А тим часом цей замок, зображений на реверсі 200-гривневої купюри, хоч і "головна", та далеко не єдина пам’ятка стародавнього Луцька.
Адміністративний центр Волинської області – одне з найдревніших міст України. Перша літописна згадка про Луцьк датована 1085 роком. За часів Середньовіччя він був одним із важливих центрів політичного життя Центральної та Східної Європи як фактично друга столиця Великого князівства Литовського, Руського та Жемантійського після Вільно.
Саме в Луцьку 1429 року відбувалася коронація великого князя литовського Вітовта, на яку з’їхалися монархи з багатьох європейських країн. І свідком цих подій уже тоді був луцький замок, закладений у 1340 році князем Любартом Гедиміновичем. Будівництво тривало більше чотирьох десятиріч, зате фортеця вийшла як велична, так і надійна.
За всю історію його існування замок Любарта жодного разу не відчинив ворота загарбникам, хоч упродовж XV-XVII сторіч його намагалися штурмувати багато разів. І зараз, блукаючи подвір’ям між цими могутніми мурами й трьома вежами – В’їзною, Стировою та Владичою – ніби переносишся на 600 років назад.
До слова, у Владичій вежі розташований єдиний в Україні музей дзвонів, колекція якого налічує близько сотні експонатів віком від 350 років. Саме сюди в 1960-х звозили дзвони із закритих радянською владою українських храмів.
Вийшовши із замку, по вимощеній бруківкою Кафедральній вулиці можна спуститися до римо-католицького костелу Петра й Павла, спорудженого в першій половині 1600-х за проектом італійського архітектора Джакомо Бріано.
Цей храм відігравав не лише релігійну, а й оборонну роль: його звели на місці колишньої в’їзної вежі Нижнього замку, так що костельна стіна замінила фрагмент муру. А поряд із костелом – вхід до знаменитих луцьких підземель.
Місцеві туристичні агенції розхвалюють екскурсію "Луцьк підземний" як одну з найцікавіших. І там таки й справді є на що подивитися - причому гіда для цього наймати не обов’язково, хоча із ним, певно, буде й цікавіше.
Розгалуженими підземними ходами, які часто мають кілька ярусів, мешканці Луцька могли виходити до річки Стир і поповнювати запаси води, що допомагало їм витримувати тривалі ворожі облоги. Зараз у підземеллях можна побачити підземну церкву, каплицю з похованнями, в’язницю…
Неподалік від Петро-Павлівського костелу стоїть двоповерхова "садиба Косачів" - будинок, у якому в 1890-1891 роках мешкала родина Лесі Українки. Про видатну поетку в "столиці" Волині багато що нагадує – від назв вулиць та скверів до ясена, під яким Леся любила сидіти дитиною.
Ім’я Лесі Українки носить і центральна пішохідна вулиця Луцька, яка сполучає Старе місто з нинішнім, "новим" центром. Прогулюючись нею, не забудьте помилуватися фасадами будинків. Щоправда, з колись найкрасивішого тут дому підприємців Кронштейнів, у якому зараз міститься Медичний коледж, у 1928 році було збито всі декоративні елементи. Але будинок усе одно цікавий.
Вулиця Лесі України веде до майдану Братський міст – це і є вхід до Старого міста. Мосту, щоправда, вже давно немає, але колись був.
За однією з версій, назва Луцька пов’язана з ти, що історичний центр був розташований у вигині Стиру, схожому на лук. З іншого боку місто омивала річка Глушець, тож Луцьк був фактично островом. В’їхати в нього з передмістя можна було саме по мосту через Глушець. Але наприкінці 1920-х років річку значною мірою осушили й потреба в мості відпала, хоча він і простояв аж до 1960-го.
У багатокультурному місті мирно уживалися представники багатьох національностей та релігій, і за велику кількість храмів Луцьк навіть називали "маленьким Східним Римом". На жаль, більшість із цих культових споруд не збереглася. Але й нині можна зайти в "неоготичну" лютеранську кірху, збудовану німецькими колоністами на початку ХХ сторіччя (зараз вона належить баптистській громаді), колишній костел при монастирі бернардинців, а тепер – Святотроїцький кафедральний собор УПЦ КП чи Покровський кафедральний собор УПЦ МП, зведений у XVII сторіччі як головний уніатський храм міста.
Цікавий вигляд має й нині не діюча Велика луцька синагога, яку можна сплутати з якоюсь фортифікаційною спорудою. Власне, так воно й було – король Сигізмунд ІІІ дав місцевим євреям дозвіл на будівництво храму за тієї умови, що він матиме ще й оборонну функцію.
Є у Луцьку й свій "будинок з химерами". Створив цю чарівну споруду на березі Стиру скульптор-архітектор Микола Головань, який у цьому будинку сам живе й працює. І, власне, вже понад 30 років творить його далі, доліплюючи новими й новими "химерами".
Роздивлятися цей архітектурний комплекс можна довго. Кам’яну огорожу, подвір’я, стіни й дах самого будинку прикрашають найрізноманітніші кам’яні скульптури хижих тварин, птахів та міфічних істот, створені в різних стилях – тут тобі й готика, і бароко, й класицизм…
Можна собі уявити, як набридли господареві допитливі туристи. Але він нібито не скаржиться й за нагоди радо показує гостям свої шедеври, які, кажуть, внесені навіть в Оксфордські підручники для архітекторів.
Зручно розташований поблизу кордонів із Польщею й Білоруссю, Луцьк часто приймає транзитних мандрівників. Але останнім часом зростає й туристичний потік українців та гостей нашої країни, які цілеспрямовано приїздять відпочити в Лучеськ – стародавній, цікавий і гостинний.
До всього, місто приваблює туристів багатьма фестивалями, серед яких зимові – "Різдвяна містерія" і "Різдво в Луцьку", фестивалі колядок і щедрівок, вертепів, весняні – вишитих рушників, джазу та "Великодні передзвони", літні – пам’яті композитора Ігоря Стравінського, який тривалий час жив і творив на Волині, арт-фест "Ніч у Луцькому замку", фестивалі дзвонарського мистецтва, середньовічної культури, ковальства і флористики, фольклору та популярний серед молоді "Бандерштат", осінній фест сала тощо.
Фото Lutsk-tourism.co.ua, Volynnews.com, Wikipedia