Шанувальники космічної епопеї чекали продовження класичної трилогії 1977-1983 років з ще більшим нетерпінням і цікавістю, ніж фільмів, присвячених передісторії описаних у ній подій. Бо якщо сюжет пріквел-трилогії, яка вийшла у 1999-2005 роках, був у загальних рисах зумовлений (Анакіну Скайвокеру належало зазнати прикрої психологічної трансформації, а Імперії - запанувати на місці Республіки), то для творців нової трилогії відкривалося все різноманіття можливостей у розвитку лукасовського Всесвіту. Однак у першій її стрічці (в загальному заліку - епізоді сьомому) автори вважали за краще слідувати класичному зразку, настільки досягнувши в цьому успіху, що "Пробудження сили" здається не продовженням "серединної" трилогії, а її ремейком.
Справді, стан речей у далекій-далекій Галактиці, з яким знайомлять аудиторію у фільмі Абрамса, такий, що впору засумніватися, чи дійсно в попередній картині "Повернення джедая" Люк Скайвокер та його друзі здобули перемогу над могутньою Імперією. Світом править Верховний порядок, режим, що фактично не відрізняється від Імперії зі своєю мілітаристською структурою і Ситхами у якості духовно-політичних лідерів. Силам тиранії протистоїть рух Опору - по суті, ті ж повстанці, а Республіка (яка мала б утвердитися після перемоги над Імператором Палпатіном і Дартом Вейдером) існує лише в одній з планетних систем, і характер її взаємин з Опором залишається незрозумілим.
Функції персонажів класичної трилогії (включаючи тих, хто і сам з'являється на екрані, але виконує другорядну роль) розподіляються між новими героями, старі сюжетні схеми і образи відтворюються часом майже буквально. Так, замість повстанської принцеси Леї з "Нової надії", яка довірила таємне послання дроїду R2-D2, в "Пробудженні Сили" діє пілот Опору По Дамерон, який вводить відомості у пам'ять дроїду B-B-8, а потім, подібно принцесі, потрапляє в полон і зазнає тортур. Відповідно планету Джакку, по якій блукає B-B-8, пустельна домівка збирачів брухту, можна прийняти за перейменований Татуїн, куди колись прибув R2-D2, а новий господар дроїда, дівчина-сміттяр, яка всіма зневажена, але має неабиякі здібності і плекає честолюбні мрії, сприймається як жіночий варіант раба з Татуїна Люка Скайвокера.
Є тут і свій Дарт Вейдер, що перебуває у близьких родинних зв'язках з деким із ватажків повстанців, і свій Хан Соло, який намагається думати лише про власне благо, але неминуче сповнюється запалом самопожертви, і навіть свій Йода. Шанувальникам класичної серії нагадають і про Зірку смерті, і про засіб її знищення, і про звичаї членів сімейства Скайвокер вирішувати затяжні сімейні конфлікти.
При цьому деякі колишні теми отримали достатньо цікавий розвиток. Приміром, якщо в "Новій надії" відносини Дарта Вейдера і моффа Таркіна залишалися, незважаючи на нервову обстановку, цілком доброзичливими, то у фільмі Абрамса персонажі, чиїми прототипами вони стали, розділені суперництвом, покликаним відобразити боротьбу за владу між представниками силовиків і духовенства.
А внутрішні терзання Дарта Вейдера, цієї людини за маскою демона винищення, послугували прообразом центрального етичного конфлікту "Пробудження Сили" - відстоювання власної ідентичності, протистояння особистості і личини. Саме картина Абрамса з найбільшою виразністю показує, що справжнє призначення обладунків штурмовиків полягає не в захисті (будь-яке попадання, як і раніше, змушує імперських піхотинців падати замертво), а в уніфікації, розчиненні окремих характерів в загальній слухняній масі, так що вже одне рішення зняти шолом виявляється крамольним проявом свого "Я".
Знайомі перипетії та амплуа, перетасовані і доповнені, в потрібних пропорціях розбавлені масштабними битвами, чарівними жартами і незмінними лірико-філософськими відступами, які потрібно просто перетерпіти. В цілому це нарочите повторення старих ідей і прийомів можна вважати свідченням малодушності продюсерів, які не бажають в настільки дорогому і довгограючому проекті турбувати фанатів чимось скільки-небудь відмінним від того, що ті вже бачили і полюбили.
Втім, "інший, той же самий" сюжет нових "Зоряних воєн" можна сприймати і як підтвердження того, що створений Лукасом світ живе, нехай і в спрощених декораціях космічної опери, за законами нашої реальності. Цей екранний простір переживає той же одвічний колообіг демократії і диктатури, конфлікти батьків і дітей і тут вписуються в протистояння ідеологічних систем, а долі Всесвіту так само залежать від того, як її скромні мешканці скористаються своїм правом вільного вибору.