Якось не чекаєш зустріти в Україні таке по-справжньому європейське в архітектурному плані місто (і при цьому – не Львів).
А справжні поціновувачі ставлять столицю Буковини навіть вище, ніж місто Лева. Бодай тому, що за всієї своєї зовнішньої краси й елегантності Чернівці з їхнім австро-угорським шармом залишаються щирими й не такими комерціоналізованими, як Львів.
Історично-архітектурна спадщина Чернівців справді унікальна – значна частина міста збереглася майже недоторканною з кінця ХІХ – початку ХХ ст. Але варто враховувати, що при всій своїй унікальності та європейськості, це все ж український обласний центр, часто - з розбитими дорогами, обдертими стінами й іншими «принадами» нашої дійсності.
Втім, центральні, найбільш "туристичні" вулиці - переважно чисті й охайні, тож неприємних контрастів тут майже не трапляється. Тим більше, що до 600-річчя міста, яке Чернівці відзначали 2008 року, було відреставровано чимало старих будівель
Місто на горбистому правому березі річки Прут – досить невелике, історичний центр – компактний і насичений. Тільки встигай роззиратися навколо й милуватися будинками та відзначати цікаві деталі на фасадах: десь на фронтоні вирізьблений лев, десь – цікава ліпнина з вигадливих квітів.
Будинок на вулиці Кобилянської, 23, де колись розміщувалася пожежна частина, цікавий статуєю середньовічного лицаря, що зливає з глечика вогонь. Це шанований у католицизмі святий Флоріан, захисник від пожеж.
А на верхівці дому, що на розі вулиць Горького та Хмельницького, всілася велика кам’яна сова.
Мабуть, ви вже зрозуміли: аби насолодитися Чернівцями сповна, безперечно, треба гуляти містом пішки.
Головна туристична артерія буковинської столиці – колишня вулиця Панська, а нині - Ольги Кобилянської, досить довга й повністю пішохідна. На ній розташовані численні кафе й ресторани, крамниці, польський, румунський та німецький народні доми (обов’язково зазирніть у «німецький» дворик), Палац урочистих подій, Свято-Духівський собор, костел Пречистого Серця Ісуса.
Улітку тут майже щодня грають вуличні музиканти. А біля кованої карети туристи охоче фотографуються в будь-яку пору року.
Вулиця Кобилянської впирається в одну з п’яти головних площ міста – Соборну, на якій стоїть яскравий Кафедральний собор Святого Духа. Якщо піти від нього вниз по вулиці Івана Франка, побачите цікаві будинки-близнюки. За легендою, між ними є тунель, що підземними ходами пов’язаний із Соборною площею – щоб було де сховатися на випадок нападу ворога.
Інші площі, навколо яких вирує життя Чернівців, – Театральна з прегарним міським театром, Пресвятої Марії (колишня площа Турецької криниці), площа Філармонії, на якій стоїть колишній готель «Брістоль» - нині гуртожиток Чернівецького медичного університету. І, звісно, Центральна площа, де стоїть зведена 1847 року міська ратуша. Щодня опівдні з її вежі лунає мелодія «Марічки» у виконанні сурмача.
У теплу пору року дворик Чернівецької міськради відкритий для відвідувачів практично цілодобово, у ньому проводять різноманітні виставки й перформанси. А праворуч від ратуші – Чернівецький художній музей, будівлю якого було зведено 1901 року для Буковинського ощадного банку. Панно на фронтоні символізує економічне процвітання Буковини.
Завдяки вдалому геополітичному розташуванню Чернівці швидко розвивалися, тут вели жваву торгівлю купці з різних країн Європи, а серед місцевих мешканців були представники багатьох національностей. Завдяки багатокультурності місто було відоме своєю толерантністю - недарма з 1908 року на прапорі Чернівців розміщено напис Viribus Unitus («Спільними зусиллями»).
До речі, як прогулюватиметеся вулицею Кобилянської, зверніть увагу на бордюри, на яких різними мовами написано назву міста.
