, Старе місто й загалом центр Вільнюса в цьому сенсі однозначно потішать. Тут чисто, акуратно, привітно й дуже гарно. Але досить трохи відійти вбік – скажімо, перейти міст через річку Няріс – і можна побачити напіврозвалені сільські хати, баюри з грязюкою замість асфальту, захаращені старі двори, якісь закинуті сараї й переповнені смітники.
А на тлі цього трохи далі височіють надсучасні хмарочоси зі скла й бетону, сяють вогнями торговельно-розважальні центри й готелі провідних світових мереж.
Вільнюс сьогодні – це місто, де "пережитки радянської дійсності" сусідять із прогресивними здобутками європейської демократії. Але тутешня "радянськість" - переважно наочна, рано чи пізно вона зникне. Просто поки що не встигли "побудуватися".
Тоді як "європейськість", із її повагою до прав людини й зневагою до корупції, вже міцно увійшла в литовську політику й суспільство. І це значно важливіше, ніж облуплена дерев’яна хатина в дворі доглянутого будинку з елегантним фасадом.
Одним із символів політичного прогресу Литви є президентський палац, до якого вільно може підійти кожен охочий - жодних парканів! Уночі на красиво підсвічуваний фасад проектуються віночок зірок прапора ЄС.
Сам будинок вартий уваги ще й тим, що це історична пам’ятка кінця XVIIІ ст., зведена в стилі пізнього класицизму.
Поруч розташована ще одна принада Старого Вільнюса – комплекс Вільнюського університету (початок будівництва – 1570-ті), об’єкт культурної спадщини національного значення.
Саме університетське містечко в мініатюрі представляє Литву в парку "Міні-Європа" у Брюсселі, де стоять копії найгарніших архітектурних будівель Європейського Союзу в масштабі 1 до 25.
Загалом, у Старому Вільнюсі багато цікавих будинків XV-XVI ст. Храми, ратуша, ринкова площа – словом, класичне ошатне "старе місто" західноєвропейського зразка.
Серед найцікавіших пам’яток храмової архітектури у Вільнюсі варто звернути увагу на розташовані поруч костели Архангела Михаїла (в стилі ренесанс), святої Анни і святого Франциска та Бернандинців (обидва – готика), а також костел Святого Духа (пізнє бароко).
І, звісно, Кафедральний собор 1387 року, що стоїть біля підніжжя гори Гядиміно. Первинний архітектурний проект був у готичному стилі, але після численних пожеж, війн та інших напастей собор неодноразово перебудовували. Тож тепер у його архітектурі можна знайти й елементи ренесансу та бароко.
Барокову каплицю св. Казимира, зведену в 1623-1636 роки, називають однією з найкрасивіших частин собору.
Гуляючи Вільнюсом, неможливо не помітити центральну вежу Гедимінаса, розташовану в західній частині Замкової гори. З верхівки буро-червоної восьмикутної фортечної башти заввишки 20 метрів відкривається чудова панорама Старого міста. Всередині вежі розміщений історичний музей.
Вежа Гедимінаса у Вільнюсі
Обов’язково варто зазирнути також до кварталу Ужупіс – це щось середнє між київським Подолом і паризьким Монмартром. За середньовіччя в Ужупісі мешкали кожум’яки та мірошники, згодом квартал облюбували представники дрібної буржуазії. А наприкінці ХХ сторіччя – митці та фалеристи.
І дотепники. Адже 1997 року Ужупіс… проголосив незалежність (жартома, звісно). У республіки Ужупіс є власні прапор, гімн, конституція, президент і навіть армія з 12 бійців.
На "кордонах" району стоять знаки, що повідомляють: ви заходите на територію республіки Ужупіс. Тут навіть діє прикордонний контроль – щоправда, лише раз на рік, 1 квітня, коли республіка відзначає свій День незалежності.
Але сміх сміхом, а про серйозне забувати не можна. У Вільнюсі діє перший на території колишнього СРСР Музей жертв геноциду, розташований у колишній будівлі КДБ (а в період нацистської окупації в ній містилося гестапо. Як свідчить приклад Музею терору в Будапешті та багатьох подібних будівель, кати люблять сидіти в місцях, "нагрітих" іншими катами…)
А ближче до кінця пишного проспекту Гедиміна, обабіч якого розташовані модні магазини та бутики, стоїть будівля Сейму - литовського парламенту. Поруч із нею відбувалися трагічні події 1991 року, коли Литва, за рік до того першою з республік СРСР проголосивши незалежність, кров’ю виборювала свободу від Москви.
Тоді на "вимогу" проросійських мітингувальників радянський уряд ввів у Вільнюс танки. Захищати парламент з’їхалися тисячі людей, що чергували біля Сейму вдень і вночі. Серед захисників литовського парламенту були й молоді патріоти з України – литовці добре пам’ятають, як ми допомагали їм боротись за волю, й активно підтримують українців тепер.
Головні події відбувалися біля Вільнюської телевежі – коли радянські війська пішли на штурм телецентру, загинуло 14 і отримали поранення близько 600 неозброєних протестувальників. Жертвою рикошету від власної кулі став також один офіцер спецзагону "Альфа".
Про ті події на проспекті Гедимінаса нагадують меморіальні таблички. Вільнюс добре пам’ятає гірке радянське минуле. І, можливо, саме тому впевнено йде в європейське майбутнє.
Фото: Дмитро Лиховій