Упродовж шести століть у Чернівцях мирно й дружно жили українці, росіяни, євреї, румуни, вірмени, німці, поляки, чехи, угорці. Кожна етнічна спільнота споруджувала свої храми й громадські будівлі, які неабияк урізноманітнювали архітектурне обличчя центру Буковини. Серед них – народні доми, Румунський палац культури, Вірменська церква Петра і Павла.
А Садгірську синагогу, зведену у псевдомавританському стилі з такої самої червоної цегли, як і знаменитий Митрополичий палац, імовірно, побудував цадик Ісраель Фрідман – дуже шанована євреями постать. Його могила на єврейському цвинтарі в Садгорі (на околиці Чернівців) є місцем паломництва хасидів з усього світу.
Протягом тривалого часу синагога стояла занедбана, аж доки за її реставрацію взялися нащадки цадика Фрідмана. У сусідньому будинку рабина, який також буде відремонтовано, вони планують зробити готель для хасидів-прочан, щоб паломництво до могили цадика було організованим.
Вітражі з розповідями з Тори у вставлених під час реконструкції вікнах синагоги виконав відомий чернівецький художник Анатолій Федірко.
Але Садгірська синагога розташована все ж досить далеко від центральної частини міста. У центрі ж можна ознайомитися з іншими цікавими пам’ятками єврейської спадщини.
На жаль, величну хоральну синагогу Темпль, проект якої на початку 1870-х розробив архітектор Юліан Захаревич, під час Другої світової війни було сильно пошкоджено підпалом. А в 1950-х, уже за радянської влади, будівлю намагалися підірвати. Купол було повністю знищено, але стіни вистояли. Зрештою залишки споруди перебудували під кінотеатр «Жовтень», який тепер носить назву «Чернівці».
Головна синагога Буковини нині розташована на вулиці Садовського, 11. Зовсім поруч від неї стоять ще два дуже цікаві храми, ознайомлення з якими входить в «обов’язкову програми» екскурсії Чернівцями.
Миколаївська церква на Сагайдачного, 82 – найстаріша дерев’яна пам’ятка міста, збудована 1607 року в «хатньому» стилі, притаманному Буковині тих часів.
Кафедральний собор по вулиці Руській, 35, також носить ім’я святого Миколая Чудотворця. Але в народі він більш відомий як «п’яна церква» - завдяки покрученим башточкам, які нібито будували не зовсім тверезі майстри.
Така архітектура справді трапляється нечасто. Як пояснюють фахівці, закручені спіраллю башти – ознака стилю неоромінеск. Собор був збудований у 1927-1939 роках, за румунського періоду Буковини, за зразком шедевру румунського середньовічного зодчества - православного Успенського архієрейського собору в місті Куртя-де-Арджеш.
Це єдиний православний храм Чернівців, богослужіння в якому не переривалися й за радянських часів. Ще одна цікава особливість церкви – вівтар у ній розташований не по центру, а з правого боку від входу.
Ну й, звісно, неможливо не згадати про головну привабу Чернівців, з якої, власне, всі починають описувати красу буковинської столиці - Чернівецький національний університет імені Федьковича. Колишня резиденція митрополитів Буковини й Далмації з 2011 року в ходить у перелік об’єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Студентам пощастило навчатися в одному з найкрасивіших вишів не лише України, а й усього світу.
Туристам може пощастити дещо менше – без студентського квитка всередину потрапити досить складно. Рятують екскурсоводи, адже офіційні екскурсії (за плату, зрозуміло) тут дозволені.
І це той випадок, коли економити не варто, адже з гідом ви не лише побачите розкішні інтер’єри, які не менш прекрасні, ніж його зовнішнє оздоблення, а й дізнаєтеся багато цікавого про історію його будівництва, що почалося 1864-го й тривало майже двадцять років.
Фото Chernivtsy.cv.ua, Wikimedia